nomes no trilho de navegação
Рослини бавовника являють собою кущ з міцним прямим стеблом заввишки до 1—1,5 м і більше. З нижніх листкових пазушних бруньок розвиваються ростові пагони, а вище по стеблу — плодові. На ростових гілках утворюються плодові гілки 2-го порядку. Листки розташовуються на стеблі по спіралі.
Плід — 3—5-гнізда коробочка з 20—40 насінинами, вкритими жорсткими волосками (волокнами двох типів). Ці волокна являють високий комерційний інтерес. Вони відокремлюються від насіння в бавовноочисному процесі.
Збирають волокно разом з насінням (бавовна-сирець). У багатьох сортів насіння буває вкрите ще й підпушком (волоски від 3 до 15 мм).
Радянський вчений Ф. М. Мауер встановлював для роду Gossypium 35 видів: 30 диких і 5 культурних. За станом на 2009 рік рід містив близько 50 видів.[1] Більшість диких бавовників є диплоїдні.
З культурних видів найпоширеніші бавовник мексиканський (Gossypium hirsutum), бавовник індокитайський (Gossypium arboreum) і вид Gossypium barbadense, до якого належать найкращі за якістю і довжиною волокна сорти єгипетського і радянського тонковолокнистого бавовника. В субтропічній зоні і далі на північ бавовник вирощується як однорічна культура.
Культивований бавовник хоча і є багаторічною рослиною, проте найчастіше його вирощують як однорічник. Основне призначення бавовнику — одержання волокна — головної сировини для текстильної промисловості. З волокна виготовляють різноманітні тканини, нитки, технічні вироби; з підпушку — вату, штучний фетр та інше; з насіння добувають олію. Макуха — цінний корм для сільськогосподарських тварин. Крім тканин з бавовника виготовляють колодій, целулоїд для фотоплівки, сурогат шкіри, гуми тощо.[3]
Бавовник є однією із сільськогосподарських культур, вирощуваних в зонах орошувального землеробства і найбільш пристосованих до умов пустелі.[4]
Також бавовник виступає значним медоносом, особливо у зонах зрошувального землеробства. Період цвітіння бавовнику близько 2-х місяців, але основний взяток лише місяць. У бавовника є 2 види нектарників: квіткові та позаквіткові. Квіткові розташовані при основі чашечки із внутрішнього боку. Виділення нектару починається ще до розкриття бутонів, але максимум нектаровиділення припадає на період пиління пиляків. Середньодобова кількість нектару, який виділяється однією квіткою, залежить від сорту і коливається в межах від 4,2 до 7,3 мг, вміст вуглеводів до 52%. Позаквіткові нектарники розташовані під чашечками і на листках, починають виділяти нектар від 2—3-х справжніх листків до відмирання листя. Найбільше нектару із позаквіткових нектарників бджоли збирають у ранішні години, коли вони нагромаджуються великими краплинами. Мед із різних нектарників не відрізніється ні за кольором, ні за смаком. Середня медопродуктивність на зрошувальних районах — 300 кг/га, на незрошувальних — 100 кг/га. Мед світлий, ніжний на смак. Але швидко кристалізується, тому не придатний для зимівлі бджіл.[5]
Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
