Perception Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
Key Reproductive Features: iteroparous ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; oviparous
Anseriformes bevat ongeveer 150 voëlspesies in drie families: die Anhimidae, Anseranatidae (die Ekstergans) en die Anatidae, wat meer as 140 spesies waterhoenders insluit (waaronder die eende, ganse en swane). Twee ander families wat ook tot hierdie orde behoort, maar uitgestorwe is, is die Dromornithidae en Presbyornithidae.
Al die spesies in die orde is hoogsaangepas tot 'n waterbestaan by die wateroppervlak. Almal is webvoetig vir doeltreffende swem (al het sommige intussen meestal grondbewoners geword).
Anseriformes bevat ongeveer 150 voëlspesies in drie families: die Anhimidae, Anseranatidae (die Ekstergans) en die Anatidae, wat meer as 140 spesies waterhoenders insluit (waaronder die eende, ganse en swane). Twee ander families wat ook tot hierdie orde behoort, maar uitgestorwe is, is die Dromornithidae en Presbyornithidae.
Al die spesies in die orde is hoogsaangepas tot 'n waterbestaan by die wateroppervlak. Almal is webvoetig vir doeltreffende swem (al het sommige intussen meestal grondbewoners geword).
Qazkimilər və ya yastıdimdiklilər (lat. Anseriformes) — yenidamaqlılar dəstəüstünə aid quşlar dəstəsi.
Qazkimilər geniş yayılmış quş dəstəsidir və Yer kürəsinin mülayim qurşaqlarındakı biosferdə mühüm rol oynayırlar. Bu dəstəyə aid bəzi növlər isə mühüm kənd təsərrüfatı əhəmiyyətinə malikdir.
Quş ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin.
Anseriformes a zo un urzhiad e rummatadur an evned, ennañ an elerc'h, an houidi hag ar gwazi.
Termenet e voe e 1831 gant al loenoniour alaman Johann Georg Wagler (1800-1832).
Diouzh Doare 6.2 an IOC World Bird List[1] ez a tri c'herentiad d'ober an urzhiad :
a vo kavet e Wikimedia Commons.
Anseriformes a zo un urzhiad e rummatadur an evned, ennañ an elerc'h, an houidi hag ar gwazi.
Termenet e voe e 1831 gant al loenoniour alaman Johann Georg Wagler (1800-1832).
Els anseriformes (Anseriformes) són un ordre d'aus que agrupa tres famílies, 51 gèneres i 168 espècies, segons el Congrés Ornitològic Internacional. Entre els seus membres, figuren les oques, ànecs, cignes i txajàs. La major part de les espècies són aquàtiques. Algunes de les espècies tenen importància per a l'ésser humà des de fa segles, per a la caça, la ramaderia o com a símbol cultural.
Els anseriformes són aus de mitjanes a grans, fan de 30 a 180 cm d'envergadura, amb un pes des de 230 g fins a 23 kg de les oques domèstiques. El color del plomatge és variat, i pot anar del blanc o negre al gris o marró. Els txajàs tenen plomes de colors sobre el cap i el coll. Els anàtids, de vegades, tenen plomes iridescents verdes, blaves o bronze. Les potes són palmades. Tenen quatre dits en cada peu; en el cas dels anhímids, el posterior se'n troba a la mateixa altura que els altres; però, en els anàtids, el dit posterior està absent o és molt menut, i una mica més alt que els altres.
Els anàtids mascle tenen òrgans copuladors ossificats totalment o en part.
En els anhímids, el bec és curt i ganxut, mentre que en els anàtids el bec és, en general però no sempre, ample i arrodonit. Totes les espècies tenen unes plaques filtrants a l'interior del bec, incloent-hi els anhímids de manera vestigial. El bec i la llengua actuen com una pompa d'aspiració per a filtrar l'aigua. Un conjunt de fines plaques atrapa les petites partícules, que són separades i engolides.
Les anseriformes estan repartides per totes les terres emergides del món, a excepció de l'Antàrtida. Viuen a prop de llacs i estanys, cursos fluvials, aiguamolls i praderies inundades. La majoria de les espècies són migradores. La zona de distribució de les anhímides està limitada a Sud-amèrica, i els anseranàtids a Austràlia.
La UICN ha inscrit més de quaranta espècies en la llista d'espècies amenaçades. El 2008, se'n van donar sis espècies per extintes: Alopochen mauritianus, Anas marecula, Anas theodori, Camptorhynchus labradorius, Alopochen kervazoi, Mergus australis, deu en són classificades en perill: Anas bernieri, Anas chlorotis, Anas melleri, Anas wyvilliana, Anser cygnoides, Branta ruficollis, Cairina scutulata, Oxyura leucocephala, Hymenolaimus malacorhynchos, Mergus squamatus. Sis taxons van ser registrats com "en perill crític d'extinció" Anas laysanensis, Anas nesiotis, Aythya innotata, Mergus octosetaceus, Rhodonessa caryophyllacea, Tadorna cristata.
Les causes que amenacen principalment aquestes espècies són les espècies introduïdes, la caça i recol·lecció d'ous i pollets, la destrucció de l'hàbitat i la utilització de productes agroquímics.
Els anseriformes són principalment herbívors, però a vegades poden ser malacòfags, insectívors o piscívors, depenent de les espècies. Els herbívors es poden alimentar de fulles, tiges, flors, arres i llavors que troben en la vegetació aquàtica. Els carnívors mengen insectes, plàncton, cullerots, mol·luscs, crustacis i peixos petits. Els bec de serra són quasi en exclusiva piscívors.
La major part dels anseriformes són migradors, i ponen una vegada a l'any; però, les espècies tropicals sedentàries poden criar en qualsevol època de l'any. Aquestes espècies són en general monògames; però, algunes són conegudes per conservar la mateixa parella tota la vida. Les parades nupcials inclouen vocalitzacions i postures complexes. Un bon nombre d'espècies copulen sobre l'aigua; d'altres, com els anhímids, ho fan sobre terra. El niu, el fan generalment en terra. Coven des de 22 dies, les espècies més petites, fins als 45 els anhímids. Els adults protegeixen llurs cries després de l'eclosió. Nidífugs, es poden alimentar per si mateixos. Els pares es poden ocupar dels joves, fins i tot després del primer vol, de vegades unes setmanes. Es poden reproduir a una edat d'entre un i cinc anys.
El mot “anseriformes” esdevé del llatí anser (oca), que n'és, a més, un dels gèneres. L'ordre va ser creat per Carl von Linné, com un dels sis grups en què dividia els ocells. Georges Cuvier va agrupar les espècies d'anseriformes com a lamel·lirostres, a causa del seu bec particular. Aquest grup estava inclòs en les "palmípedes".
Els estudis de la morfologia, comportament o els basats en estudis de l'ADN no poden avui dia demostrar la tesi monofilètica de l'ordre. En els anàtids, que van patir una recent radiació evolutiva, resulta molt controvertida la relació entre les diferents espècies. Així mateix, és molt controvertida la relació entre els anseriformes i la resta d'aus.
Avui la major part de les classificacions, com ara la del Congrés Ornitològic Internacional (versió 2.2, 2009) separen els anseriformes en tres famílies vivents:
Els anseriformes (Anseriformes) són un ordre d'aus que agrupa tres famílies, 51 gèneres i 168 espècies, segons el Congrés Ornitològic Internacional. Entre els seus membres, figuren les oques, ànecs, cignes i txajàs. La major part de les espècies són aquàtiques. Algunes de les espècies tenen importància per a l'ésser humà des de fa segles, per a la caça, la ramaderia o com a símbol cultural.
Yr urdd o adar sy'n cynnwys elyrch, gwyddau a hwyaid yw Anseriformes. Heddiw, mae'r urdd yn cynnwys tua 170 o rywogaethau mewn tri theulu: Anhimidae (y sgrechwyr), Anseranatidae (y bioden-ŵydd) ac Anatidae (y rhywogaethau eraill i gyd). Fe'u ceir ledled y byd ac eithrio Antarctica ac maent yn byw yn agos i ddŵr fel rheol.
Mae'n debyg fod sawl aderyn ffosilaidd anferth megis y diatrymas a'r mihirungs yn perthyn i'r Anseriformes hefyd.
Vrubozobí (Anseriformes) jsou řádem středně velkých až velkých ptáků, přizpůsobených dobře životu na vodní hladině, i když některé druhy jsou druhotně suchozemské. Jsou rozšířeni po celém světě kromě Antarktidy, celý řád má 152 druhů.
Vrubozobí jsou velcí, zavalití ptáci s dlouhým krkem a krátkým zobákem.
Společným znakem všech vrubozobých jsou vroubkované okraje zobáku, lamely, které původně umožňovaly vrubozobým filtrovat drobné částečky z vody nebo bahna. Ne všechny druhy se živí filtrací, husy a bernešky se pasou na vegetaci, mořčáci, kteří jsou rybožraví, mají zobák hákovitý, podobný zobáku kormorána. Okraj zobáku morčáků je ale také vroubkovaný, v tomto případě jim dobře slouží k uchopení kluzké kořisti.
Dalším znakem vrubozobých jsou krátké, poměrně vzadu postavené končetiny a všechny prsty kromě zadního spojené plovací blánou. Většina vrubozobých jsou dobří plavci, někteří se za potravou potápí, silné nohy jim pak slouží jako výkonná vesla. Na zemi jsou naopak vrubozobí poněkud neobratní.
K životu ve vodě je přizpůsobeno i jejich opeření – mají husté prachové peří a velkou kostrční žlázu, jejímž mastným sekretem si peří potírají. To je pak nepropustné pro vodu. Samci ve svatebním šatu bývají pestře a nápadně zbarveni, samice jsou zpravidla hnědé. Samci na začátku hnízdění přepeřují do prostého šatu, při tom ztrácejí letky a nějakou dobu nemohou létat.
Vrubozobí jsou dobří letci, létají rychle (až 100 km/h), velké druhy v klínech, často je slyšet svist letek. Při vzlétnutí se často rozbíhají po hladině.
Severské druhy jsou tažné.
Vrubozobí jsou většinou monogamní, vyskytuje se u nich pohlavní dvojtvárnost, samci jsou pestří, samice nenápadně zbarvené.
Vrubozobí hnízdí většinou na zemi, jsou druhy, které hnízdí na stromech (morčák, hohol) nebo na plovoucích hnízdech (labutě) nebo dokonce v norách v zemi (husice). Samice snáší 4-13 vajec, někdy i do hnízd jiných samic. Mláďata jsou nekrmivá, od narození následují své rodiče.
Někteří vrubozobí jsou domestikovaní člověkem (kachna domácí, husa domácí). Divoce žijící druhy jsou lovnou zvěří.
Vrubozobí a hrabaví (tzv. drůbež, vědecky Galloanserae) jsou monofyletická skupina na bázi letců (Neognathae). Nejstarší známí vrubozobí jsou Vegavis ze svrchní křídy Antarktidy, Presbyornis ze spodního eocénu ve Wyomingu a Telmabates ze spodního eocénu Patagonie.
Na Novém Zélandu žila ještě před příchodem člověka velká nelétavá husa rodu Cnemiornis.
Čeleď Dendrocygnidae se v některých systémech řadí do čeledi kachnovitých jako podčeleď Dendrocygninae.
Obrázky, zvuky či videa k tématu vrubozobí ve Wikimedia Commons
Vrubozobí (Anseriformes) jsou řádem středně velkých až velkých ptáků, přizpůsobených dobře životu na vodní hladině, i když některé druhy jsou druhotně suchozemské. Jsou rozšířeni po celém světě kromě Antarktidy, celý řád má 152 druhů.
Andefugle (latin: Anseriformes) er en orden af fugle. Den består af 169 nulevende arter i tre familier: Hyrdefugle (Anhimidae), Skadegåsen (Anseranatidae) og den største familie, de egentlige andefugle (Anatidae), som består af 165 arter og bl.a. omfatter gæs, svaner og ægte ænder.
Alle arterne i ordenen er særligt tilpasset et liv ved vandoverfladen. De har alle svømmefødder, selvom visse med tiden har udviklet sig til hovedsageligt at leve på land.
Den tidligst kendte andefugl er den nyligt opdagede Vegavis, som levede i kridttiden.[1] Andefuglene menes at være opstået da den oprindelige gruppe Galloanserae (som andefugle og hønsefugle tilhører) delte sig i to hovedslægter. Den uddøde klade Dromornithidae repræsenterer de tidlige skud på stammen på andefuglenes linje,[2] og det gælder muligvis også for Gastornis (hvis den er en andefugl). Andefuglenes aner udviklede det karakteristiske næb som de stadig deler. Kombinationen af næbets indre form og en ændret tunge virker som en sugepumpe, der trækker vand ind ved spidsen af næbet og udstøder det i siderne og bagtil; en række fine filtre kaldet lameller fanger små partikler, som slikkes af eller sluges.
Alle andefugle har denne grundlæggende form, men mange har senere hen tillagt sig alternative ernæringsstrategier: gæs græsser på planter, Merginae fanger fisk; selv hyrdefuglene, som har næb der ved første øjekast mere ligner de vilde hønsefugle, har stadig rudimentære lameller. De forhistoriske vadefugle Presbyornithidae og de enorme og muligtvis kødædende dromornithider havde endnu mere afvigende træk.
Hyrdefugle blev længe regnet til hønsefugle på grund af deres hønsefuglsagtige næb. Ved undersøgelser af deres DNA har det dog vist sig, at de er nærmere beslægtet med skadegåsen og de egentlige andefugle.[3]
Andefuglene og hønsefuglene (Galliformes, fx fasaner) er de mest primitive neognate fugle og bør følge strudsefuglene og tinamuerne i fugleklassifikationssystemer.
Systematik for de egentlige andefugle (Anatidae), især hvad angår placeringen af besynderlige slægter af svømmeænder eller gravænder, er endnu ikke afklaret. Nogle usædvanlige grupper af fossiler, heriblandt Gastornithidae og Dromornithidae, anses ofte for at være udgangspunktet for andefuglenes stamtræ eller i det mindste dets nærmeste slægtninge.[4][5]
Egentlige andefugle deles traditionelt op i underfamilierne ægte ænder (Anatinae) og svaner og gæs (Anserinae).[6] De ægte ænder består af svømmeænder (Anatini), dykænder (Aythyini), havænder (Mergini) og Tadornini (fx Gravand)
Andefugle kan deles i tre nulevende familier:
Flere grupper af andefugle er uddøde:
radiation in the Cretaceous. Nature. 433: 305-308. doi:10.1038/nature03150
Andefugle (latin: Anseriformes) er en orden af fugle. Den består af 169 nulevende arter i tre familier: Hyrdefugle (Anhimidae), Skadegåsen (Anseranatidae) og den største familie, de egentlige andefugle (Anatidae), som består af 165 arter og bl.a. omfatter gæs, svaner og ægte ænder.
Alle arterne i ordenen er særligt tilpasset et liv ved vandoverfladen. De har alle svømmefødder, selvom visse med tiden har udviklet sig til hovedsageligt at leve på land.
Die Gänsevögel (Anseriformes) bilden eine Ordnung der Vögel (Aves). Die Gruppe umfasst unter anderem die umgangssprachlich als Gänse, Enten und Schwäne bezeichneten Vögel, aber auch beispielsweise die Wehrvögel Südamerikas. Gänsevögel gehören zu den bedeutendsten Vogelgruppen in den Feuchtgebieten der Erde.
Gänsevögel haben im Allgemeinen einen prallen festen Körper mit vergleichsweise kleinem Kopf, der oft an einem langen Hals sitzt. Der Schnabel ist (außer bei den Wehrvögeln) breit und abgeflacht; an seiner Spitze befindet sich oft eine Verhärtung, die dem Abzupfen von Pflanzenmaterial dient, während sich an den Kanten kleine aus Horn bestehende „Zähnchen“, die Lamellen, befinden, die dabei helfen, essbare Partikel aus dem Wasser auszufiltern.
Ein weiteres charakteristisches Merkmal sind die Schwimmhäute zwischen den drei nach vorne weisenden Zehen, die allerdings bei den Wehrvögeln und der Spaltfußgans (Anseranas semipalmata) stark zurückgebildet sind. Wie schon der Name andeutet, werden sie zur schnellen Fortbewegung im Wasser genutzt.
Das Gefieder ist wasserdicht und bei vielen Arten, insbesondere bei den Männchen, sehr farbenprächtig. Es wird einer beständigen Pflege durch ein wasserabweisendes Öl unterzogen, das von einer auf dem Rumpf gelegenen und durch den Schnabel stimulierten Drüse sezerniert und dann durch Putzen der Federn über den ganzen Körper verteilt wird. Bei der Mauser verlieren die meisten Arten alle Federn gleichzeitig; die Männchen zeigen in dieser Zeit meist eine sehr unauffällige Gefiederzeichnung, die ihnen in ihrem flugunfähigen Zustand zur Tarnung vor Fressfeinden dient. Die Wärmeisolation wird durch eine dicke Lage von Daunenfedern und eine unter der Haut gelegenen Fettschicht gewährleistet.
Im Gegensatz zu anderen Vogelgruppen, bei denen die Männchen entweder gar keinen oder nur einen einfach gebauten Penis besitzen, sind bei den Gänsevögeln die Kopulationsorgane sehr gut entwickelt.
Die meisten Gänsevögel sind ausgezeichnete Flieger; die Streifengans (Anser indicus) ist sogar der höchstfliegende Vogel überhaupt. Zahlreiche Arten legen als Zugvögel ausgedehnte Wanderungen zwischen ihren Brutplätzen und Überwinterungsgebieten zurück, die viele tausend Kilometer lang sein können.
Gänsevögel leben meist nah am Wasser, in Sümpfen und Mooren, den Mündungsgebieten oder Uferregionen von Flüssen oder an Küstengewässern. Manche Arten verbringen den Großteil ihres Lebens auf dem offenen Meer und kehren nur zum Brüten an Land zurück.
Die meisten suchen ihre Nahrung auf oder nahe der Wasseroberfläche, andere tauchen nach Wasserpflanzen, während insbesondere Gänse, Schwäne und Wehrvögel sich auch an Land unter anderem von Gräsern und Kräutern ernähren, die sie abäsen. Gänsevögel schlucken regelmäßig kleine Steinchen, die im muskulösen Magen als Gastrolithen zur Zerkleinerung der Nahrung dienen.
Obwohl aus der Kreide fragmentarische Fossilfunde bekannt sind, die manchmal für Gänsevögel gehalten wurden, stammt der älteste zweifelsfreie Gänsevogel aus dem Paläozän. Es ist Presbyornis, der nach den Analysen von Livezey mit den Entenvögeln näher als mit den Wehrvögeln verwandt ist.[1] Der fossile Vogel wurde zunächst für einen Verwandten der Säbelschnäbler oder der Flamingos gehalten, ehe ihn Harrison und Walker 1976 in die Nähe der Gänsevögel stellten.[2]
Aus dem Paläozän und Eozän ist ausschließlich Presbyornis bekannt. Erst im Oligozän tauchen weitere fossile Gänsevögel auf, doch scheinen sie in dieser Zeit rar gewesen zu sein. Im Miozän kam es zu einer explosiven Radiation mit Herausbildung der heute bekannten Typen.
Die Monophylie der Gänsevögel ist seit langem unbestritten. Dass die äußerlich abweichenden Wehrvögel in diese Gruppe gehören, wurde bereits 1863 von William Kitchen Parker aufgrund morphologischer Übereinstimmungen vermutet. Spätere Analysen bestätigten dies und zeigten, dass die Wehrvögel die Schwestergruppe aller anderen rezenten Gänsevögel sind.[1][3]
Die beiden Ornithologen Storrs Lovejoy Olson und Alan Feduccia nahmen die Morphologie des fossilen Presbyornis zum Anlass, eine Verwandtschaft der Gänsevögel zu den Regenpfeiferartigen zu vermuten.[4] Andere Wissenschaftler lehnten diese Theorie ab, da sie nur auf einer einzigen Synapomorphie beruhe.[1] Weitere mögliche Verwandtschaftsverhältnisse wurden zu den Hühnervögeln, den Schreitvögeln und den Flamingos hergestellt. Ein Schwestergruppenverhältnis zwischen Gänse- und Hühnervögeln findet derzeit die meisten Unterstützer, das gemeinsame Taxon wird Galloanserae genannt.
Man unterscheidet zehn Familien der Gänsevögel, von denen sieben ausgestorben sind. Von den übrigen drei haben zwei zusammengenommen nur vier Arten, und der überwältigende Rest von 169 Arten zählt zur Familie der Entenvögel.
Die Gänsevögel (Anseriformes) bilden eine Ordnung der Vögel (Aves). Die Gruppe umfasst unter anderem die umgangssprachlich als Gänse, Enten und Schwäne bezeichneten Vögel, aber auch beispielsweise die Wehrvögel Südamerikas. Gänsevögel gehören zu den bedeutendsten Vogelgruppen in den Feuchtgebieten der Erde.
Tekst üüb Öömrang Anen an ges (Anseriformes) san en order faan fögler uun a biologii.
– Saamlang faan bilen of filmer
Wikispecies hää en artiikel tu:
Anseriformes is an order o birds. It comprises aboot 150 livin species in three faimilies: Anhimidae (the screamers), Anseranatidae (the Magpie Goose), an Anatidae, the lairgest faimily, which includes ower 140 species o watterfoul, amang them the deuks, geese, an swans.
L'òrdre dels Anserifòrmes compren 3 familhas d'ausèls :
Anseriformes es un ordine de Anserimorphae.
Ang Anseriformes ay isang pagkakasunud-sunod ng mga ibon na binubuo ng mga 180 species ng buhay sa tatlong pamilya: Anhimidae (ang mga screamer), Anseranatidae (ang magpie goose), at Anatidae, ang pinakamalaking pamilya, na kinabibilangan ng mahigit sa 170 species ng waterfowl, kabilang dito ang mga pato at sisne. Sa katunayan, ang mga species ng pamumuhay na ito ay kasama sa Anatidae maliban sa tatlong screamer at ang magpie goose. Ang lahat ng mga species sa pagkakasunod-sunod ay lubos na iniangkop para sa isang nabubuhay na tubig sa ibabaw ng tubig. Ang mga lalaki, maliban sa mga screamer, ay mayroon ding titi, isang katangian na nawala sa Neoaves. Ang lahat ay web-footed para sa mahusay na swimming (bagaman ang ilan ay may kasunod na maging pangunahin panlupa).
Ang lathalaing ito ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
L'òrdre dels Anserifòrmes compren 3 familhas d'ausèls :
Animids : kamichis (3 espècias) Anseranatids: guitauca (1 espècia) Anatids : aquesta familha, la mai importanta dels anserifòrmes, compren 5 sosfamilhas de palmipèdes : Dendrocicnidins : dendrocicnes (9 espècias) Anserins : cicnes, coscoroba, aucas, bernachas, cereopsa (24 espècias) Stictonetins : stictoneta (1 espècia) Tadornins : auquetas, tadòrnas, brassamars, auca-armada (23 espècias) Anatins : pteroneta, anserèlas, caloneta, merganeta, guits, sarcelas, netas, fuligulas, eiders, arlequin, arelda, macrosas, garròts, bèc de rassèga, eteroneta, erismaturas (103 espècias)
La anseriformos es un ordina de avias con sirca 150 spesies en 3 familias – la animido, la anseranatido, e la anatido (con 140 spesies de patos, gansos e sinies). Tota la spesies es ajustada per vive a la surfas de la acua. Tota ave pedes como la pato per nada capas.
Balindeyên dirûvê qazan (Anseriformes), komeke ji çîna balindeyan e. Li vê komê nêzîkî 150 cureyên balinde hene û di sê famîleyan de (an jî çar famîleyan, li gorî Sibley & Ahlquist, 1990) tên parvekirin: Anhimidae, Anseranatidae û Anatidae.
Li gorî taksonomiya Sibley-Ahlquist binefamîleya Dendrocygninae ji famîleya Anatidae derketiye û famîleyeke cuda çêbûye.
(Chauna torquata)
(Anseranas semipalmata)
Kakûtê hestiyê Dromornis stirtoni
Balindeyên dirûvê qazan (Anseriformes), komeke ji çîna balindeyan e. Li vê komê nêzîkî 150 cureyên balinde hene û di sê famîleyan de (an jî çar famîleyan, li gorî Sibley & Ahlquist, 1990) tên parvekirin: Anhimidae, Anseranatidae û Anatidae.
Li gorî taksonomiya Sibley-Ahlquist binefamîleya Dendrocygninae ji famîleya Anatidae derketiye û famîleyeke cuda çêbûye.
De eendachtege of Anseriformes zien 'n orde vaan waterveugel, boevaan 'rs väöl in Wes-Europa inheims zien. Eende, gajze en zwane hure tot dees groop, die bekans 150 lede tèlt.
't Gief drei femilies, boevaan ein nog in 9 subfemilies is eingedeild.
De eendachtege of Anseriformes zien 'n orde vaan waterveugel, boevaan 'rs väöl in Wes-Europa inheims zien. Eende, gajze en zwane hure tot dees groop, die bekans 150 lede tèlt.
De goeseftigen (Latynske namme: Anseriformes) foarmje in skift fan 'e klasse fan 'e fûgels (Aves), de ûnderklasse fan 'e moderne fûgels (Neornithes), de tuskenklasse fan 'e nijkakigen (Neognathae) en it boppeskift fan 'e goes- en hineftigen (Galloanserae). Ta dit skift hearre likernôch 180 libbene soarten, wêrûnder de guozzen, de swannen en de einen. Utsein 1 soarte fan 'e spaltpoatgoesfûgels (Anseranatidae) en 3 soarten razerfûgels (Anhimidae) hearre alle libbene soarten goeseftigen ta de famylje fan 'e einfûgels (Anatidae).
Alle goeseftigen binne sterk oanpast oan in libbenswize oan it wetteroerflak, en wurde sadwaande gauris wetterfûgels neamd; se hearre lykwols net ta de taksonomyske groep fan 'e wetterfûgels (Aequornithes), dy't û.m. de earrebarren, reagers, ginten, pillekanen en pinguins omfiemet. Goeseftigen binne nau besibbe oan 'e hineftigen (Galliformes), dêr't de pauwen, fazanten en hinnen ta hearre. Mei dy groep foarmje de goeseftigen it boppeskift fan 'e goes- en hineftigen (Galloanserae), wylst hast alle oare fûgels ta it sustertakson dêrfan behearre, de nije fûgels (Neoaves).
Binnen it tuskenskift fan 'e nijkakigen (Neognathae) ûnderskiede de goes- en hineftigen har fan 'e nije fûgels troch in primitivere lichemsbou. De mantsjes fan alle goeseftige soarten, útsein de razerfûgels, beskikke oer in penis (eins in pseudopenis, mei't dit orgaan fysiologysk sjoen net itselde is as de penis fan sûchdieren). By de hineftigen wurdt de groei fan sa'n penis ûnderdrukt troch beskate hormoanen, wylst de nije fûgels hielendal gjin penis hawwe. Fierders hawwe alle goeseftigen, yn tsjinstelling ta de hineftigen, swimfluezzen tusken de teannen, in oanpassing oan harren akwatyske libbenswize. Ek by de pear soarten dy't har neitiid wer oanpast hawwe oan in fierhinne lânbûn libben, is dit skaaimerk beholden bleaun.
De goeseftigen (Latynske namme: Anseriformes) foarmje in skift fan 'e klasse fan 'e fûgels (Aves), de ûnderklasse fan 'e moderne fûgels (Neornithes), de tuskenklasse fan 'e nijkakigen (Neognathae) en it boppeskift fan 'e goes- en hineftigen (Galloanserae). Ta dit skift hearre likernôch 180 libbene soarten, wêrûnder de guozzen, de swannen en de einen. Utsein 1 soarte fan 'e spaltpoatgoesfûgels (Anseranatidae) en 3 soarten razerfûgels (Anhimidae) hearre alle libbene soarten goeseftigen ta de famylje fan 'e einfûgels (Anatidae).
De Gösevagels (Anseriformes) sünd en Ornen mank de Vagels (Aves). Dor höört de Vagels to, de wi in de Umgangsspraak Göse, Aanten un Swöne nömmt, man ok de Schreevagels ut Süüdamerika. Gösevagels höört mit to de gröttsten Vagelgruppen in de waterrieken Gemarken vun de Eer.
Gösevagels hefft allgemeen en drall Lief un en tämlich lüttjen Kopp, de faken up en langen Hals sitten deit. Mol af vun de Schreevagels, is de Snavel breed un platt. An sien Spitz sitt faken en harten Gnubbel, wo de Vagels Planten mit afrieten könnt. An de Snavelsieten sitt lüttje „Kusen“, de so nömmten „Lamellen“. Dor könnt de Deerter Freten mit ut dat Water filtern.
En anner typisch Kennteken sünd de Swemmhüde twuschen de dree Töhn, de na vörn wiesen doot. Bloß bi de Schreevagels un bi de Heckstergoos (Anseranas semipalmata) sünd de bannig torüch billt. As de Naam al seggt, sünd de Swemmhüde for dat gaue Swimmen in’t Water dor.
Gegen annere Vagelgruppen over, wo de Heken gor keen oder bloß man en eenfachen Penis hefft, sünd de Organe for de Vermehrung bi de Gösevagels good entwickelt.
Gösevagels leevt meist nich wiet af vun’t Water, in Sümp un Moore, bi Münnen un Övers vun Ströme un an de Waterkant an de See. Dat gifft ok Orden, de leevt to’n gröttsten Deel up de See un kaamt man bloß to’n Bröden an Land.
Al lang hefft sik de Forschers dor nich mehr over in’e Plunnen, datt de Gösevagels tohopen höört. Al 1863 harr William Kitchen Parker meent, dat dor ok de Schreevagels mit rin to reken sünd, ofschoonst se anners utseht. He weer dor up kamen, vunwegen, datt de Schreevagels un de annern Gösevagels in de Morphologie overeen stimmen doot. So is dat ok later faststellt wurrn.[1][2].
All tohopen weert tein Familien vun de Gösevagels unnerscheden. Dor sünd seven vun utsturven. Vun de annern dree hefft twee tosamen man bloß veer Orden un de grote Rest vun 169 Orden tellt alltohopen to de Familie vun de Aantenvagels.
. Mehr Biller, Videos oder Audiodateien to’t Thema gifft dat bi Wikimedia Commons. De Gösevagels (Anseriformes) sünd en Ornen mank de Vagels (Aves). Dor höört de Vagels to, de wi in de Umgangsspraak Göse, Aanten un Swöne nömmt, man ok de Schreevagels ut Süüdamerika. Gösevagels höört mit to de gröttsten Vagelgruppen in de waterrieken Gemarken vun de Eer.
Gʻozsimonlar - qushlar turkumi. Palamedeyalar va oʻrdaksimonlar oilasiga boʻlinadi. 150 turi maʼlum. Yirik va oʻrtacha kattalikdagi suv ekosistemalarida yashaydi. Antarktidadan tashqari hamma qitʼalarda tarqalgan. Koʻpchiligi monogam. Tuxumlarini, asosan, modasi bosadi. 2—3 yilda voyaga yetadi. Koʻpchilik turlari uzoq migratsiya qiladi. Suvda yaxshi suzadi va shoʻngʻiydi. Tez uchadi. Bir necha turi ov obʼyekti hisoblanadi. Suv havzalaridan intensiv foydalanish Gʻ. sonining kamayishiga sabab boʻlmoqda. Oʻzbekistonda Gʻ.ning 36 turi uchraydi. Vishildoq va qiyqiroq oqqushlar, oq peshonali kichik gʻoz, qiziltomoq gʻoz, marmar churrak, olaqanot, oqbosh oʻrdak va boshqa turlari Oʻzbekiston Respublikasi Qizil kitobiga kiritilgan.
Sorzulinnut (lat. Anseriformes) ollah lindulahko, kudamah kuulujis luadulois suurin vuitti eletäh vies.
Tiwezziwin (assaɣ usnan: Anseriformes) d tafesna n iylalen yeṭṭafaren adu-smil n iylalen itraren deg ustirf n temzikrin, Dges 150 n telmas deg 3 n twaculin gant d: tawacult n umsuɣay, Awezziw amsuget d tbeṛkin dɣa taneggart-a dges 140 n telmas n iyelmanen gar-asen abṛik d uwezziw d Tikikla
Tiwezziwin (assaɣ usnan: Anseriformes) d tafesna n iylalen yeṭṭafaren adu-smil n iylalen itraren deg ustirf n temzikrin, Dges 150 n telmas deg 3 n twaculin gant d: tawacult n umsuɣay, Awezziw amsuget d tbeṛkin dɣa taneggart-a dges 140 n telmas n iyelmanen gar-asen abṛik d uwezziw d Tikikla
Vuojašlottit (Anseriformes) lea loddesierrasearvi. Sámi vuojašlottit gullet čerdii vuojažat (Anatidae).
Muhtun vuojašloddešlájat.
Vuojašlottit (Anseriformes) lea loddesierrasearvi. Sámi vuojašlottit gullet čerdii vuojažat (Anatidae).
Редот на гусковидните содржи околу 150 живи видови птици, распоредени во три фамилии: Anhimidae - врескачи, кои ги има во јужна Америка, и за кои заради сличниот клун до неодамна се мислело дека спаѓаат во редот кокошковидни, Anseranatidae со единствениот вид страчкаста гуска која живее во северна Австралија и јужна Нова Гвинеја; и фамилијата Патки, којашто ги вклучува преку 140 вида пловечки птици, меѓу кои - патките, гуските и лебедите.
Сите видови се приспособени за живеење во вода и пловење по водната површина. Сите имаат ципести прсти за ефикасно пливање, но сепак, некои од нив станале претежно копнени птици.
Телото на гусковидните е покриено со густо водоотпорно перје кое постојано го премачкуваат со масен секрет. Тие имаат набиено, цврсто тело со релативно мала глава сместена на долг врат. Освен кај фамилијата Anhimidae, клунот на гусковидните е претежно широк и сплеснат, со мека `рскавична прекривка и цврсто задебелување на крајот. Кај некои видови е прилагоден да може да се исцедува водата. Врвот на клунот често има заострен и многу цврст дел кој помага при кинење на растенијата за исхрана. Мажјаците имаат надворешен копулационен орган. Нозете на овие птици се пропорционално многу кратки, со по 4 прста, од кои 3 се насочени нанапред и поврзани со мрежница (ципа) за брзо пловење по вода. Кога се митарат повеќето видови го губат сето перје наеднаш. Во тој период имаат невпечатливи бои што им служи за заштита во времето кога не можат да летаат. Во улога на изолатор тогаш се јавуваат младите пердувчиња и масниот слој, кој го имаат под кожата. Снесените јајца им се во униформирани бои, а младенчињата се способни веднаш да живеат вон гнездото и да пловат.
Гусковидните живеат крај вода, во мочуришта, езерца, крај реки или крај море. Некои видови поголемиот дел од животот го минуваат на отворено море, а доаѓаат на брегот само за гнездење и одгледување на младенчињата. Повеќето од нив се хранат на површината или во близина на површината на водата, некои нуркаат и се хранат со водни растенија, додека гуските и лебедите се хранат и на копно, пасејќи трева и други растенија. Гусковидните редовно голтаат камчиња кои им служат како гастролит за ситнење на храната во желудникот.
Повеќето од видовите гусковидни се одлични летачи. Дел од нив се птици-преселници, па може да прелетаат и илјадници километри од местото на гнездење до местото на презимување.
Најстара позната форма на гусковидна птица е неодамна откриениот Vegavis, кој живеел во периодот на креда.[1] Се смета дека гусковидните потекнуваат од кокошкогуски (Galloanserae), пред поделбата на копнени и водени. [2]
Систематизацијата на гусковидните не е усогласена, односно постојат различни пристапи од разни автори. Проблем претставуваат меѓусебните односи на гуските, патките, лебедите со нуркачите патки и морските патки, кои се сметаат или како посебни фамилии или како потфамилии во рамките на една фамилија.
Роднинските врски меѓу фамилиите на гусковидните, кои најчесто се издвојуваат, се претставени на следниот дијаграм:
Гусковидни Патки и сродници (Anatidae)Вистински гуски (Anserini)
Лебеди (Cygnini)
Нуркачки патки (Aythyinae)
Морски патки (Merginae)
На списокот се наведени некои од најпознатите видови од фамилијата на патките и сродниците Anatidae:
Гуските се јавуваат како тема во бројни дела од уметноста и популарната култура, како:
Редот на гусковидните содржи околу 150 живи видови птици, распоредени во три фамилии: Anhimidae - врескачи, кои ги има во јужна Америка, и за кои заради сличниот клун до неодамна се мислело дека спаѓаат во редот кокошковидни, Anseranatidae со единствениот вид страчкаста гуска која живее во северна Австралија и јужна Нова Гвинеја; и фамилијата Патки, којашто ги вклучува преку 140 вида пловечки птици, меѓу кои - патките, гуските и лебедите.
Сите видови се приспособени за живеење во вода и пловење по водната површина. Сите имаат ципести прсти за ефикасно пливање, но сепак, некои од нив станале претежно копнени птици.
Каз сымалдар (лат. Аnseriformes) – сууда сүзүүчү куштар түркүмү. Бутунун, булчуңдарынын, таңдай, колко, тамак сиңирүү мүчөлөрүнүн ж. б. түзүлүшүнө карата 2 түркүмчөнү (паламедея жана каздар) бириктирет. Алар сырткы түзүлүшү жана биологиясы боюнча ар түрдүү. Паламедеялар түркүмчөсүнүн өкүлдөрү байыркы жана өтө жөнөкөй куштар. Каз сымалдардын өрдөктөр тукумунун түрлөрү жер бетинде кеңири таралган. Кыргызстанда 26 түрү (чумкугучтар, кадимки өрдөктөр, арам өрдөк, каздар ж. б.) бар. Сууда жакшы сүзөт, жерге, бак-дарак, аска, жарлардын коңулдарына, ийинге уялап, 20га чейин жумуртка тууйт. Көпчүлүгү тропик, субтропик ж. б. жылуу жактарга барып кыштайт.
Къаз теплъэ хэкӀыгъуэр (лат-бз. Anseriformes) — къуэдзитӀрэ, лӀэужьыгъуэ 145 хуэдизрэ мэхъу.
Къэрал куэдым щыӀэщ. И инагъкӀэ курыт е пӀащэхэщ. Я пкъыр быдэу зэхэщӀыхьащ, кӀагуэхэщ, дамэ папцӀэхэщ. ЩӀагъуэу зекӀуэфхэкъым, ауэ дэгъуэу мэлъатэ, йос.
Ӏусыр икъукӀэ зэщымыщщ: бдзэжьей, елыркъэщ теплъэхэр, хьэпщхупщ, псыщӀагъ псэущхьэ, къэкӀыгъэхэр.
Бжьыхьэм, лъэтэжын ипэкӀэ, лъынэ ин ящӀ. ЩӀылъэрыгъуалъхьэхэщ.
அன்செரிபார்மஸ் என்பது ஒரு பறவை வரிசை ஆகும். இதில் 3 குடும்பங்கள் உள்ளன: அன்ஹிமிடே (இசுகிரீமார்கள்), அன்செரனடிடே (மேக்பை வாத்து) மற்றும் அனாடிடே. இதில் அனாடிடேவே பெரிய குடும்பம் ஆகும். இதில் வாத்துக்கள், கூஸ்கள் மற்றும் அன்னங்கள் ஆகிய நீர்க்கோழிகள் உட்பட 170 இனங்கள் உள்ளன. அன்செரிபார்மஸில் மொத்தத்தில் தற்போது உயிர்வாழும் 180 இனங்கள் உள்ளன.
அன்செரிபார்மஸ் என்பது ஒரு பறவை வரிசை ஆகும். இதில் 3 குடும்பங்கள் உள்ளன: அன்ஹிமிடே (இசுகிரீமார்கள்), அன்செரனடிடே (மேக்பை வாத்து) மற்றும் அனாடிடே. இதில் அனாடிடேவே பெரிய குடும்பம் ஆகும். இதில் வாத்துக்கள், கூஸ்கள் மற்றும் அன்னங்கள் ஆகிய நீர்க்கோழிகள் உட்பட 170 இனங்கள் உள்ளன. அன்செரிபார்மஸில் மொத்தத்தில் தற்போது உயிர்வாழும் 180 இனங்கள் உள்ளன.
Fân-ap (番鴨) he yit-chúng tiâu.
Waeterveugels (Latien Anseriformes) bin 'n orde uut de klasse van zoô'n 150 middelgroôte veugelsoorten die bestae uut drie femieljes:
De eksterhanze wor in een are femielje eplekt vanwehe zen are bouw, en 't minder afankelijk zien van 't waeter.
De eêste waeterveugels ontstoenge in 't Kriet, 't oust bekende fossiel is de Vegavis. Modern genetisch onderzoek lit vermoede dan de waeterveugels in 't behun zaeme mie de 'oenderachtigen eên orde waeren; om die ree'n spreke sommehe taxonomen van de claode Galloanserae. De eêste waeterveugels leke nog 't meêst op de 'oenderkoeten.
Aolle waeterveugels bin anepast an 't leven in 't waeter. Ok deêle ze eên en dezelfde meniere van slikken. De eetheweuntes bin uut mekaore gegroeid: sommehe van ulder frete vis, aore soort'n voeje d'r eihe mie plant'n.
Neffens de bove genoemde drie femieljes bin d'r nog tweê uutgesturve femieljes: Dromornithidae, pre'istorische reuzenveugels uut Australië, en Presbyornithidae, daer-a ok de Vegavis bie'oort.
Waeterveugels (Latien Anseriformes) bin 'n orde uut de klasse van zoô'n 150 middelgroôte veugelsoorten die bestae uut drie femieljes:
'Oenderkoeten (Anhimidae) Eksterhanze (Anseranatidae) Eenden, hanzen en zwaenen (Anatidae)De eksterhanze wor in een are femielje eplekt vanwehe zen are bouw, en 't minder afankelijk zien van 't waeter.
Anseriformes is an order of birds also known as waterfowl that comprises about 180 living species of birds in three families: Anhimidae (three species of screamers), Anseranatidae (the magpie goose), and Anatidae, the largest family, which includes over 170 species of waterfowl, among them the ducks, geese, and swans. Most modern species in the order are highly adapted for an aquatic existence at the water surface. With the exception of screamers, males have penises, a trait that has been lost in the Neoaves. Due to their aquatic nature, most species are web-footed.
Anseriformes are one of only two types of modern bird to be confirmed present during the Mesozoic alongside the other dinosaurs, and in fact were among the very few birds to survive their extinction, along with their cousins the galliformes. These two groups only occupied two ecological niches during the Mesozoic, living in water and on the ground, while the toothed enantiornithes were the dominant birds that ruled the trees and air. The asteroid that ended the Mesozoic destroyed all trees as well as animals in the open, a condition that took centuries to recover from. The anseriformes and galliformes are thought to have survived in the cover of burrows and water, and not to have needed trees for food and reproduction.[2]
The earliest Cretaceous anseriform found so far is Vegavis, a goose-like waterfowl thought to have lived as long as 66 million years ago.[3] Some members apparently surviving the KT extinction event, including presbyornithids, thought to be the common ancestors of ducks, geese, swans, and screamers, the last group once thought to be galliformes, but now genetically confirmed to be closely related to geese. The first known duck fossils start to appear about 34 million years ago.
Waterfowl are the best-known examples of sexually antagonistic genital coevolution in vertebrates, causing genital adaptations to coevolve in each sex to advance control over mating and fertilization. Sexually antagonistic coevolution (or SAC) occurs as a consequence of sexual conflict between males and females, resulting in coevolutionary process that reduce fit, or that functions to decrease ease of having sex.[4]
The Anseriformes and the Galliformes (pheasants, etc.) belong to a common group, the Galloanserae. They are the most primitive neognathous birds, and as such they should follow the palaeognathae (ratites and tinamous) in bird classification systems. Several unusual extinct families of birds like the albatross-like pseudotooth birds and the giant flightless gastornithids and mihirungs have been found to be stem-anseriforms based on common features found in the skull region, beak physiology and pelvic region.[5][6][7][8][9][10] The genus Vegavis for a while was found to be the earliest member of the anseriform crown group but a recent 2017 paper has found it to be just outside the crown group in the family Vegaviidae.[11]
Below is the general consensus of the phylogeny of anseriforms and their stem relatives.[5][6][7][8][9][11]
Odontoanserae†Pelagornithidae (pseudo-tooth birds) 
†Dromornithidae (mihirungs) 
Anseriformes (screamers and waterfowl) 
Anatidae systematics, especially regarding placement of some "odd" genera in the dabbling ducks or shelducks, is not fully resolved. See the Anatidae article for more information, and for alternate taxonomic approaches. Anatidae is traditionally divided into subfamilies Anatinae and Anserinae.[12] The Anatinae consists of tribes Anatini, Aythyini, Mergini and Tadornini. The higher-order classification below follows a phylogenetic analysis performed by Mikko's Phylogeny Archive[13][14] and John Boyd's website.[15]
Some fossil anseriform taxa not assignable with certainty to a family are:
Unassigned Anatidae:
In addition, a considerable number of mainly Late Cretaceous and Paleogene fossils have been described where it is uncertain whether or not they are anseriforms. This is because almost all orders of aquatic birds living today either originated or underwent a major radiation during that time, making it hard to decide whether some waterbird-like bone belongs into this family or is the product of parallel evolution in a different lineage due to adaptive pressures.
Living Anseriformes based on the work by John Boyd.[15]
Anseriformes classification Anhimae Anhimidae Anseres Anseranatidae Anatidae Dendrocygninae ?Plectropterinae Stictonettinae Anserinae ?Nettapodini Biziurini Oxyurini Anserini Malacorhynchina Cereopsina Cygnina Anserina Anatinae Tadornini Merganettina Chleophagina Tadornina Mergini Somanterina Mergina Cairinini Callonettini Aythyini Anatini
Crested screamer (Chauna torquata)
Magpie goose (Anseranas semipalmata), sole surviving member of a Mesozoic lineage
Cast of Dromornis stirtoni, a mihirung, from Australia.
Studies of the mitochondrial DNA suggest the existence of four branches – Anseranatidae, Dendrocygninae, Anserinae and Anatinae – with Dendrocygninae being a subfamily within the family Anatidae and Anseranatidae representing an independent family.[17] The clade Somaterini has a single genus Somateria.
Anseriformes is an order of birds also known as waterfowl that comprises about 180 living species of birds in three families: Anhimidae (three species of screamers), Anseranatidae (the magpie goose), and Anatidae, the largest family, which includes over 170 species of waterfowl, among them the ducks, geese, and swans. Most modern species in the order are highly adapted for an aquatic existence at the water surface. With the exception of screamers, males have penises, a trait that has been lost in the Neoaves. Due to their aquatic nature, most species are web-footed.
La ordo Anseroformaj (Anseriformes) enhavas ĉirkaŭ 150 speciojn de birdoj en tri familioj: la kriuloj (alinome Anhimedoj), Anseranasedoj (la piga ansero) kaj la Anasedoj (la plej multaj) kiu enhavas 140 speciojn de akvaj birdoj, inter ili anasoj, anseroj kaj cignoj.
Ĉiu specio de tiu ĉi ordo estas akvobirdo, do estas adaptita je vivo sur la akvosurfaco. Pro tio ili havas membranajn piedojn (kvankam kelkaj vivas ĉefe surgrunde).
Oni diras, ke Anseroformaj devenas de kiam du grupoj de filtrantaj birdoj disiĝis el Ĥaradrioformaj (pluvioj, mevoj kaj aliaj) disvolvigante malsimilajn metodojn filtri manĝaĵetojn el akvo. Fenikopteroj disvolvigis specialan filtran strukturon en la suba parto de iliaj bekoj. La praanseroformaj disvolvigis la bekan strukturon kiun ankoraŭ ili havas. En specifa interna beka formo adaptita lango funkcias kiel pumpilo, kiu enmetas akvon en la bekan pinton kaj elverŝas ĝin ambaŭflanke kaj malantaŭe; maldikega filtriletaro deprenas la etajn manĝajerojn kiuj estas absorbitaj kaj englutitaj.
Ĉiuj anseroformaj posedas tiun bazan strukturon, sed multaj el ili disvolvigis malsimilajn manĝantajn metodojn: anseroj elplukas plantojn, segilbekaj anasoj fiŝkaptas, eĉ kriuloj, kiuj havas bekojn ŝajne kiel tiuj de anasoj, ankoraŭ havas prafiltrilojn.
La Anseroformaj kaj Kokoformaj (fazanoj, ktp.) estas prabirdoj inter Neognatoj, do ili venas post strutoj kaj tinamoj en plej multaj klasifikaj sistemoj.
Anseroformaj birdoj La ordo Anseroformaj (Anseriformes) enhavas ĉirkaŭ 150 speciojn de birdoj en tri familioj: la kriuloj (alinome Anhimedoj), Anseranasedoj (la piga ansero) kaj la Anasedoj (la plej multaj) kiu enhavas 140 speciojn de akvaj birdoj, inter ili anasoj, anseroj kaj cignoj.
Ĉiu specio de tiu ĉi ordo estas akvobirdo, do estas adaptita je vivo sur la akvosurfaco. Pro tio ili havas membranajn piedojn (kvankam kelkaj vivas ĉefe surgrunde).
Los Anseriformes son un orden de aves neognatas que comprende 162 especies[1] repartidas en tres familias: los Anhimidae (con 3 especies), Anseranatidae (con una sola especie), y los Anatidae (con 156 o más especies de ánades o patos; ocas, gansos o ánsares; cisnes; yaguasas; serretas; eideres; barnaclas; cauquenes; porrones; y tarros). El grupo fue bautizado por el nombre latino de la oca «Anser» (la misma etimología que el término español ánsar), y por ello el nombre de este orden significa «los que tienen forma de oca».
Todas las especies en el orden están muy adaptadas para una existencia acuática (en la superficie de agua), y todas están preparadas para una natación eficaz (aunque algunas se han adaptado a tierra). Por lo que se consideran realmente aves anfibias.
Estas especies son aprovechadas por el hombre como aves de corral, algunas como mascota (como el pato doméstico) y también es posible consumir su carne y sus huevos.
El anseriforme conocido más temprano es el Vegavis, recientemente descubierto, que vivió durante el periodo Cretácico. Los extintos Gastornithidae y Dromornithidae podrían ser los vástagos tempranos de los linajes de los Anseriformes, o incluso podrían ser los Anseriformes mismos, derivados de los antepasados de las especies de la familia Anhimidae.
Los antepasados de los Anseriformes desarrollaron la estructura característica del pico, que todavía comparten. La combinación de la forma interior de las mandíbulas y de la lengua modificada actúa como una bomba de succión para atraer el agua hacia la punta del pico y expelerla por los lados y la parte trasera. A través de una serie de filtros finos llamados “lamellae” se capturan pequeñas partículas, que entonces se lamen y se tragan. Todos los Anseriformes tienen esta estructura básica, pero muchos han adoptado posteriormente estrategias de alimentación alternativas: los gansos comen plantas, los patos de la subfamilia Merginae comen peces, y las especies de la familia Anhimidae todavía tienen “lamellae” vestigiales.
Los Anseriformes y los Galliformes (faisanes, etc.) son las aves neognatas más primitivas, y deben seguir a las ratites y los tinámidos en los sistemas de clasificación de aves. A Dendrocygninae a veces se le asigna taxón de familia plena, con el nombre de Dendrocygnidae.
Los Anseriformes son un orden de aves neognatas que comprende 162 especies repartidas en tres familias: los Anhimidae (con 3 especies), Anseranatidae (con una sola especie), y los Anatidae (con 156 o más especies de ánades o patos; ocas, gansos o ánsares; cisnes; yaguasas; serretas; eideres; barnaclas; cauquenes; porrones; y tarros). El grupo fue bautizado por el nombre latino de la oca «Anser» (la misma etimología que el término español ánsar), y por ello el nombre de este orden significa «los que tienen forma de oca».
Todas las especies en el orden están muy adaptadas para una existencia acuática (en la superficie de agua), y todas están preparadas para una natación eficaz (aunque algunas se han adaptado a tierra). Por lo que se consideran realmente aves anfibias.
Estas especies son aprovechadas por el hombre como aves de corral, algunas como mascota (como el pato doméstico) y también es posible consumir su carne y sus huevos.
Anseriformes Aves klaseko ordena da, 150 espezie baino gehiago dituena[1]. Horietatik 36 bizi dira Euskal Herrian.
Anseriformes eta Galliformes hegaztien ordenarik zaharrenetarikoak dira. Sailkapena, hala ere, ez dago guztiz finkatuta. Hona hemen:
Gastornithidae familia galduta batzuetan ordenaren barruan kokatua izan da. Era berean badaude zenbait fosil hemen sailkatuak izan direnak[2].
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Anseriformes Aves klaseko ordena da, 150 espezie baino gehiago dituena. Horietatik 36 bizi dira Euskal Herrian.
Sorsalinnut (Anseriformes) on lintulahko, jonka edustajat ovat sopeutuneet hyvin vedessä elämiseen. Sorsalinnut jaetaan sorsiin (Anatidae), romiskoihin (Anhimidae) ja puuhanhiin (Anseranatidae). Kaikki Suomessa esiintyvät sorsalinnut kuuluvat sorsien heimoon, romiskoja on vain Etelä-Amerikassa ja puuhanhia Australiassa ja Uudessa-Guineassa.
Useimpien sorsalintulajien koiraat ovat suurimman osan vuotta näyttävän näköisiä. Naarailla on ympäri vuoden huomiota herättämätön suojaväritys. Yleensä naaraat huolehtivat pesueista yksin.
Sorsalinnut (Anseriformes) on lintulahko, jonka edustajat ovat sopeutuneet hyvin vedessä elämiseen. Sorsalinnut jaetaan sorsiin (Anatidae), romiskoihin (Anhimidae) ja puuhanhiin (Anseranatidae). Kaikki Suomessa esiintyvät sorsalinnut kuuluvat sorsien heimoon, romiskoja on vain Etelä-Amerikassa ja puuhanhia Australiassa ja Uudessa-Guineassa.
Useimpien sorsalintulajien koiraat ovat suurimman osan vuotta näyttävän näköisiä. Naarailla on ympäri vuoden huomiota herättämätön suojaväritys. Yleensä naaraat huolehtivat pesueista yksin.
Les Anseriformes (en français ansériformes) sont un ordre d'oiseaux comprenant trois familles regroupant 169 espèces et 51 genres de canards, oies, kamichis, canaroies et cygnes (selon le Congrès ornithologique international). La plupart des espèces sont aquatiques. Plusieurs sont importantes pour l'homme depuis de nombreux siècles, tant pour la chasse que pour l'élevage alimentaire ou pour le symbole culturel qu'elles représentent.
Les Anseriformes sont de taille moyenne à grande, c'est-à-dire de 30 à 180 cm d'envergure pour un poids allant de 230 grammes à 23 kilogrammes pour les oies domestiques[1]. Leur couleur de plumage peut être varié allant du blanc et noir au gris et brun. Les kamichis ont des plumes colorées sur la tête et sur le cou, les anatidés peuvent avoir des plumes iridescentes vertes, bleues ou bronze. Chez les anhimidés, le bec est court et crochu tandis que chez les anatidés le bec est en général plat sauf chez les Mergus par exemple où le bec est large et arrondi. Le palais est desmognathe. Les pattes sont palmées, l'arrangement des doigts est anisodactyle avec celui à l'arrière à la même hauteur que les autres chez les anhimidés mais il est absent ou de petite taille et légèrement surélevé chez les anatidés. Les mâles anatidés ont des organes copulatoires en partie ou complètement ossifiés.
Toutes ces espèces ont des lamelles filtrantes à l'intérieur du bec, y compris les anhimidés qui n'en ont plus que des vestiges. L'ensemble bec et langue agit comme une pompe aspirante pour filtrer l'eau à la pointe du bec et en la recracher sur les côtés et l'arrière du bec. Un ensemble de fines lamelles piège alors les petites particules, qui sont ensuite décollées et ingérées. Les Anhimidés ne disposent pas non plus de processus unciné mais disposent d'une couche d'air sous-cutanée.
Les Anseriformes sont principalement herbivores mais peuvent à l'occasion être plus ou moins malacophages, insectivores et piscivores selon les espèces. Herbivores, ils se nourrissent de feuilles, des tiges, de fleurs, de racines, de graines qu'ils trouvent dans la végétation aquatique. Carnivores, ils consomment des insectes, du plancton, des têtards, des mollusques, des crustacés et de petits poissons. Les harles sont quant à eux presque exclusivement piscivores.
La plupart des ansériformes sont migrateurs et pondent une fois par an, cependant les espèces tropicales résidentes, peuvent pondre toute l'année. Ces espèces sont en général monogames mais les individus changent le plus souvent de partenaire tous les ans. Toutefois certaines espèces, comme les oies cendrées, sont connues pour conserver le même partenaire toute leur vie. Les parades nuptiales impliquent vocalises et postures complexes. Un bon nombre d'espèces copulent sur l'eau, d'autre, comme les Anhimidés, copulent sur terre. Ils construisent leur nid généralement à terre. Contrairement à la majorité des oiseaux, ceux-là possèdent un pénis.
L'incubation va de 22 jours pour les plus petites espèces d'anatidés à 45 jours pour les Anhimidés[1]. Les adultes de ces espèces protègent leurs petits une fois éclos, nidifuges ceux-ci peuvent en outre se nourrir eux-mêmes. Les parents peuvent s'occuper des petits même après le premier vol, parfois pendant quelques semaines. L'âge de la première reproduction varie de un an à cinq ans.
Le terme Anseriformes est formé à partir du terme latin Anser qui désignait les oies et qui aujourd'hui désigne un des genres inclus dans les Anseriformes, le genre Anser. L'ordre pour regrouper ces oiseaux est créé par Carl von Linné dans la sixième édition Systema Naturæ sous le nom de Anseres et groupait les espèces proches des oies et des canards. C'est un des six ordres d'oiseau avec les Accipitres c'est-à-dire les rapaces, les Grallae ou échassiers, les pics au sens large, les Gallinae les espèces proches des faisans et de la poule domestique et les Passeres ou passereaux. Ces groupes faisant miroir à ses six groupes de mammifères.
Georges Cuvier regroupait, lui, les espèces d'Anseriformes qu'il connaissait parmi les Lamellirostres, du fait de la particularité de leur bec. Ce groupe était inclus au sein palmipèdes.
Le plus ancien Neognathae découvert est le Vegavis, du Crétacé[2]. On pense ensuite que les branches formée par les Galliformes, les Craciformes et les Anseriformes se sont séparées. Les ancêtres des Anseriformes présentent une homologie en un bec caractéristique qui combine une forme interne et de la langue particulière. Beaucoup d'espèces ont par la suite adopté d'autres stratégies d'alimentation : les oies se nourrissent de plantes, les harles possèdent des sortes de dent sur le bec pour capturer les poissons.
Presbyornis pervetus en Utah et en Mongolie, Telmabates antiquus en Argentine, Presbyornis isoni au Marlyand sont des fossiles d'Anseriformes, ainqi qu'Anatalavis. Le plus ancien fossile d'anatidés connu est un fragment d'aile de l'Eocène trouvé en Amérique du Nord. Des fossiles de Ramainvillia et Cygnopterus ont été datés du début de l'Oligocène en France et en Belgique. En France, des fossiles Anas blanchardi ont été datés au Miocène, d'autres de Dendrochen et de Mergus sont datés du milieu du Miocène. Des fossiles de Tadorna du milieu Miocène en Allemagne et au Pléistocène en Amérique du Nord ont également été découverts. Une espèce Paranyroca magna datés du début Miocène a été excavé du Dakota du Sud. En Amérique du Nord, les anatidés fossiles sont fréquents dans les dépôts d'eau douce du Pliocène et le Pléistocène. Les plus anciens fossiles d'Anhimidés argentins datent du Pléistocène.
Les Dromornithidae, éteints aujourd'hui, proches des Anhimidae actuels, et peut-être même Gastornis pourraient être issus de la lignée des Anseriformes.
Les études morphologiques, comportementales ou celles basées sur l'ADN ne parviennent pas pour l'instant à confirmer la thèse monophylétiques de cet ordre. Au sein des Anatidae, qui ont connu une radiation évolutive récente, la répartition des espèces dans l'arbre phylogénétique est très discutée. Les relations évolutives entre les Ansériformes et les autres taxons d'oiseaux sont également méconnues.
D'après la classification de référence (version 2.2, 2009) du Congrès ornithologique international (ordre phylogénique) :
Les Anseriformes sont répartis sur l'ensemble des terres émergées, à l'exception de l'Antarctique. Ces oiseaux vivent près des lacs, étangs, cours d'eau, marais et prairies inondées. La plupart de ces espèces sont migratrices. La zone de répartition des Anhimidae se limite à l'Amérique du Sud et les Anseranatidae à l'Australasie.
L'UICN a inscrit plus de quarante espèce sur sa liste des espèces menacées[3] : En 2008, six espèces sont considérées comme éteintes : Alopochen mauritianus, Anas marecula, Anas theodori, Camptorhynchus labradorius, Alopochen kervazoi, Mergus australis[4], dix sont classés en danger Anas bernieri, Anas chlorotis, Anas melleri, Anas wyvilliana, Anser cygnoides, Branta ruficollis, Cairina scutulata, Oxyura leucocephala, Hymenolaimus malacorhynchos, Mergus squamatus[5]. Six taxons sont répertoriés comme « En danger critique d'extinction » Anas laysanensis, Anas nesiotis, Aythya innotata, Mergus octosetaceus, Rhodonessa caryophyllacea, Tadorna cristata[6]
Les menaces principales sur ces espèces sont les espèces introduites, la chasse et la collecte des œufs et des poussins, la destruction de l'habitat et l'emploi de produits agrochimiques.
Les Anseriformes (en français ansériformes) sont un ordre d'oiseaux comprenant trois familles regroupant 169 espèces et 51 genres de canards, oies, kamichis, canaroies et cygnes (selon le Congrès ornithologique international). La plupart des espèces sont aquatiques. Plusieurs sont importantes pour l'homme depuis de nombreux siècles, tant pour la chasse que pour l'élevage alimentaire ou pour le symbole culturel qu'elles représentent.
Anseriformes é unha orde de aves acuáticas que contén 161 especies distribuídas por 48 xéneros e 4 familias, Anatidae, Anhimidae, Anseranatidae e Dendrocygnidae. Os anatidae inclúen animais como o pato, o ganso e o cisne e distribúense pola totalidade dos continentes, mentres que os anhimidae están restrinxidos a América do Sur.
As aves anseriformes habitan zonas acuáticas continentais como lagos, pantanos, ríos e esteiros, porén algunhas especies migran a zonas costeiras durante a época de reprodución. Son aves que en canto ó seu tamaño varía entre os 30 e 180 cm de envergadura, e cun peso entre os 200 gr e 20 kg. A plumaxe destas aves é moi variada, mentres algunhas especies son monocromáticas outras ofrecen unha multitude de cores, salientando a dos machos. As crías dos anseriformes son moi precoces e nacen cos ollos abertos e deseguido nadan. Estas aves teñen membranas interdixitais nas patas, como unha adaptación ao medio acuático. Os anseriformes son aves omnívoras que se alimentan de follas, froitos e raíces de plantas terrestres e acuáticas, e tamén de insectos, larvas e pequenos crustáceos. Moitas das especies de anseriformes son migratorias.
O grupo inclúe algunhas especies domesticadas polo ser humano para explotación cárnica, de penuxe ou ovos. Moitas especies son consideradas especialidades gastronómicas ou cinexéticas.
Os primeiros rexistros de anseriformes no rexistro xeolóxico xorden no Eoceno de América do Norte, tendo os seus predecesores evolutivos vivido no Paleoceno. O grupo diversificouse aínda máis no Mioceno.
O IUCN lista 51 especies de anseriformes ameazadas ou en perigo de extinción. Desde principios do século XX xa se rexistrou a desaparición de cinco especies, como por exemplo Camptorhynchus labradorius. As principais causas de perigo para o grupo son a caza intensiva, a perda do hábitat e competencia con outras especies introducidas polo ser humano.
Anseriformes é unha orde de aves acuáticas que contén 161 especies distribuídas por 48 xéneros e 4 familias, Anatidae, Anhimidae, Anseranatidae e Dendrocygnidae. Os anatidae inclúen animais como o pato, o ganso e o cisne e distribúense pola totalidade dos continentes, mentres que os anhimidae están restrinxidos a América do Sur.
As aves anseriformes habitan zonas acuáticas continentais como lagos, pantanos, ríos e esteiros, porén algunhas especies migran a zonas costeiras durante a época de reprodución. Son aves que en canto ó seu tamaño varía entre os 30 e 180 cm de envergadura, e cun peso entre os 200 gr e 20 kg. A plumaxe destas aves é moi variada, mentres algunhas especies son monocromáticas outras ofrecen unha multitude de cores, salientando a dos machos. As crías dos anseriformes son moi precoces e nacen cos ollos abertos e deseguido nadan. Estas aves teñen membranas interdixitais nas patas, como unha adaptación ao medio acuático. Os anseriformes son aves omnívoras que se alimentan de follas, froitos e raíces de plantas terrestres e acuáticas, e tamén de insectos, larvas e pequenos crustáceos. Moitas das especies de anseriformes son migratorias.
O grupo inclúe algunhas especies domesticadas polo ser humano para explotación cárnica, de penuxe ou ovos. Moitas especies son consideradas especialidades gastronómicas ou cinexéticas.
Os primeiros rexistros de anseriformes no rexistro xeolóxico xorden no Eoceno de América do Norte, tendo os seus predecesores evolutivos vivido no Paleoceno. O grupo diversificouse aínda máis no Mioceno.
O IUCN lista 51 especies de anseriformes ameazadas ou en perigo de extinción. Desde principios do século XX xa se rexistrou a desaparición de cinco especies, como por exemplo Camptorhynchus labradorius. As principais causas de perigo para o grupo son a caza intensiva, a perda do hábitat e competencia con outras especies introducidas polo ser humano.
Patkarice ili guščarice (lat. Anseriformes) tvore red ptica koji se svrstava u podrazred Neognathae. Grupa sadrži, između ostalih, ptice koje u svakodnevnom jeziku nazivamo guske, patke i labudovi. Patkarice su najvažnija grupa ptica vezanih uz vodu.
Patkarice imaju općenito zbijeno, čvrsto tijelo s relativno malom glavom koja je često smještena na dugačkom vratu. Osim kod Anhimidae, kljunovi su im široki i pljosnati. Vrh ima često zaoštren i vrlo čvrst kako bi ptici olakšao otkidanje biljnog materijala, dok na rubovima ima rožnate "zupce", lamele, koje pomažu iz vode cijediti jestive dijelove.
Sljedeća karakteristična osobina su plivaće kožice između tri prema naprijed okrenuta prsta, koje su se, međutim, kod porodica Anhimidae i Anseranas semipalmata skoro potpuno povukle. Kao što im već ime govori, služe za brzo kretanje u vodi.
Perje je vodootporno i kod većine ptica, a posebno mužjaka, šareno (vidi: spolni dimorfizam). Ptice imaju na tijelu u predjelu trtice žlijezdu koja stimulirana kljunom luči vodootpornu uljnatu tekućinu koju ptica, čisteći perje, nanosi po njemu cijelim tijelom. U vrijeme mitarenja većina vrsta gubi svo perje istovremeno. U tom su razdoblju ptice vrlo neupadljivo obojene što im služi kao zaštita u tom vremenu kad ne mogu letjeti. Ulogu toplinskog izolatora tada ima paperje i sloj masnoće koji imaju ispod kože.
Većina patkarica su izvrsni letači; Anser indicus je čak ptica koja leti višlje od bilo koje druge vrste uopće. Mnoge vrste kao selice prelijeću velike razdaljine između područja gdje se gnijezde i područja gdje prezimljuju. Te udaljenosti mogu biti i više tisuća kilometara.
Patkarice uglavnom žive blizu vode, u močvarama, uz ušća i na obalama rijeka ili mora. Neke vrste provode veći dio života na otvorenom moru, a na kopno dolaze samo u vrijeme parenja i podizanja mladih.
Većina se hrani na ili u blizini površine vode, neke rone i hrane se vodenim biljem, dok se naročito guske, labudovi i Anhimidae hrane i na kopnu, pasući travu i drugo bilje. Patkarice redovno gutaju kamenčiće koji im u mišićavom želucu služe kao gastrolit za usitnjavanje hrane.
Red patkarica se dijeli na četiri porodice od kojihje jedna izumrla:
U Wikimedijinu spremniku nalazi se još gradiva na temu: Patkarice
Wikivrste imaju podatke o: Patkaricama Patkarice ili guščarice (lat. Anseriformes) tvore red ptica koji se svrstava u podrazred Neognathae. Grupa sadrži, između ostalih, ptice koje u svakodnevnom jeziku nazivamo guske, patke i labudovi. Patkarice su najvažnija grupa ptica vezanih uz vodu.
Anseriformes adalah satu ordo yang terdiri sekitar 150 spesies dari keluarga burung yang masih hidup: Anhimidae, Anseranatidae (Magpie Goose), dan Anatidae, yang mencakup lebih dari 140 spesies unggas air, termasuk bebek, angsa, dan joyinah.
Semua spesies dalam urutan ini hidup di permukaan air. Mereka semua memiliki kaki yang digunakan untuk berenang.
Anseriformes adalah satu ordo yang terdiri sekitar 150 spesies dari keluarga burung yang masih hidup: Anhimidae, Anseranatidae (Magpie Goose), dan Anatidae, yang mencakup lebih dari 140 spesies unggas air, termasuk bebek, angsa, dan joyinah.
Semua spesies dalam urutan ini hidup di permukaan air. Mereka semua memiliki kaki yang digunakan untuk berenang.
Gásfuglar (fræðiheiti: Anseriformes) eru ættbálkur um 300 tegunda fugla sem skiptast í þrjár ættir: hornagldaætt (Anhimidae), skjógæsaætt (Anseranatidae) og andaætt (Anatidae), sem inniheldur meðal annars gæsir, svani og endur.
Anseriformes è un ordine di uccelli che comprende circa 180 specie viventi suddivise in tre famiglie: Anhimidae (i 3 kaimichi), Anseranatidae (l'oca gazza) e Anatidae, la famiglia più numerosa, che comprende oltre 170 specie di uccelli acquatici, tra cui anatre, oche e cigni. La maggior parte delle specie moderne di quest'ordine presentano diversi adattamenti ad uno stile di vita acquatico o semi-acquatico. Con l'eccezione dei kaimichi sudamericani, tutti gli esponenti di quest'ordine presentano un phalli, un tratto perso dai Neoaves. A causa della loro natura acquatica, la maggior parte delle specie presenta piedi palmati.[1][2]
Gli Anatidi e i kaimichi sono tutti di costumi acquatici o semiacquatici. In maggioranza nidificano in o vicino a una distesa di acque dolci, ma numerose specie (ad esempio l'oca colombaccio, le anatre vaporiere, gli orchetti) trascorrono gran parte della loro esistenza negli estuari e lungo le coste oceaniche.
A differenza dei kaimichi dell'America meridionale, gli uccelli di palude si rinvengono in ogni continente, a eccezione dell'Antartide, su tutte le isole più grandi e su molti isolotti sperduti. Alcune specie, tra cui l'oca delle Hawaii e certe sottospecie, o razze, contano soltanto qualche centinaio di individui e sono magari circoscritte a un'unica isola. Altre hanno invece areale distributivo amplissimo e si valutano nell'ordine dei milioni di esemplari. Una diffusione così variegata si può spiegare con la grande adattabilità a un considerevole ventaglio di habitat e regimi alimentari, come nel caso del germano reale, ovvero con la capacità di migrare a lunga distanza, come succede per l'oca lombardella maggiore, o ancora come conseguenza di una causale colonizzazione di un'isola oceanica seguita dalla perdita di ogni istinto migratorio e dal graduale adattamento alle condizioni locali, come si è ad esempio verificato per il germano di Laysan nel Pacifico, il codone di Eaton nell'Oceano Indiano e l'anatra vaporiera delle Falkland nell'Atlantico meridionale. Due specie di Anatidi sono stanziali, vagabondi a parte, in Europa, 12 in Asia, 18 in Africa, 10 nell'America del Nord, 30 nell'America centro-meridionale e 25 in Australasia. Le 61 specie restanti sono più cosmopolite, abitano due o più continenti.
Tra i primi uccelli ad essere addomesticati, oche e anatre erano già allevate a scopi alimentari più di 4500 anni fa. Anche i cigni sono da tempo tenuti in cattività, ma a scopo ornamentale. Gli Anseiformi comprendono alcuni uccelli incapaci di volare, ma per la maggior parte sono grandi volatori e possono coprire lunghe distanze durante le migrazioni. In volo, battono continuamente le ali e possono raggiungere i 122 km/h. Alcuni anseiformi sono stati osservati mentre volavano a quasi 8500 m di altitudine, vicino alla cima dell'Everest. Alcune specie restano in acqua anche per dormire, altre salgono sulle rive; emettono tutte una vasta gamma di suoni. Le razze degli anseiformi domestici discendono dai germani, dalle anatre mute, dalle oche cigno e dalle oche selvatiche. I germani, originari dell'emisfero boreale, sono stati introdotti diffusamente nel resto del mondo e si sono ibridati provocando spesso una diluizione genetica delle specie locali. Molti anseiformi sono erbivori e mangiano erbe, semi e altri tipi di materiale vegetale; alcune specie si nutrono invece di pesci, insetti, molluschi e crostacei.
Gli anseiformi sono diffusi soprattutto nell'emisfero nord (il numero maggiore di specie è presente in nord America), ma vivono praticamente ovunque, a eccezione dell'Antartide. Si possono trovare in quasi tutti i tipi di zone umide, dai laghetti cittadini alle lagune del Mar Glaciale Artico. Alcune specie trascorrono molto del loro tempo in mare.
Dati i loro costumi acquatici, gli Anseriformi in generale hanno corporatura ampia, zona inferiore appiattita, collo da medio a lungo e zampe piuttosto brevi con dita palmate. Il becco è di solito slargato e sottile, con un'«unghia» cornea verso la punta che in talune specie termina con un uncino poco accennato. Sui lati le mandibole, in moltissime specie, presentano lamelle a pettine che fungono da setaccio per trattenere le particelle alimentari, mentre la lingua è discretamente spessa e provvista ai margini di corte formazioni spinose utili per afferrare e manipolare quanto verrà inghiottito. Le anatre per lo più hanno zampe arretrate, talora molto indietro rispetto al baricentro, per cui sul terreno si muovono in modo lento e impacciato. D'altra parte questo accorgimento consente alle numerose specie che trovano di che sfamarsi sott'acqua (anatre tuffatrici, smerghi, anatre dalla coda rigida) di muoversi a loro perfetto agio nell'elemento liquido. Pochissime anatre (citiamo lo smergo minore) si servono in immersione anche delle ali, che viceversa in linea di massima sono tenute aderenti al corpo. Oche e tadorne sono di norma più legate alla terra, soprattutto quando vanno in cerca di cibo: le zampe, più lunghe, hanno un'ubicazione più centrale, la postura è più eretta e la deambulazione meno difficoltosa.
Tutte le specie di anseiformi sono simili nella forma e hanno il collo relativamente lungo, zampe corte, piedi palmati e becchi larghi e appiattiti. Sono quasi tutti ottimi nuotatori, anche se molte specie si sono adattate alla terraferma. Per proteggersi dall'acqua fredda, hanno piume fitte e idrorepellenti, e, sotto, uno spesso strato di piumino isolante. Il piumaggio esterno è spesso vivacemente colorato.
Gli Anseriformi e i Galliformi (fagiani, ecc.) sono gli uccelli neorniti più primitivi, e seguono i ratiti e i tinamosi nei sistemi di classificazione degli uccelli. Insieme appartengono a Galloanserae. Diverse famiglie di uccelli estinti dalle insolite caratteristiche come i pelagornithidi, simili ad albatross, e i giganti terricoli come i gastornithidi e i dromornithidi, sembrano essere imparentati con i moderni anseriformi, sulla base di alcune peculiari caratteristiche della regione del cranio, nella fisiologia del becco e nella zona pelvica.[3][4][5][6][7][8] Il genere Vegavis è stato per un po' di tempo considerato il primo membro del gruppo corona degli anseriformi, ma un recente documento del 2017, ha dimostrato che questo uccello si posizionava appena fuori dal gruppo corona, nella famiglia dei Vegaviidae.[9] Tra gli anseriformi più antichi si ricordano Conflicto e Presbyornis.
Di seguito è riportato un cladogramma, sulla filogenesi degli anseriformi e dei loro parenti:[3][4][5][6][7][9]
Odontoanserae AnserimorphaeAnseriformes 
Gli Anseriformi sono uno dei due soli tipi di uccelli moderni di cui abbiamo prove fossili risalenti al Mesozoico, ed infatti sono tra i pochissimi uccelli a sopravvivere all'estinzione di massa del Cretaceo-Paleogene che sterminò tutti i dinosauri non-aviari. L'altro gruppo sono i loro cugini i Galliformes. Durante il Mesozoico, questi due gruppi occupavano le stesse nicchie ecologiche che occupano oggi, vivendo in ambienti fluviali e nel sottobosco, mentre gli enantiorniti dal becco dentato erano gli uccelli dominanti che governavano le cime degli alberi e l'aria. L'asteroide che pose fine al Mesozoico distrusse tutti gli alberi e la maggior parte degli animali volanti, una condizione che impiegò secoli per riprendersi. Si ritiene che gli anseriformi e i galliformi siano sopravvissuti a questo periodo trovando rifugio in ambienti fluviali o in cavità e tane nel terreno, non avendo bisogno di alberi per nutrirsi o per riprodursi.[10]
La forma cretacica più vicina all'ultimo antenato comune di galliformi ed anseriformi a noi conosciuta, è Asteriornis vissuto circa 66,8-66,9 milioni di anni fa (Maastrichtiano), in Belgio, suggerendo che i moderni anseriformi e galliformi potrebbero essersi diffusi nei continenti meridionali nella loro prima evoluzione.[11] Il primo anseriforme Cretacico ritrovato fu Vegavis, un uccello acquatico simile ad un'anatra che si ritiene visse circa 99 milioni di anni fa.[12] Originariamente, si pensava che alcuni membri apparentemente sopravvissuti all'estinzione del Cretaceo-Paleogene, inclusi i presbyornithidi, fossero gli antenati comuni di anatre, oche, cigni e kaimichi, l'ultimo gruppo una volta ritenuto appartenenti ai galliformi, ma ora confermato geneticamente di essere strettamente imparentato con le oche. I primi fossili di anatre vere e proprie conosciuti iniziano ad apparire circa 34 milioni di anni fa.
Gli uccelli acquatici sono gli esempi più conosciuti di coevoluzione genitale sessualmente antagonista nei vertebrati, facendo adattare gli apparati genitali in ciascun sesso per far avanzare il controllo sull'accoppiamento e sulla fecondazione. La coevoluzione evolutiva sessuale (o SAC) si verifica come conseguenza del conflitto sessuale tra maschi e femmine, con conseguente processo coevolutivo che riduce l'adattamento, o che funziona per diminuire la facilità dell'accoppiamento.[13]
La sistematica degli Anatidae, in particolare per quanto riguarda il posizionamento di alcuni generi "dispari" degli anatini o delle casarche, non è completamente risolta. Gli Anatidi sono tradizionalmente divise nelle sottofamiglie Anatinae e Anserinae.[14] Anatinae è composta dalle tribù Anatini, Aythyini, Mergini e Tadornini. La classificazione di ordine superiore riportata di seguito segue un'analisi filogenetica eseguita dall'archivio filogenetico di Mikko[15][16] e dal sito Web di John Boyd.[2]
Alcuni taxa di anseriformi fossili non assegnabili con certezza ad una specifica famiglia:
Anatidi non assegnati:
Inoltre, è stato descritto un numero considerevole di fossili principalmente risalenti al Cretaceo superiore e Paleogene dove non è chiaro se siano o meno anseriformi. Questo perché quasi tutti gli ordini di uccelli acquatici viventi hanno avuto origine o hanno subito una radiazione maggiore durante questo periodo, rendendo difficile decidere se un osso simile ad un uccello acquatico appartiene a questa famiglia o è il prodotto di un'evoluzione parallela in una discendenza diversa a causa di pressioni adattive.
Anseriformi viventi, basato sulle ricerche di Boyd (2007).[2]
Classifica degli anseriformi Anhimae Anhimidae Anseres Anseranatidae Anatidae Dendrocygninae ?Plectropterinae Stictonettinae Anserinae ?Nettapodini Biziurini Oxyurini Anserini Malacorhynchina Cereopsina Cygnina Anserina Anatinae Tadornini Merganettina Chleophagina Tadornina Mergini Somanterina Mergina Cairinini Callonettini Aythyini AnatiniAnseriformes è un ordine di uccelli che comprende circa 180 specie viventi suddivise in tre famiglie: Anhimidae (i 3 kaimichi), Anseranatidae (l'oca gazza) e Anatidae, la famiglia più numerosa, che comprende oltre 170 specie di uccelli acquatici, tra cui anatre, oche e cigni. La maggior parte delle specie moderne di quest'ordine presentano diversi adattamenti ad uno stile di vita acquatico o semi-acquatico. Con l'eccezione dei kaimichi sudamericani, tutti gli esponenti di quest'ordine presentano un phalli, un tratto perso dai Neoaves. A causa della loro natura acquatica, la maggior parte delle specie presenta piedi palmati.
Anseriformes sunt ordo avium praecipue aquaticarum, cui sunt circa 150 species trium familiarum: Anhimidarum, Anseranatidarum, et Anatidarum.
Situs scientifici: • ITIS • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • WoRMS: Marine Species • Fossilworks 
Vide "Anseriformes" apud Vicispecies. 
Haec stipula ad avem spectat. Amplifica, si potes! Anseriformes sunt ordo avium praecipue aquaticarum, cui sunt circa 150 species trium familiarum: Anhimidarum, Anseranatidarum, et Anatidarum.
Žąsiniai paukščiai (Anseriformes) – paukščių (Aves) būrys.
Šiam būriui priklauso įvairaus dydžio vandens paukščiai, turintys kresną kūną, ilgą kaklą ir kojas su plaukiojamąja plėve. Snapas platus, jo viršūnė baigiasi kietu raginiu nagu. Turi gerai išsivysčiusią pasturgalio liauką. Plunksnos tankios, daug pūkų. Jaunikliai panašūs į pateles, bet blankesnių spalvų. Antims būdingas lytinis dimorfizmas, žąsims ir gulbėms – ne. Gyvena įvairaus tipo vandenyse, pelkėse. Gerai plaukioja, o kai kurios rūšys ir nardo. Dauguma rūšių monogamai. Lizdus krauna ant žemės, kartais peri uoksuose ir urvuose. Gūžtą gausiai iškloja pūkais. Deda 2-14 vienspalvių kiaušinių. Minta įvairiu gyvūniniu ir augaliniu maistu.
Būryje yra trys šeimos (apie 154 rūšys):
Gulbė nebylė (Cygnus olor)
Didžiosios anties (Anas platyrhynchos) dėtis
Žąsiniai paukščiai (Anseriformes) – paukščių (Aves) būrys.
Šiam būriui priklauso įvairaus dydžio vandens paukščiai, turintys kresną kūną, ilgą kaklą ir kojas su plaukiojamąja plėve. Snapas platus, jo viršūnė baigiasi kietu raginiu nagu. Turi gerai išsivysčiusią pasturgalio liauką. Plunksnos tankios, daug pūkų. Jaunikliai panašūs į pateles, bet blankesnių spalvų. Antims būdingas lytinis dimorfizmas, žąsims ir gulbėms – ne. Gyvena įvairaus tipo vandenyse, pelkėse. Gerai plaukioja, o kai kurios rūšys ir nardo. Dauguma rūšių monogamai. Lizdus krauna ant žemės, kartais peri uoksuose ir urvuose. Gūžtą gausiai iškloja pūkais. Deda 2-14 vienspalvių kiaušinių. Minta įvairiu gyvūniniu ir augaliniu maistu.
Būryje yra trys šeimos (apie 154 rūšys):
Palamedėjos (Anhimidae) Skeltapėdės žąsys (Anseranatidae) Antiniai (Anatidae). Šiai šeimai priklauso visos Lietuvoje aptinkamos rūšys.Gulbė nebylė (Cygnus olor)
Didžiosios anties (Anas platyrhynchos) dėtis
Vikižodynas Laisvajame žodyne yra terminas žąsiniai paukščiai
Zosveidīgie (Anseriformes) ir viena no putnu klases (Aves) kārtām, kas pieder neognatu infraklasei (Neognathae). Zosveidīgo kārtā ir apmēram 170 mūsdienās dzīvojošas sugas,[1] kas sistematizētas 3 dzimtās. Pazīstamākie zosveidīgie putni ir pīles, zosis un gulbji.
Visi zosveidīgie putni ir ūdensputni, kas labi piemēroti dzīvei uz ūdens virsmas. Tie labi peld un nirst, tiem ir pleznveidīgas pēdas, tie spēj baroties zem ūdens, lai gan dažas sugas dzīvo gandrīz tikai uz sauszemes.
Latvijā ir sastopamas 35 zosveidīgo sugas,[2] no kurām 6 sugas ir iekļautas Latvijas Sarkanajā grāmatā.[1] Visbiežāk sastopamās sugas Latvijā ir: meža pīle (Anas paltyrhynchos), paugurknābja gulbis (Cygnus olor), prīkšķe (Anas querquedula), krīklis (Anas crecca) un cekulpīle (Aythya fuligula). Kopumā Latvijā visretāk sastopamie zosveidīgie ir zosis. No visām sastopamajām zosīm ligzdo vienīgi meža zoss (Anser anser).[1]
Vienīgās pīļu sugas, kas Latvijā ligzdo koku dobumos vai piemērotos būrīšos, ir gaigala (Bucephala clangula) un lielā gaura (Mergus mergansser).[1] Pārējie zosveidīgie putni veido ligzdas uz zemes.
Vissenākais zināmais zosveidīgais putns ir Vegavis iaai, kas dzīvoja krīta periodā.[3] Pastāv viedoklis, ka zosveidīgajiem un vistveidīgajiem putniem bija kopīgs priekštecis, no kura attīstījās abas kārtas, tādēļ tās tiek sistematizētas vistu un zosu virskārtā (Galloanserae).
Jau senajiem zosveidīgajiem putniem attīstījās tāds knābis, kāds tas ir joprojām mūsdienu sugām. Knābja apakšdaļa ir plakana, bet augšdaļa velvēta. Knābis un mēle strādā kā vienots mehānisms ūdens iesūkšanai caur knābja galu un vienlaicīgi ūdens izspiešanai pa knābja malām. Knābja augšdaļā atrodas rinda ar smalkām filtra plāksnītēm, kas uzķer nelielas barības daļiņas, kuras tiek pēc tam nolaizītas un norītas. Visiem zosveidīgajiem putniem mūsdienās ir šāds knābis.
Papildus tam dažas sugas ieguvušas alternatīvus barošanās veidus, kā zosis, kas ganās zālē, un gauras, kas medī zivis. Pat kliedzējzosu knābim, kurš ārēji atgādina plēsīgo putnu knābi, piemīt zosveidīgo knābju fukcijas.
Zosveidīgie putni ir vidēji lieli vai lieli putni ar pleznainām kājām un masīvu ķermeni. Tiem ir garš kakls, toties īsas kājas. Lielākie šīs kārtas pārstāvji ir gulbji,[4] no kuriem lielākie ir ziemeļu gulbis (Cygnus cygnus), paugurknābja gulbis (Cygnus olor) un taurētājgulbis (Cygnus buccinator). Dažādos avotos par lielāko tiek saukta viena no šīm sugām.[1][5] Tomēr garākie ķermeņi ir taurētājgulbjiem, sasniedzot 183 cm garumu, un smagākais datētais gulbis ir paugurknābja gulbis, sasniedzot 23 kg svaru. Gulbji ir ne tikai lielākie zosveidīgie putni, tie ir arī lielākie lidojošie putni pasaulē. Mazākais zosveidīgais putns ir baltā pundurzoss (Nettapus coromandelianus), kas ir apmēram 30 cm gara un sver 270 g. Kliedzējzosis izskatās līdzīgi zosīm, tikai to galvas ir mazas un atgādina vistu galvu. Pīlēm, gulbjiem un zosīm ir plati spārni, kuru gali ir smaili.
Piecas zosveidīgo sugas nespēj lidot: Magelāna tvaikoņpīle (Tachyeres pteneres), baltgalvas tvaikoņpīle (Tachyeres leucocephalus), Folklendu tvaikoņpīle (Tachyeres brachypterus), brūnais krīklis (Anas aucklandica) un Snērsu salu krīklis (Anas nesiotis). Zosis un gulbji spalvas maina vienu reizi gadā, bet pīles divas reizes gadā. Kamēr zosveidīgie putni maina spalvas, tie nespēj lidot, izņemot žagatzosi (Anseranas semipalmata) un kliedzējzosis, kuras spalvas maina pakāpeniski.[5]
Zosveidīgie un vistveidīgie putni ir visprimitīvākie putni neognatu apakšklasē (Neognathae). Zinātniekiem nav vienprātības par sistematizāciju pīļu dzimtas (Anatidae) dažām apakšdzimtām, piemēram, peldpīļu apakšdzimtu (Anatinae) un dižpīļu apakšdzimtu (Tadorninae).
Zosveidīgie (Anseriformes) ir viena no putnu klases (Aves) kārtām, kas pieder neognatu infraklasei (Neognathae). Zosveidīgo kārtā ir apmēram 170 mūsdienās dzīvojošas sugas, kas sistematizētas 3 dzimtās. Pazīstamākie zosveidīgie putni ir pīles, zosis un gulbji.
Visi zosveidīgie putni ir ūdensputni, kas labi piemēroti dzīvei uz ūdens virsmas. Tie labi peld un nirst, tiem ir pleznveidīgas pēdas, tie spēj baroties zem ūdens, lai gan dažas sugas dzīvo gandrīz tikai uz sauszemes.
Anseriformes adalah satu order yang terdiri dari kira-kira 150 spesies keluarga burung yang masih hidup: Anhimidae, Anseranatidae (Magpie Goose), dan Anatidae, yang mana termasuk lebih dari 140 spesies unggas air, antaranya adalah itik, angsa, dan joyinah.
Kesemua spesies dalam order ini hidup di kawasan permukaan air. Kesemuanya memiliki kaki berkepak yang digunakan untuk berenang.
Anseriformes adalah satu order yang terdiri dari kira-kira 150 spesies keluarga burung yang masih hidup: Anhimidae, Anseranatidae (Magpie Goose), dan Anatidae, yang mana termasuk lebih dari 140 spesies unggas air, antaranya adalah itik, angsa, dan joyinah.
Kesemua spesies dalam order ini hidup di kawasan permukaan air. Kesemuanya memiliki kaki berkepak yang digunakan untuk berenang.
De Anseriformes (soms eendvogels genoemd) zijn een orde van watervogels. Hiertoe behoren drie families en 168 soorten.[1]
De Anseriformes zijn middelgrote tot grote watervogels met vaak een plomp uiterlijk. Veel soorten hebben een lange hals, waarmee onder het wateroppervlak naar (hoofdzakelijk plantaardig) voedsel wordt gezocht. De meeste soorten hebben een afgeplatte snavel. De poten zijn voorzien van zwemvliezen, behalve bij de hoenderkoeten, die lange, kip-achtige poten hebben.
Uit DNA-onderzoek, onder andere gepubliceerd in 2004,[2] blijkt dat ze samen met de Galliformes (hoendervogels) een aparte, oude groep van vogels vormen, de Galloanserae.[3] Al in het Krijt bestonden er eendachtige vogels, (Presbyornithidae).
De orde omvat de volgende families[3]
De volgende fossiele vogels worden door sommigen ook tot de orde gerekend:
De Anseriformes (soms eendvogels genoemd) zijn een orde van watervogels. Hiertoe behoren drie families en 168 soorten.
Andefuglar, Anseriformes, er ein biologisk orden av fuglar med leveområde i eller nær vatn. Dei tre familiane som utgjer denne ordenen er gjetarfuglar (Anhimidae), andefamilien (Anatidae) og skjorgås, einaste art i familien Anseranatidae. Det finst berre tre artar gjetarfuglar, langt dei fleste artane av andefuglar er derfor ender, gjæser og svaner i Anatidae.
Alle artane i denne ordenen er mykje godt tilpassa eit liv nært knytt til vatn. Skjorgås og gjetarfuglane har berre delvis symjehud mellom tærne, elles har dei fleste artane godt utvikla symjehud for effektiv symjing.
Andefuglar har ein robust fast kropp med eit relativt lite hovud, generelt ofte på ein lang hals. Med unnatak frå gjetarfuglar har andefuglar breie og flate nebb; mange med eit hardt parti ytst til å nappe av plantemateriale, medan nebbkantane elles har små 'horntenner' - rifla lamellar, til å filtrere ut føde frå vatn.
Eit anna karakteristisk trekk er symjehud mellom dei tre framovervendte tærne, dei finst i sterkt redusert form hos gjetarfuglar og skjorgås, Anseranas semipalmata. Symjehud medverkar til snøgg symjing.
Fjørdrakta er vasstett og har fargerike mønster hos mange artar, spesielt hos hannar. Drakta blir fortløpande pleidd med vassavstøytande olje skilt ut frå gumpkjertelen, olja blir distribuert med nebbeet ved å reinske fjørene over heile kroppen. Under myteperioden mistar dei fleste artane flygeevne, og hannane kan i denne perioden oppnå særs annleis fjørdraktmønster som kan ha kamuflerande funksjon. Varmeisolasjonen er sikra av eit tjukt lag med underfjører og eit feittlag under huda.
I motsetnad til andre fuglegrupper der hannar anten manglar eller berre har ein rett og slett konstruert penis, er paringsorgan svært godt utvikla hos andefuglar.
Dei fleste andefuglar er gode flygarar; stripegjæser, Ansar indicus, er dei som flyg høgst av alle nolevande fugleartar. Mange artar er trekkfuglar med lange trekk mellom hekkeområda og overvintringsområda, dei kan ha ruter på opptil tusenvis av kilometer i lengd.
Andefuglar lever vanlegvis i eller nær vatn, i sumpar og myrar, ved elvemunningar eller strandlinjer ved elver eller kystnære farvatn. Nokre artar lever mesteparten av livet sitt på det opne havet og er berre på land under hekking.
Dei fleste søkjer føda på eller nær vassflata, andre dukkar etter vassplantar, medan særleg gjæser, svaner og gjetarfuglar òg beitar på land, blant anna gras og urter som dei nappar. Anseriformes-artane vil regelmessig svelgje småsteinar som vert brukte i den muskuløse kråsen for å kutte opp maten.
Sjølv om fragmentariske fossil er kjend frå krittida, som nokre gonger vart haldne for Anseriformes, kjem den eldste utvetydig andefuglen frå paleocen. Det er ein Presbyornis, nærare relatert gjetarfuglar.[1][2] Den fossile fuglen vart først trudd å vere ein slektning av avosettar eller flamingoar før Harrison Walker plasserte han nær andefuglar i 1976.[3]
Frå paleocen og eocen er utelukkande Presbyornis kjent. Først i oligocen kjem fleire fossile Anseriformes, men dei synest å ha vore sjeldne i denne perioden. I miocen kom ei eksplosiv stråling som danna dei kjente artane i notida.
Wikimedia Commons har multimedia som gjeld: Andefuglar Andefuglar, Anseriformes, er ein biologisk orden av fuglar med leveområde i eller nær vatn. Dei tre familiane som utgjer denne ordenen er gjetarfuglar (Anhimidae), andefamilien (Anatidae) og skjorgås, einaste art i familien Anseranatidae. Det finst berre tre artar gjetarfuglar, langt dei fleste artane av andefuglar er derfor ender, gjæser og svaner i Anatidae.
Alle artane i denne ordenen er mykje godt tilpassa eit liv nært knytt til vatn. Skjorgås og gjetarfuglane har berre delvis symjehud mellom tærne, elles har dei fleste artane godt utvikla symjehud for effektiv symjing.
Andefugler (Anseriformes) er en orden med fugler som har sterke adapsjoner til et akvatisk økosystem. Ordenen inngår i gruppen ande- og hønsefugler (Galloanserae) og teller omkring 169 nålevende og noen nylig utdødde arter, fordelt i tre familier, hvorav én er monotypisk. Hannen kalles andrik, gasse eller stegg, hunnen and eller gås.
Det vitenskapelige navnet på denne gruppen, Anseriformes, stammer fra det vitenskapelig navnet på grågås (Anser anser), som opprinnelig ble beskrevet av den svenske naturforskeren og legen Carl von Linné (Linnaeus) i 1758. Gruppenavnet betyr altså gåseformer eller gåsefugler, og stammer fra begrepet anseris, som betyr gås. På norsk har dette åpenbart blitt til andefugler, trolig siden grågås er en art i andefamilien (Anatidae). Typearten for andefamilien er imidlertid stokkand (Anas platyrhynchos), mens grågås er typeart for slekten Anser. Når det vitenskapelige navnet på en orden defineres legges endelsen -iformes til for virveldyr.[2]
For omkring 77,1 (± 2,5) millioner år siden splittet Galloanserae i to linjer. Den ene førte til dannelsen av Galliformes (hønsefugler), den andre ledet til Anseriformes (andefugler).[3][4]
Adapsjonene tilpasser disse fuglene i større og mindre grad til et liv i nær tilknytning til vann, og de finnes både i limniske og marine miljøer. Mange av artene har et nebb som er utrustet med en såkalt nebbnegl ytterst. Neglen ender i en liten krok og fungerer som et arbeidsredskap for fuglene, enten for grave i bunnslammet eller for å fange fisk og bløtdyr med. De fleste artene har svømmehud mellom tærne og er effektive svømmere, men noen er mer primitive og mangler eller har kun delvis svømmehud. Disse fuglene er tilpasset en mer terrestrisk tilværelse som vadere og beiter på kanskje både i grunt vann og på land. Noen har adapsjon for dykking og fanger maten neddykket, mens andre svømmer i vannoverflaten og beiter under vannflaten så langt hodet og halsen rekker.[5]
Andefugler har generelt store kropper og relativt små hoder i forhold til kroppen. Alle arter kan fly, og vingene er typisk svært kraftfulle, men ikke spesielt store i forhold til den generelle størrelsen. Artene må derfor stort sett slå med vingene under flukt, bortsett fra korte glideflukter når de flyr i formasjon og når de glideflyr inn for landing. Svanene tilhører faktisk de største fuglene som kan fly, og et par av artene kan vei opp mot 15–15,5 kg eller mer. For å komme på vingene trenger de største fuglene fart. Svaner og store gjess bruker derfor både vingene og føttene til å skape framdrift når de skal ta av fra vannflaten eller bakken.[5]
Mange av artene er trekkfugler, som flyr i plogformasjon over lange avstander under vår- og høsttrekkene. Dette gjør de for å spare energi under den lange flyturen, gjennom å surfe på hverandres trykkbølger (en turbulens som skapes av vingen når fugler flyr). Generelt kan man hevde, at arter som hekker på høye breddegrader er trekkfugler som trekker til lave breddegrader når hekketiden er over, og når ungene har blitt sterke nok til å gjennomføre høsttrekket mot overvintringsplassene. Andre arter er standfugler eller nomadiske stand- og trekkfugler, som følger tilgangen på mat og vann.[5]
Hekketiden varierer, både med arten, utbredelsen og årstiden. Fugler som hekker på høye breddegrader er stort sett trekkfugler som hekker da våren inntreffer, enten det er på den sørlige halvkule eller den nordlige halvkule. Fugler som hekker på lave breddegrader hekker som oftest i nær tilknytning til enten regntid eller tørketid. I tropiske områder kan enkelte arter hekke året rundt, kanskje med én eller to topper som gjerne henger sammen med tilgangen på mat. Tilgangen på mat påvirker også når hekkingen starter for alle arter.[5]
Inndelingen følger HBW Alive og er i henhold til Carboneras (2018a, 2018b)[6][5] og del Hoyo, Elliott, Sargatal, Christie & de Juana(2018).[7] Norske navn på arter følger Norsk navnekomité for fugl og er i henhold til Syvertsen et al. (2008, 2017).[1][8] Eventuelle benevnelser i parentes er kun midlertidige beskrivelser, i påvente av et offisielt navn på arten.
Nåtidsfuglenes basale klader i etterkomertreet under er i henhold til Sibley & Ahlquist (1990)[9]. Inndelingen støttes i hovedtrekk av nyere forskning med genom, jfr. Jarvis et al. (2014). Det er imidlertid uklart om Tinamidae (tinamufamilien) og flere andre familier skal inkluderes i selvstendige ordener under Paleognathae (primitive nåtidsfugler) eller som familier under Struthioniformes (strutsefugler). Det siste støttes av HBW Alive.
Aves/Neornithes Palaeognathae(Tinamiformes?)
Nåtidsfuglers basale klader basert på Sibley & Ahlquist (1990),[9] inkludert Mesitornithiformes som har vært omdiskutert med hensyn til plasseringen.
Aves/Neornithes PalaeognathaeNåtidsfuglers basale klader basert på Sibley & Ahlquist (1990),[9] inkludert Mesitornithiformes, som har vært omdiskutert med hensyn til plasseringen, og Craciformes som har vært omdiskutert i sin helhet og mangler faglig støtte.
Aves/Neornithes Paleognathae
Andefugler (Anseriformes) er en orden med fugler som har sterke adapsjoner til et akvatisk økosystem. Ordenen inngår i gruppen ande- og hønsefugler (Galloanserae) og teller omkring 169 nålevende og noen nylig utdødde arter, fordelt i tre familier, hvorav én er monotypisk. Hannen kalles andrik, gasse eller stegg, hunnen and eller gås.
Multimedia w Wikimedia Commons 
Hasło w Wikisłowniku Blaszkodziobe (Anseriformes) – rząd ptaków z podgromady ptaków nowoczesnych Neornithes. Obejmuje gatunki wodne zamieszkujące wszystkie kontynenty poza Antarktydą[2].
Ptaki te charakteryzują się następującymi cechami:
Niektóre gatunki zostały udomowione przez człowieka (kaczka domowa – pochodzi od krzyżówki, gęś domowa – od gęgawy, bernikli kanadyjskiej lub gęsi łabędzionosej) i są cenione ze względu na pióra, puch, jaja, mięso. Najmniejszym gatunkiem rzędu jest cyraneczka o rozpiętości skrzydeł samca do 0,6 metra, a największym łabędź niemy - 2,5 m.
Do rzędu należą następujące rodziny[4]:
oraz wymarłe
Blaszkodziobe (Anseriformes) – rząd ptaków z podgromady ptaków nowoczesnych Neornithes. Obejmuje gatunki wodne zamieszkujące wszystkie kontynenty poza Antarktydą.
Anseriformes é uma ordem de aves aquáticas que contém 161 espécies distribuídas por 48 géneros e 3 famílias, Anatidae, Anhimidae e Anseranatidae (algumas classificações incluem também a família Dendrocygnidae). Os anatídeos incluem animais como o pato, o ganso e o cisne e têm distribuição cosmopolita enquanto que os animídeos estão restritos à América do Sul.
As aves anseriformes habitam zonas aquáticas continentais como lagos, pântanos, rios e estuários, no entanto algumas espécies mudam-se para habitats marinhos durante a época de reprodução. São aves de médio a grande porte que medem entre 30 a 180 cm de envergadura e pesam entre 200 gramas e 20 kg. A plumagem destas aves é muito variada, sendo algumas espécies monocromáticas enquanto que outras bastante coloridas. As crias dos anseriformes são bastante precoces e chocam de olhos abertos e prontas para nadar. Estas aves têm membranas interdigitais nas patas, numa adaptação ao meio aquático. Os anseriformes são aves omnívoras que se alimentam de folhas, frutos e raízes de plantas terrestres e aquáticas, mas também de insetos e larvas e pequenos crustáceos. Muitas das espécies de anseriformes são migratórias.
O grupo inclui algumas espécies domesticadas para exploração de carne, penas ou ovos. Muitas espécies são consideradas especialidades gastronómicas ou cinegéticas.
O mais antigo anseriforme encontrado até agora é o "Vegavis" do Cretáceo, uma ave aquática parecida com um ganso que se acredita ter vivido há 99 milhões de anos[1]. Os anseriformes são um dos dois únicos tipos de aves modernas confirmadas durante o Mesozóico ao lado dos outros dinossauros, e de fato estavam entre os poucos que sobreviveram ao evento de extinção em massa do final do Cretáceo, juntamente com seus primos, os Galiformes. Esses dois grupos ocupavam apenas dois nichos ecológicos durante o Mesozóico, vivendo na água e no solo, enquanto os Enantiornithes dentados eram os pássaros dominantes que dominavam as árvores e o ar. O asteróide que acabou com o Mesozóico destruiu todas as árvores e os animais a céu aberto, uma condição que levou séculos para se recuperar. Pensa-se que os anseriformes e os galliformes tenham sobrevivido na cobertura de tocas e na água, e não precisassem de árvores para alimentação e reprodução.[2] O grupo diversificou-se bastante no Miocénico.
O IUCN lista 51 espécies de anseriformes ameaçadas ou em perigo de extinção. Desde o início do século XXI já se registou o desaparecimento de cinco espécies, como por exemplo o pato-de-labrador. As principais causas de perigo para o grupo são a caça exagerada, perda de habitat e competição com espécies introduzidas.
Anseriformes é uma ordem de aves aquáticas que contém 161 espécies distribuídas por 48 géneros e 3 famílias, Anatidae, Anhimidae e Anseranatidae (algumas classificações incluem também a família Dendrocygnidae). Os anatídeos incluem animais como o pato, o ganso e o cisne e têm distribuição cosmopolita enquanto que os animídeos estão restritos à América do Sul.
As aves anseriformes habitam zonas aquáticas continentais como lagos, pântanos, rios e estuários, no entanto algumas espécies mudam-se para habitats marinhos durante a época de reprodução. São aves de médio a grande porte que medem entre 30 a 180 cm de envergadura e pesam entre 200 gramas e 20 kg. A plumagem destas aves é muito variada, sendo algumas espécies monocromáticas enquanto que outras bastante coloridas. As crias dos anseriformes são bastante precoces e chocam de olhos abertos e prontas para nadar. Estas aves têm membranas interdigitais nas patas, numa adaptação ao meio aquático. Os anseriformes são aves omnívoras que se alimentam de folhas, frutos e raízes de plantas terrestres e aquáticas, mas também de insetos e larvas e pequenos crustáceos. Muitas das espécies de anseriformes são migratórias.
O grupo inclui algumas espécies domesticadas para exploração de carne, penas ou ovos. Muitas espécies são consideradas especialidades gastronómicas ou cinegéticas.
O mais antigo anseriforme encontrado até agora é o "Vegavis" do Cretáceo, uma ave aquática parecida com um ganso que se acredita ter vivido há 99 milhões de anos. Os anseriformes são um dos dois únicos tipos de aves modernas confirmadas durante o Mesozóico ao lado dos outros dinossauros, e de fato estavam entre os poucos que sobreviveram ao evento de extinção em massa do final do Cretáceo, juntamente com seus primos, os Galiformes. Esses dois grupos ocupavam apenas dois nichos ecológicos durante o Mesozóico, vivendo na água e no solo, enquanto os Enantiornithes dentados eram os pássaros dominantes que dominavam as árvores e o ar. O asteróide que acabou com o Mesozóico destruiu todas as árvores e os animais a céu aberto, uma condição que levou séculos para se recuperar. Pensa-se que os anseriformes e os galliformes tenham sobrevivido na cobertura de tocas e na água, e não precisassem de árvores para alimentação e reprodução. O grupo diversificou-se bastante no Miocénico.
O IUCN lista 51 espécies de anseriformes ameaçadas ou em perigo de extinção. Desde o início do século XXI já se registou o desaparecimento de cinco espécies, como por exemplo o pato-de-labrador. As principais causas de perigo para o grupo são a caça exagerada, perda de habitat e competição com espécies introduzidas.
Anseriforme[1] (Anseriformes) este un ordin de păsări înotătoare acvatice sau semiacvatice de dimensiuni mari (gâște, lebede) și mijlocii (rațe, ferestrași), robuste și greoaie, cu gât lung, picioare relativ scurte și palmate, având degetele anterioare de la picioare unite prin membrane înotătoare, mandibule prevăzute pe margini cu lame cornoase și penaj impermeabil, des, rigid, lipit de corp. Anseriformele includ 3 familii: Anhimidae (3 specii sud-americane), Anseranatidae (1 specie din Australia) și Anatidae (164 specii).
Anseriformele au un corp robust, plutitor. Capul lor este relativ mare și comprimat lateral, cu ochii așezați pe laturi. Coada este de obicei scurtă.
Ciocul este drept, lat, aplatizat (turtit de sus în jos) și este acoperit cu un strat cornos moale, afară de vârful mandibulei superioare, unde stratul cornos este îngroșat și întărit pe o porțiune în formă de unghie, încovoiată peste mandibula superioară, care servește la tăiatul vegetației cu care se hrănesc. Marginile interne ale ambelor mandibule sunt crestate (cu aspect de zimți mici) în formă de lame transversale, înguste și paralele între ele. Aceste lame a ciocului formează un dispozitiv pentru prinderea animalelor lunecoase din apă, pentru strecurare, lăsând apa să curgă afară din gură, și pentru reținerea alimentelor intrate în gură o dată cu apa. Ciocul lung și aplatizat și gâtul lung servesc pasărilor pentru a se întinde sub apă ca să se hrănească.
Tarsul anseriformelor este de lungime mijlocie sau scurt și golaș. Picioarele sunt relativ scurte. Au patru degete. Primul deget de la picioare este foarte scurt, îndreptat spre spate și ridicat, iar celelalte trei, sunt îndreptate înainte și unite prin membrane (degete palmate), de unde li se trage și numele de "palmipede". Anseriformele își folosesc labele palmate pentru a se mișca prin apă. Pot să meargă și pe uscat, deși fac acest lucru cu un mers legănat.
Anhimidele (Anhimidae) arată diferit de restul anseriformelor în mai multe privințe: au picioare mai lungi, aripi pintenate, cioc ca de pui și degete palmate doar la bază.
Glanda uropigiană este bine dezvoltată și este situată deasupra cozii. Ea secretă un produs uleios, cu care pasărea își unge penele, servindu-se de cioc. Pasărea stimulează glanda cu ciocul și apoi își distribuie uleiul pe tot corpul frecându-și și curățându-și penele. Penele astfel unse nu sunt udate de apă. Îngrijirea penajului este importantă pentru păsările de apă, deoarece este esențial ca penele să rămână impermeabile.
Penajul este compact, aspru. Penele sunt foarte dese și puful abundent, mai ales la partea inferioară a corpului; puful este prezent și la pui și la păsările adulte. Culoarea penelor, de obicei, nu este prea vie, dar este plăcută și variază după sex, vârstă și anotimp. Puful și stratul de grăsime de sub piele protejează anseriformele de frig. Când năpârlesc, majoritatea anseriformelor își pierd toate penele de zbor în același timp, putând să zboare. Pentru a se camufla de prădători în perioada în care nu pot să zboare, masculii capătă un colorit maroniu-gălbui, numit și penaj de eclipsă.
Ciclul de reproducere al anseriformelor este adecvat vieții petrecute pe apă, care presupune adesea o expunere la frig și la prădători. Se înmulțesc o dată pe an. Dimorfismul sexual este slab sau puternic afirmat. Sunt păsări monogame, dar masculul nu participă de regulă la clocit și nici la creșterea puilor.
Cuibăresc de obicei lângă apă, în mijlocul vegetației bălților sau pe malurile din apropiere, prin vegetația de la sol sau în semănături. Unele specii își fac cuibul în scorburile din arbori, crăpăturile dintre pietre sau folosesc cuiburile vechi ale altor păsări.
Masculul are un organ de copulație bine dezvoltat, asemănător unui penis (un lucru neobișnuit în rândul păsărilor), care este introdus în cloaca femelei, făcând posibilă împerecherea păsărilor la suprafața apei.
Femelele depun ouă multe, de culoare albă, albăstruie sau verzuie. Femelele unor specii (rațele sălbatice din nord) își smulg propriul puf pentru a face un înveliș izolator pentru ouă, ferindu-le de frig.
Puii anseriformelor ies din ou în stare bine dezvoltată, cu ochii deschiși și sunt nidifugi, adică sunt acoperiți cu puf, imediat după ieșirea din ou; puful se usucă rapid. La câteva ore după ieșirea din ou, puii pot merge sau înota. Când părăsesc cuibul, ei urmează adultul în siguranța relativă a apei și în peste puțin timp încep să-și caute propria hrană.
Anseriformele folosesc într-o măsură mai mare sau mai mică mersul, înotul, scufundatul și zborul. Sunt bune zburătoare, putând parcurge mii de kilometri între locul de iernat și cel de reproducere, în perioadele de migrație. Unele specii sunt capabile să depășească 100 km/oră în zbor. Anhimidele pot zbura ore în șir, adesea planând, datorită aripilor uriașe și oaselor foarte ușoare. Stoluri de anseriformele zboară într-o formație în formă de V. Stând în urma păsării conducătoare, cele din spate profită de mai puțină turbulență și economisesc astfel energie. Poziția păsării conducătoare care muncește din greu se schimbă periodic. Au mai multe mecanisme de adaptare care ajută să se miște cu ușurință prin apă. Labele palmate a pasărilor acționează ca niște vâsle puternice, iar conturul lin al corpului lor reduce rezistența apei și penajul gros le sporește flotabilitatea Unele specii de rață se scufundă pentru a găsi hrană și își netezesc penele pentru a elimina aerul și a reduce flotabilitatea înainte de scufundare. Unele anseriforme pot țâșni aproape vertical din apă, iar speciile mai grele recurg la o decolare din fugă. Lebedele au nevoie de o pistă de decolare și câștigă viteza bătând cu labele pe suprafața apei.
Anseriformele se hrănesc cu vegetația acvatică și cea din locurile umede, semințe de la diferite plante, precum și unele nevertebrate acvatice sau din zone de inundație. Se hrănesc mai ales la suprafața apei, însă numeroase rațe se scufundă, căutând hrana, iar unele specii (gâștele, lebedele și anhimele) pasc pe uscat.
Anseriformele sunt păsări acvatice și semiacvatice. Ele populează ținuturile din vecinătatea apelor dulci și salmastre. Anseriformele se numără printre păsările dominante din ținuturilor mlăștinoase de apă dulce. Se întâlnesc și în estuare și apele de la țărm, iar unele specii sunt complet marine.
În România sunt deosebit de frecvente, ca specii și indivizi, în Delta Dunării, complexul lagunar Razim, precum și în multe bălți interioare din zonele joase și chiar pe lacurile de acumulare de la altitudini mai mari.
Anseriformele sunt răspândite pe toate continentele, cu excepția Antarcticei; cele care cuibăresc în zonele reci și temperate sunt migratoare.
Unele specii au fost domesticite, ca găștile și rațele.
Prezintă un deosebit interes cinegetic. Sunt mult vânate pentru carnea și penele lor și la multe din ele se consumă și ouăle. Păsările din acest ordin alcătuiesc baza vânatului sportiv și profesional.
Unele specii sunt ținute pentru valoarea lor ornamentală.
Evoluție și dispariție Comportament Liste ClasificareAnseriforme (Anseriformes) este un ordin de păsări înotătoare acvatice sau semiacvatice de dimensiuni mari (gâște, lebede) și mijlocii (rațe, ferestrași), robuste și greoaie, cu gât lung, picioare relativ scurte și palmate, având degetele anterioare de la picioare unite prin membrane înotătoare, mandibule prevăzute pe margini cu lame cornoase și penaj impermeabil, des, rigid, lipit de corp. Anseriformele includ 3 familii: Anhimidae (3 specii sud-americane), Anseranatidae (1 specie din Australia) și Anatidae (164 specii).
Husotvaré alebo zúbkozobce (Anseriformes, Anatiformes) sú rad letcov. Medzi zúbkozobce patrí napríklad hus alebo kačica.
Sú to stredne veľké až veľké vtáky so zhora splošteným zobákom, ktorý má na konci rohovinový „nechet“. Na okraji zobáka sú priečne rohovinové zúbky na cedenie vody a bahna. Nohy majú krátke s blanou medzi troma prstami. Majú hustú vrstvu páperia. Väčšinou žijú v pároch.
Husotvaré alebo zúbkozobce (Anseriformes, Anatiformes) sú rad letcov. Medzi zúbkozobce patrí napríklad hus alebo kačica.
Plojkokljúni (tudi ploskokljúni, včasih tudi kar plôvci) (znanstveno ime Anseriformes) so red ptic, v katerega uvrščamo tri danes živeče družine:
Red plojkokljunov vsebuje okoli 180 vrst, skoraj vse v družini plovcev; družina bodičark vsebuje tri južnoameriške vrste, družina Anseranatidae pa le vrsto Anseranas semipalmata, razširjeno na severu Avstralije in jugu Nove Gvineje.[1]
Plojkokljuni so večinoma vodni ptiči s plavalno kožico med prsti.
Plojkokljúni (tudi ploskokljúni, včasih tudi kar plôvci) (znanstveno ime Anseriformes) so red ptic, v katerega uvrščamo tri danes živeče družine:
bodičarke (Anhimidae) Anseranatidae plovci (Anatidae)Red plojkokljunov vsebuje okoli 180 vrst, skoraj vse v družini plovcev; družina bodičark vsebuje tri južnoameriške vrste, družina Anseranatidae pa le vrsto Anseranas semipalmata, razširjeno na severu Avstralije in jugu Nove Gvineje.
Plojkokljuni so večinoma vodni ptiči s plavalno kožico med prsti.
Andfåglar (Anseriformes) är en ordning fåglar, som innehåller cirka 150 arter med tre nu förekommande familjer: värnfåglar (Anhimidae), änder (Anatidae) och skatgäss (Anseranatidae). Den överlägset största familjen är Anatidae som omfattar över 140 arter av vattenlevande fåglar, som änder, gäss och svanar.
Alla arterna inom familjen är mycket väl anpassade för ett liv på vattenytan. De har alla simhud på fötterna för att effektivare kunna simma. Trots denna anpassning till ett liv i vatten så lever ett flertal arter ändå sina liv till stora delar på land.
Andfåglarnas (Anseriformes) närmsta nu levande släktingar är hönsfåglarna (Galliformes) och dessa två grupper utgör en utvecklingslinje som idag kategoriseras som överordningen Galloanserae. Det var när denna klad, som utgör en av de äldsta hos fåglarna, delades upp i två distinkta utvecklingslinjer, som andfåglarna utvecklades.[1]
Den tidigast kända andfågeln är den nyligen upptäckta Vegavis, som är känd från fossil från krita.[2]. Den utdöda familjen Dromornithidae representerar en tidig utvecklingslinje som utvecklats ur andfågelgrenen och man tror att de kan ha utvecklats från en värnfågel-liknande förfader. Andfåglarnas förfäder utvecklade den karaktäristiska näbben som alla arter inom ordningen delar. Näbbstrukturen består av en kombination av formen på insidan av näbben, den modifierade tungan som fungerar som en sugpump som gör det möjligt att suga upp vatten med näbbspetsen för att sedan släppa ut det på sidorna tillsammans med den ansamling av fina filterlameller som kallas lamellae där fina partiklar fastnar och som sedan fågeln slickar i sig och sväljer.
Alla andfåglar har denna basstruktur på sin näbb men många har därefter utvecklat alternativa sätt att äta. Som exempelvis gässen som äter gräs, skrakarna som fångar fisk eller värnfågarna vars näbbar ser ut som en rovfågelnäbb, men alla dessa fåglar har trots detta fortfarande dessa lameller.
Andfåglarna och hönsfåglarna är primitiva ordningar och i systematiken placeras de efter ratiterna (strutsfåglar, kasuarfåglar, kivifåglar, nandufåglar, tinamofåglar samt de utdöda elefantfåglarna och moafåglarna).
Ändernas taxonomi är under diskussion och förändringar kommer att ske vad gäller placering av vissa grupper. Se vidare i artikeln änder.
ORDNING ANSERIFORMES
Fossilet Gastornithidae inkluderas också ibland i ordningen som en egen familj.
Ett antal taxa av andfågelfossil som inte med säkerhet kan placeras i en specifik familj:
Utöver dessa arter tillkommer att stort antal fossil, främst från sen krita och paleogen som har beskrivits, men där det är oklart huruvida de tillhör andfåglarna eller ej. Detta beror på att nästan alla ordningar med vattenlevande fåglar som finns idag genomgick en radikal uppdelning i taxa som fyllde ut en mängd ekologiska nischer under en geologisk sett kort tid. Detta resulterar i att det är svårt att med säkerhet tillskriva fossila ben från vattenlevande fåglar en viss familjetillhörighet eller om likheterna istället är resultatet av parallell evolution inom en annan utvecklingslinje.
Andfåglar (Anseriformes) är en ordning fåglar, som innehåller cirka 150 arter med tre nu förekommande familjer: värnfåglar (Anhimidae), änder (Anatidae) och skatgäss (Anseranatidae). Den överlägset största familjen är Anatidae som omfattar över 140 arter av vattenlevande fåglar, som änder, gäss och svanar.
Alla arterna inom familjen är mycket väl anpassade för ett liv på vattenytan. De har alla simhud på fötterna för att effektivare kunna simma. Trots denna anpassning till ett liv i vatten så lever ett flertal arter ändå sina liv till stora delar på land.
Kazsılar (Latince: Anseriformes), kuşlar sınıfına ait, ördekler, kazlar ve kuğuları kapsayan bir takımdır.
Takım, yaşayan 3 familya ve yaklaşık 150 tür içerir. Takım üyeleri su yüzeyinde yaşamaya uyum sağlamış, iyi yüzücülerdir. Ayakları yüzmeye uyum sağlamış, perdeli olan kuşlardır, bununla beraber karada da hareket ederler. Vücutları iridir.
Eski zamanlarda önemli besin kaynaklarından ve avcılık sebeplerinden biri olmuşlardır. Günümüzde kümes hayvanı olarak da beslenirler.
Kazsılar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Kazsılar (Latince: Anseriformes), kuşlar sınıfına ait, ördekler, kazlar ve kuğuları kapsayan bir takımdır.
Takım, yaşayan 3 familya ve yaklaşık 150 tür içerir. Takım üyeleri su yüzeyinde yaşamaya uyum sağlamış, iyi yüzücülerdir. Ayakları yüzmeye uyum sağlamış, perdeli olan kuşlardır, bununla beraber karada da hareket ederler. Vücutları iridir.
Eski zamanlarda önemli besin kaynaklarından ve avcılık sebeplerinden biri olmuşlardır. Günümüzde kümes hayvanı olarak da beslenirler.
Гусеподібні — птахи середнього та великого розміру. Маса найбільшого представника ряду — лебедя-шипуна — сягає 12 кг.
Більшість гусеподібних мають довгу шию, довжиною до 40 см. Голова невеликого розміру, не перевищує довжини 20 см. На кінці голови знаходиться дзьоб, довжиною до 8 см, затуплений на кінці. У дзьобі є дві ніздрі, через які птах дихає. Ще на кінчику у внутрішній частині дзьоба знаходяться зубчики, які не дозволяють випасти впійманій рибі. Очі переважно не перевищують довжини 1 см. Забарвлення очей буває червоне, чорне, чи блакитне.
Оперення забарвлене найчастіше чорним, сірим, білим кольорами. Пір'я жирне, щоби птах не намокав у воді. Над хвостом міститься куприкова залоза, що виділяє жир. Лапи гусеподібних чотирьохпалі. Три пальці на лапах з'єднані тонким шаром шкіри, а один розміщений ззаду. Пір'я на хвості довше. Зазвичай у гусей пір'я чисте, тому що вони посилено дбають про чистоту пір'я, прочищаючи його дзьобом. В середньому розмах крил становить 1 метр.
Гусеподібні відомі ще з мезозою (пізньокрейдовий рід Vegavis).
Гусеподібних вперше класифікував німецький вчений-біолог Йоганн Георг Ваглер за рік перед смертю, у 1831 році. До гусеподібних входять три сучасні родини: качкові (Anatidae), напівлапчасті гусаки (Anseranatidae) та паламадеї (Anhimidae).
Качкові є найбільшою родиною цього ряду і поділяються на 9 підродин.
Родина напівлапчастих гусаків містить лише один сучасний вид[1].
Паламадеї, або крикуни включають 3 види у 2 родах[1]. Раніше цю родину відносили до куроподібних.
Anseriformes 
Поширені зараз практично по всій земній кулі, виключаючи Антарктиду. Особливо сильно поширилися внаслідок розведення у сільському господарстві. Природно поширені біля водойм: озер, боліт, річок з повільною течією. Там, у водоймах, більшість птахів ряду гусеподібні проводять більшу частину свого життя, лише виходячи на берег задля того, щоби розмножуватись. Гніздяться також переважно достатньо близько до водойм. У природі найбільша різноманітність видів гусеподібних у Південній Америці, Африці та Австралії.
Лебеді, найбільші представники ряду, особливо сильно поширились у Європі на території Англії, де місцеві вельможі сприяли поширенню цих птахів. На пару лебедів у той час давалось спеціальне озеро, у якому жила одна чи трохи більше пар лебедів. Тепер у Великій Британії, після тривалого тримання гусей та лебедів, створився звичай, при якому всі купують собі вбиту гуску на різдвяну страву.
У Азії зараз розводять гусей та качок для різноманітних страв. Одна з них — качка по-пекінськи, подається порізаною на 102 шматки.
У дикій природі зустрічаються на півночі України, на озерах Полісся. Там найчастіше зустрічається лебідь-шипун з родини качкових. В Україні поширені гусині та качкові ферми. Також гусей, качок, лебедів тримають у приватному сільському господарстві.
У даній таблиці наводяться всі види, поширені на території України[2]:
Назва виду Латинська назва Рік дослідження та класифікатор Примітки Казарка канадська Branta canadensis Linnaeus, 1758 Вид, якого нема в загальному списку птахів фауни України, але траплявся на її території в останні роки Казарка білощока Branta leucopsis Bechstein, 1803 Казарка чорна Branta bernicla Linnaeus, 1758 Казарка червоновола Rufibrenta ruficollis Pallas, 1769 Гуска сіра Anser anser Linnaeus, 1758 Гуска білолоба Anser albifrons Scopoli, 1769 Гуска мала Anser erythropus Linnaeus, 1758 Гуменник Anser fabalis Latham, 1787 Гуска біла Chen caerulescens Linnaeus, 1758 Гуска гірська Eulabeia indica Latham, 1790 Вид, якого нема в загальному списку птахів фауни України, але траплявся на її території в останні роки Лебідь-шипун Cygnus olor Gmelin, 1789 Найбільший вид ряду Лебідь-кликун Cygnus cygnus Linnaeus, 1758 Лебідь малий Cygnus bewickii Yarrell, 1830 Огар Tadorna ferruginea Pallas, 1764 Під загрозою зникнення Галагаз Tadorna tadorna Linnaeus, 1758 Крижень Anas platyrhynchos Linnaeus, 1758 Інша назва — кряква Чирянка мала Anas crecca Linnaeus, 1758 Чирянка-квоктун Anas formosa Georgi, 1775 Вид, якого нема в загальному списку птахів фауни України, але траплявся на її території в останні роки Нерозень Anas strepera Linnaeus, 1758 Свищ Anas penelope Linnaeus, 1758 Шилохвіст Anas acuta Linnaeus, 1758 Чирянка велика Anas querquedula Linnaeus, 1758 Широконіска Anas clypeata Linnaeus, 1758 Чернь червонодзьоба Netta rufina Pallas, 1773 Попелюх Aythya ferina Linnaeus, 1758 Чернь білоока Aythya nyroca Guldenstadt, 1770 Чернь чубата Aythya fuligula Linnaeus, 1758 Чернь морська Aythya marila Linnaeus, 1761 Каменярка Histrionicus histrionicus Linnaeus, 1758 Вид, якого нема в загальному списку птахів фауни України, але траплявся на її території в останні роки Морянка Clangula hyemalis Linnaeus, 1758 Гоголь Bucephala clangula Linnaeus, 1758 Пухівка Somateria mollissima Linnaeus, 1758 Синьга Melanitta nigra Linnaeus, 1758 Турпан Melanitta fusca Linnaeus, 1758 Савка Oxyura leucocephala Scopoli, 1869 Крех малий Mergus albellus Linnaeus, 1758 Крех середній Mergus serrator Linnaeus, 1758 Крех великий Mergus merganser Linnaeus, 1758Дві родини: справжні гуси та качкові сильно близькі за способом життя. Паламедеєві помітніше відрізняються за способом життя.
Більшість свого життя гуси та качки проводять на воді. Вони гніздяться в очереті та берегах, в кущах, прибережних чагарниках, на гілках прибережних дерев. Всі види гусеподібних, що живуть у природі, добре літають, здатні розвивати швидкість до 70 км/год. Найактивніші гуси та качки рано та увечері. Сліди гусеподібних чотирьохпалі: ззаду є один палець, інші пальці з'єднані тонким шаром шкіри.
Паламедеєві живуть на луках, де багато трави і харчуються у водоймах. Вони здатні літати майже протягом усього року. Їх сліди не мають з'єднання між пальцями, пальці довші.
Всі види гусеподібних живуть родинами, у яких є 2-4 сім'ї, птахи з 2-3 виводків. Вони здатні «перемовлятись» між собою. У їхній словниковий запас входить близько 10 слів. Приблизно звук голосу гусей звучить: Ґа, ґа, ґа, качок: кря, кря, кря. На плавання птахи цього ряду виходять сім'ями, родинами, рідше парами. У нетривале літання вилітають невеликими групами.
У теперішній час на одну водойму зараз припадає близько 3 родини диких качок, у якій налічується близько 20 особин. Гуси та лебеді у дикій природі малопоширені.
Гусеподібні здатні живитись морепродуктами та травами. Окремі види харчуються рибою, молюсками, рачками та ракоподібними, водоростями. Для цього вони здатні пірнати на глибину у 40 метрів, і бути під водою до 3 хвилин. Гуси та качки переважно живляться травою. Вони відкусують траву боковою частиною дзьоба. Харчуються злаками, плодами ягід та комахами. Переважно добувають їжу на берегах, у трясовині, на луках.
Об'єм випитої за день води приблизно дорівнює об'єму випасаного тіла. Вода грає велику роль у харчуванні гусеподібних.
Гуси здатні завдавати великої шкоди, випасаючи траву малої довжини, оскільки вони виривають із ґрунту траву з корінням. Якщо гуси мають велику територію для випасання, ця проблема не несе великої небезпеки для трави.
Мігрують з гусеподібних гуси та качки. Здебільшого мігрують на південь ті, чия батьківщина у Сибірі та на півночі Євразії. Перельоти деяких гусеподібних складають до 3500 кілометрів. Переліт птахів цього ряду зберігає форму так званого ключа: трикутник без однієї сторони. Під час перельотів птахи мало спілкуються. Зупиняються під час перельотів лише для плавання або випасання трави. Часто перельоти відбуваютться на невеликій відстані від перельотів птахів ряду гагароподібні.[3]
Більшість видів гусеподібних обирають собі пару на все життя, у догляді за дитиною беруть участь як і самка, так і самець. Інші види найчастіше самка обирається самцем лише на один сезон, при тім, що самець не бере ніякої участі у доглядом за дитиною. Гнізда гусеподібних роблять у кущах, водоймах, дуплах прибережних дерев, земляних норах тощо. Переважно гніздо вистелене пухом, яке самка витягнула дзьобом із нижньої поверхності тіла. У гнізді насиджується від 2 до 13 яєць. Яйця одного забарвлення: білого, рідше блідо-голобуватого. Тривалість висидження яєць триває від 25 до 40 днів. Коли вилуплюються пташенята, вони покриті пухом і здатні бігати вже через годину після вилуплення. Самка, рідше самець із самкою завжди захищають пташенят від небезпеки, здатні для цього пожертвувати своїм життям. Пташенята добре починають літати на 2-ому місяці життя, у більших за розміром птахів до 4 місяців. Статева зрілість у гусеподібних приходить на 2-3 році життя.
Кількість гусеподібних у природі в наш час значно зменшується. Це пов'язане з тим, що відбуваються значні висушення боліт та мілких озер. Багато гусеподібних, серед них найбільше гуси та лебеді страждають під час перельотів від браконьєрства. Найчастіше це трапляється під час зупинок на харчування. Велика кількість качок перериває своє існування під час сезонів полювання. Через загрозу зараження пташиним грипом, кількість полювання на гусеподібних зменшена.
У Червоний список МСОП належить близько 50 видів рідкісних птахів цього ряду. Один з них в Україні — огар Tadorna ferruginea (Pallas, 1764). Охороною окремих видів зараз займається міжнародна організація «Ґрінпіс».
Bộ Ngỗng (danh pháp khoa học: Anseriformes) là một bộ chứa khoảng 150 loài chim còn sinh tồn trong ba họ là Anhimidae (an him)[1], Anseranatidae (ngỗng bồ các) và lớn nhất là họ Anatidae chứa trên 140 loài thủy điểu, trong đó có những loài rất quen thuộc như vịt, ngỗng, ngan hay thiên nga.
Tất cả các loài trong bọ này đã thích nghi tốt với kiểu sống trên mặt nước. Tất cả đều có chân màng để bơi lội tốt hơn (mặc dù một vài loài sau này chủ yếu chỉ sống trên cạn).
Loài chim dạng ngỗng/vịt sớm nhất đã biết là chi Vegavis mới phát hiện gần đây, có lẽ đã sinh sống trong thời gian thuộc kỷ Phấn Trắng[2]. Người ta cho rằng bộ Anseriformes đã bắt nguồn khi nhóm Galloanserae nguyên thủy (nhóm chứa bộ Anseriformes và bộ Galliformes) chia tách thành hai dòng dõi chính. Nhóm chim lớn không bay trong họ Dromornithidae đã tuyệt chủng là đại diện của nhánh con rẽ ra sớm của nhánh Anseriformes, có thể có nguồn gốc từ các tổ tiên tương tự như an him, và điều tương tự như thế có lẽ cũng đối với Gastornis (nếu coi nó là chim dạng ngỗng). Các tổ tiên của bộ Anseriformes đã phát triển cấu trúc mỏ đặc trưng mà hiện chúng vẫn còn chia sẻ. Tổ hợp của hình dáng bên trong của mỏ với các hành động của lưỡi đã biến đổi, chẳng hạn như việc hút nước vào từ rìa đầu của mỏ và xả nước ra từ hai bên và phần gốc của mỏ; một mảng các tấm màng lọc mịn gọi là lá mỏng bắt giữ các phần tử vật chất nhỏ, để sau đó chúng có thể nuốt.
Tất cả các loài trong bộ Anseriformes đều có cấu trúc cơ bản này, nhưng nhiều loài sau này đã thích nghi với các chiến lược kiếm ăn khác: ngỗng chỉ gặm cỏ, vịt mỏ cưa bắt cá; thậm chỉ cả các loài an him với mỏ thoạt nhìn không khác gì của các loài trong bộ Gà (Galliformes) nhưng vẫn có các lá mỏng dạng dấu vết. Nhóm chim tiền sử và lội nước trong họ Presbyornithidae cũng như những loài chim lớn và có lẽ ăn thịt thuộc họ Dromornithidae thậm chí còn kỳ dị hơn.
Bộ Anseriformes và bộ Galliformes (gà, trĩ v.v) là những nhóm chim hàm mới nguyên thủy nhất, và sự tiến hóa của chúng diễn ra ngay sau nhóm chim chạy và tinamou (hay gà lôi Nam Mỹ theo tên gọi ban đầu mà người Tây Ban Nha gán cho nhóm này) trong các hệ thống phân loại chim.
Hệ thống hóa và phân loại họ Anatidae (họ Vịt), đặc biệt khi liên quan tới vị trí của một vài chi "kỳ quặc" trong nhóm vịt thật sự hay vịt khoang, vẫn chưa được giải quyết trọn vẹn. Cụ thể xem bài về họ Anatidae để có thêm thông tin cũng như để biết về các cách tiếp cận phân loại khác.
BỘ ANSERIFORMES
Các loài diatryma hóa thạch đôi khi cũng được gộp vào bộ này dưới tên gọi cho một họ là Gastornithidae.
Một vài đơn vị phân loại dạng ngỗng hóa thạch không thể gán với độ chắc chắn vào họ nào là:
Ngoài ra, một lượng đáng kể các hóa thạch chủ yếu thuộc Hậu Phấn trắng và Paleogen đã được miêu tả trong khi vẫn chưa chắc chắn là chúng có thuộc bộ Ngỗng hay không. Điều này là do một thực tế là gần như mọi bộ chim thủy sinh còn sinh tồn ngày nay hoặc là bắt nguồn từ hoặc là trải qua bức xạ thích nghi chính trong thời gian này và như thế rất khó để quyết định xem một số xương của một vài loài chim nước có thuộc về bộ này hay là sản phẩm của tiến hóa song song trong các dòng dõi khác nhau dưới áp lực của sự thích nghi.
Bộ Ngỗng (danh pháp khoa học: Anseriformes) là một bộ chứa khoảng 150 loài chim còn sinh tồn trong ba họ là Anhimidae (an him), Anseranatidae (ngỗng bồ các) và lớn nhất là họ Anatidae chứa trên 140 loài thủy điểu, trong đó có những loài rất quen thuộc như vịt, ngỗng, ngan hay thiên nga.
Tất cả các loài trong bọ này đã thích nghi tốt với kiểu sống trên mặt nước. Tất cả đều có chân màng để bơi lội tốt hơn (mặc dù một vài loài sau này chủ yếu chỉ sống trên cạn).
Гусеобра́зные, или пластинчатоклю́вые[1] (лат. Anseriformes), — отряд новонёбных птиц, в который наряду с такими птицами, как гуси, утки, лебеди, входят и более экзотические семейства (например, паламедеи из Южной Америки). Виды отряда широко распространены и играют большую роль в биосфере умеренных широт Земли. Некоторые виды гусеобразных имеют важное сельскохозяйственное значение.
В отряде гусеобразных встречаются птицы крупной и средней величины. Самый крупный представитель отряда — лебедь-шипун, достигающий массы 13 кг. Самым мелким является чирок-свистунок, который весит около 200—300 г. Как правило, гусеобразные обладают увесистым телом и сравнительно небольшой головой, расположенной на длинной шее. За исключением паламедей, гусеобразные имеют широкий и плоский клюв, на кончике которого часто находится затвердение — ноготок, облегчающее срывание листвы и растительного материала. По бокам края клюва зубчатые пластинки образовывают своеобразное решето, позволяющее фильтровать съедобные частицы из воды. Особенно они развиты у крохалей, которые благодаря этим зубчикам могут удерживать в клюве пойманную рыбу.
Характерным признаком гусеобразных является наличие перепонок между тремя направленными вперёд пальцами на ногах, важных для передвижения в воде. Они, однако, почти исчезли у паламедей и полулапчатого гуся (Anseranas semipalmata), которые живут на суше и почти не заходят в воду. Оперение водонепроницаемо и у многих видов пёстро раскрашено — в особенности у самцов. Птицы посвящают уходу за оперением много времени. Оно смазано водозащитным секретом, выделяющемся специальными железами на коже птиц, которые стимулируются прикосновением клюва. Во время линьки у большинства видов старые перья выпадают почти одновременно и сразу; в это время птицы не способны летать, и для защиты от врагов самцы демонстрируют лишь очень неброскую окраску. Теплоизоляция обеспечивается толстым слоем пуха, а также подкожным слоем жира.
Большинство гусеобразных — отменные летуны, для которых характерен быстрый полёт с частыми взмахами крыльев (при этом перья на крыльях вибрируют, издавая характерный для каждого вида звук). Представитель этого семейства горный гусь (Anser indicus) — самая высоколетающая птица в мире, способная подниматься на высоту до 10000 м. Будучи перелётными птицами, многие виды преодолевают расстояния во много тысяч километров. Крылья у гусеобразных — средние по величине, заострённые. По земле большинство гусеобразных (за исключением гусей и казарок) ходят не очень хорошо, переваливаясь с боку на бок. Отлично плавают и ныряют. Под водой гусеобразные проводят около 3 минут и ныряют на глубину до 40 метров. Под водой передвигаются при помощи лап, некоторые виды используют и крылья.
В основном гусеобразные живут вблизи водоёмов, в частности у болот и озёр, в устьях рек и в прибрежных регионах. Многие виды проводят бо́льшую часть своей жизни в открытом море и возвращаются на сушу только для того, чтобы гнездиться. Представители этого отряда распространены на всех материках, за исключением Антарктиды. Больше всего различных видов гусеобразных можно встретить в тропиках Южной Америки, Африки и Австралии.
Некоторые гусеобразные питаются животной пищей — рыбой, ракообразными, водными моллюсками и т. п. Большинство ищет пищу на водной поверхности или вблизи её; есть, однако, виды, ныряющие более глубоко за водными растениями. Гуси и паламедеи питаются также на суше, где щиплют траву. Регулярно они проглатывают маленькие камешки, которые в их мускулистом желудке помогают измельчать пищу, а потом выделяются вместе с помётом.
Большинство представителей отряда моногамны. У некоторых видов пары образуются на всю жизнь, и участие в воспитании потомства принимают оба родителя; однако у большинства видов гусеобразных пары образуются только на один сезон, причём самец никакого участия в насиживании и кормлении птенцов не принимает. Гнёзда гусеобразных расположены у водоёмов, в береговых зарослях, кустах и в тростнике (некоторые гнездятся в дуплах, в земляных норах или на островках). Как правило, гнездо изнутри выстлано пухом, который самка выдёргивает из своего живота.
В кладке от 2 до 15 яиц, чаще больше пяти. Яйца одноцветные, чаще белого цвета или зеленоватые. Насиживание длится более 25 дней. Вылупившиеся птенцы уже покрыты пухом и через несколько часов способны бегать, плавать и даже самостоятельно кормиться. Самка (реже — оба родителя) присматривает за ними и в случае опасности самоотверженно защищает. Птенцы начинают летать в возрасте около 2 месяцев, у крупных видов — к 3,5—4 месяцам. Половозрелость наступает на втором-третьем году жизни.
К гусеобразным относят три современных семейства[2]:
Вымершие семейства и роды:
Гусеобра́зные, или пластинчатоклю́вые (лат. Anseriformes), — отряд новонёбных птиц, в который наряду с такими птицами, как гуси, утки, лебеди, входят и более экзотические семейства (например, паламедеи из Южной Америки). Виды отряда широко распространены и играют большую роль в биосфере умеренных широт Земли. Некоторые виды гусеобразных имеют важное сельскохозяйственное значение.
雁形目（学名：Anseriformes）是脊索动物门鸟纲的一个目。本目的鸟在中文中通常被称为“鸭”或“雁”，包括了人们通常所说的鸭、潜鸭、天鹅、各种雁类等鸭雁类（或雁鸭类）的鸟。本目的鸟都是游禽，在世界分布广泛。
本目鸟类均为水栖性鸟类，体型大小不一，大者如天鹅体长可达1.5米，小者如棉凫体长仅30厘米。
本目鸟类头较大，有的种类具有明显的冠羽，喙多为扁平形，尖端具有嘴甲，大多长颈。
本目鸟类翅长而尖，适于长途跋涉，初级飞羽10－11枚，次级飞羽缺第5枚，大多数种类的次级飞羽色彩艳丽，具有抢眼的金属光泽，被称作翼镜，大多数种类的尾巴很短，但也有个别种类具有异乎寻常长的中央尾羽如针尾鸭，本目鸟类绒羽发达。
本目鸟类脚短，多着生于身体的中后部，跗跖前侧覆盖网状磷。三趾向前，有蹼或半蹼相连；一趾向后，较其它三趾为短，行走中不接触地面。
本目鸟类多雄雌异色，部分种类如天鹅雄雌同形同色。雄性具有交接器。
本目鸟类都属于游禽，栖息在各种水域环境，从咸水到淡水，从内陆到远洋都有本目鸟类栖息，本目鸟类善于游泳，部分种类精于潜水，观察其在水中游弋的姿态，多数种类躯体轴线与水面平行，头、颈、背、尾部露出水面，精于潜水的雁鸭类，如各种潜鸭的尾部也沉入水中；另外还有一些种类上半身其完全潜入水中，尾部翘出水面，即躯体轴线与水面有一定交角，如鸿雁。本目鸟类中部分种类潜水技能惊人，如长尾鸭常能潜入水下60米之深处。本目鸟类尾脂腺发达，分泌的油脂通过喙涂布到羽毛上，以达到疏水来保持体态。
本目鸟类食性多样，大部分种类常在繁殖季节以鱼虾，甲壳类和软体动物为食，而在迁徙和越冬时以水草等植物型食物果腹。需要指出的是雁类多以水草为食，而秋沙鸭属的各种鸭类，嘴形扁平前端具钩，边缘具锐齿，且精于潜水，是捕食鱼类的好手。
本目绝大部分鸟类的繁殖是一雄一雌相配，其中天鹅、树鸭、雁、麻鸭等种类雄雌鸟终身配对，实行严格的一夫一妻制，双亲都参与幼鸟的养育，树鸭的雄鸟甚至参与孵卵。而本目的其它种类夫妻关系大多并不确定，常只能维持一个繁殖季节，甚至在孵卵开始之后雄鸟就弃雌鸟而去，长期以来被人们当作忠贞爱情象征的鸳鸯其实就是这样。
本目各种类的交配行为仅限于繁殖期内，但常常在越冬集群时期便开始配对行为，在冬末初春季节常能看到发情行为。本目鸟类常有复杂而悦目的求偶炫耀行为。
本目鸟类所做巢多见三种类型：
此外，本目中的黑头鸭是这一目中唯一的巢寄生者，寄主有其它鸭科、秧鸡、鹮类、鹭类的鸟。
本目鸟类的雏鸟均为早成雏，并且本目鸟类的雏鸟都有明显的印记行为，即把出生后看到的第一个物体当作自己的母亲，本能性地跟在“母亲”身后形影不离直到长大。雏鸟出生时体表被绒羽，出生后数月才发育成能飞的幼鸟，幼鸟羽色哑暗，颇似雌性成鸟，幼鸟出生后七到八个月进行第一次换羽。
本目鸟类性成熟的时间长短不一，快的如鸭亚科的大多数种类，孵出后九到十个月即能繁殖，而发育较慢的如天鹅则需要四到五年。
本目鸟类绝大多数种类都是迁徙性的，秋季南迁，春季北迁，据研究在中国内蒙古的乌梁素海，每年3月初就可以看到疣鼻天鹅、灰雁、绿翅鸭等本目鸟类，在随后的日子里，斑嘴鸭、绿头鸭、赤麻鸭等相继到达，9月中旬各种鸭雁类开始南迁，最早开始迁徙的是灰雁，同时在更北方繁殖的一些鸭雁类也开始过境乌梁素海，10月间乌梁素海的鸭雁类数量达到顶峰，12月，最迟南迁的秋沙鸭开始离开乌梁素海。
通常，本目鸟类在秋季南迁比较缓慢，春季北徙则比较迅速。
最早的雁形目鸟类化石是发掘自法国下白垩纪地层的疑禽，这也是迄今为止发现的唯一一块中生代雁形目鸟类化石标本，疑禽标本仅为上臂骨的两片碎片。
化石资料显示，在新生代渐新世雁形目鸭科已经有雁亚科和鸭亚科的分化；在中新世已经出现雁、河鸭、潜鸭和天鹅等现存属出现；在上新世本目绝大部分现存种都已经出现；至更新世则计有90种化石被发现。 白垩纪有一种黄昏鸟在形态上与雁形目类似，不过属于反鸟类，与现存雁形目没有关系。 综合全世界迄今为止发现的所有雁形目化石，共计约170余种，其中已经灭绝的占一半左右，绝大多数化石发现于欧洲和北美提示本目可能起源于古北界。
本目鸟类与人类关系比较密切，部分种类在历史上被人类驯化成为重要的家禽。
家鹅被认为是人类驯化的第一个家禽，它来自于野生的鸿雁或灰雁。达尔文在他的《动物和植物在家养下的变异》一书中提到“在荷马史诗中就提到过早在古希腊时代鹅就是被驯养的家禽了，而古罗马时代的神庙里人们饲养家鹅，作为奉献给神的祭品”；还有人根据古埃及笔画遗留下来的资料，认为在公元前2000年左右，古埃及人就成功地驯化了家鹅。
中国古籍《庄子》中有记载：“命竖子杀雁而烹之，竖子请曰，其一能鸣其一不能鸣，请奚杀。主人曰：杀不能鸣者”说明在公元前400年以前中国就已经有成熟的家鹅驯养技术了。
目前普遍认为中国家鹅和欧洲家鹅的起源不同，中国家鹅起源于鸿雁而欧洲家鹅起源于灰雁。
鸭也是重要家禽之一，目前认为驯化的家鸭起源于野生的斑嘴鸭和绿头鸭，中国战国时期的古籍有记载“野鸭为凫，家鸭为鹜”，欧洲家鸭的驯养可能起源于古埃及后经希腊传播于整个欧洲大陆。
（“&”标记为中国境内没有分布的种） 雁形目鸟类的分类主要有两类不同的观点，一类引用Sibley和Monroe的鸟类DNA分类系统将雁形目鸟类分为鸭科、叫鸭科、鹊雁科和树鸭科（树鸭有時會被視為鸭科的亞科），目前英文维基采用的就是这种分类方式（而且树鸭被分类為鸭科的亞科）。
另一种分类方式是在中国学术界比较通行的分类方式。见下：
雁形目（学名：Anseriformes）是脊索动物门鸟纲的一个目。本目的鸟在中文中通常被称为“鸭”或“雁”，包括了人们通常所说的鸭、潜鸭、天鹅、各种雁类等鸭雁类（或雁鸭类）的鸟。本目的鸟都是游禽，在世界分布广泛。
カモ目（カモもく、学名：Anseriformes）は、鳥類の分類名称のひとつ。
湖沼や河川、沿岸部にすむ水鳥である。ずんぐりとした体格をし、水かきのある短めの脚が体の後方についている。首は比較的長く、幅広で平らなクチバシをもつ。渡りをする種が多い。
日本においてカモ目カモ科に属する大型の水鳥をガン、さらに大型で白いもの（例外あり）をハクチョウと呼ぶ。
ツノサケビドリ（1種）、サケビドリ（2種）の2属3種からなる。[1]
カササギガン1種からなる。
カモ目の鳥のほとんどが含まれる。いくつかの亜科に分けられている。
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。 カモ目（カモもく、学名：Anseriformes）は、鳥類の分類名称のひとつ。
湖沼や河川、沿岸部にすむ水鳥である。ずんぐりとした体格をし、水かきのある短めの脚が体の後方についている。首は比較的長く、幅広で平らなクチバシをもつ。渡りをする種が多い。
기러기목은 150여 종을 포함하는 새의 한 목으로, 까치기러기과, 떠들썩오리과, 오리과의 세 과로 이루어져 있다. 몸은 중형이거나 대형이며, 다리가 짧은 물새이다. 몸 표면에는 솜털과 깃이 빽빽하게 나 있으며 깃기름샘이 발달하여 있다. 다리에는 네 개의 발가락이 있는데, 앞쪽 세 개의 사이는 물갈퀴로 연결된 것이 많다. 부리는 대부분 넓적하며 두꺼운 혀를 가지고 있다. 땅 위 또는 나무줄기의 빈 곳에 집을 만드는데 특히 알을 낳을 자리에는 솜털을 깐다. 기러기·고니·원앙 등이 알려져 있다.
2020년 쿨(Kuhl) 등의 연구에 의한 조류의 계통 분류이다.[1]
조류 신악류 닭기러기류
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_flipped.PNG){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(flipped).jpg)
.jpg)
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
.jpg)
_-_Mergellus_albellus_(flipped).jpg)
.jpg){kind=small}
_flipped.PNG){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(flipped).jpg)
.jpg)
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
_(white_background).jpg){kind=small}
.jpg)
_-_Mergellus_albellus_(flipped).jpg)
.jpg){kind=small}
_-_the_weird_looking_Southern_Screamer_(Chauna_torquata)_-_(24213807344).jpg)
Commons ponúka multimediálne súbory na tému 
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému 
.jpg)
