nomes no trilho de navegação
Els anaricàdids (Anarhichadidae) constitueixen una família de peixos marins pertanyent a l'ordre dels perciformes.[2]
Del grec anarrhichesis (pujar, l'acció de pujar).[3]
Són depredadors bentònics, els quals es nodreixen d'invertebrats de closca dura (com ara, cloïsses, equinoderms i crustacis).[5]
Són peixos principalment demersals, els quals viuen a les aigües fredes (de somes a moderadament fondes) de la plataforma i el talús continentals de l'Atlàntic nord (Spitsbergen, Nova Zembla, la mar de Barentsz,[6][7][8] la mar de Noruega,[8][9] la mar Blanca, Escandinàvia,[10] la mar Bàltica,[11] la mar Cantàbrica, la Mediterrània nord-occidental[12] -com ara, el golf de Gènova-,[13][14] les illes Britàniques,[15][16][17][18] les illes Shetland, les illes Fèroe, Islàndia,[19] Groenlàndia[20][21][22][23][24][25] i, ocasionalment, el nord de la mar del Nord[26] i Skagerrak),[27][28][29][30][31][32][33][34][35][36] l'Atlàntic nord-occidental (des de l'Àrtic[37][38][39] fins a Nova Escòcia, Terranova,[40] el sud de la península del Labrador, Cap Cod -Massachusetts, els Estats Units- i, rarament, Nova Jersey)[41][42][43][44] i del Pacífic nord (des de Hokkaido -el Japó-,[45] la mar del Japó[46][47] i la mar d'Okhotsk[48][49] fins a la mar de Bering,[50][51][52][53][54] les illes Krenitzin, l'Àrtic canadenc[55][56][37] i el sud de Califòrnia).[57][58][59][60][61][62][63][64][65][66][67][68][69][70][71][72][73][74][75][76][77]
Els anaricàdids (Anarhichadidae) constitueixen una família de peixos marins pertanyent a l'ordre dels perciformes.
Die Seewölfe (Anarhichadidae, (gr.) anar(r)hichas bedeutet „Zertrümmerer“) sind eine Familie der Aalmutterverwandten (Zoarcales). Es sind marine Fische, die mit drei Arten den Meeresgrund des kalten, nördlichen Atlantik und mit zwei weiteren den nördlichen Pazifik bewohnen. Ihre Nahrung besteht aus hartschaligen Mollusken, Krabben, Hummern, Seeigeln und anderen Stachelhäutern.
Seewölfe haben einen mäßig langgestreckten, hinten seitlich abgeplatteten Körper. Lediglich Anarrhichthys ocellatus hat einen aalartigen, stark langgestreckten Rumpf. Die Rückenflosse ist lang und beginnt direkt auf dem Hinterkopf. Bei der Gattung Anarhichas wird sie von 69 bis 88, bei Anarrhichthys von 218 bis 250 relativ weichen Hartstrahlen gestützt. Die Afterflosse hat bei Anarhichas 42 bis 55 Weichstrahlen, bei Anarrhichthys 180 bis 233 Weichstrahlen, denen ein einzelner Hartstrahl vorangehen kann. Die Schwanzflosse ist nicht mit Rücken- und Afterflosse zusammengewachsen. Bauchflossen fehlen, die Brustflossen sind groß und rund, mit 18 bis 24 Flossenstrahlen. Schuppen fehlen oder es sind winzige, sich nicht überlappende Cycloidschuppen vorhanden. Eine Schwimmblase fehlt. Die Gattung Anarhichas hat 72 bis 89 Wirbel, bei Anarrhichthys[1] sind es um 250.
Auffallend ist der massige Kopf mit den sehr starken Kiefern, die im Vorderteil mit konischen, starken Fangzähnen und hinten mit einer oder zwei Reihen starker Mahlzähne besetzt sind. An jeder Seite gibt es nur ein Nasenloch. Die sensorischen Kanäle auf dem Kopf sind gut entwickelt, im Alter werden die Poren überwachsen.
Seewölfe werden je nach Art 1,12 bis 2,40 Meter lang. Ein Gewicht von 27,9 kg ist dokumentiert.
Es gibt fünf Arten in zwei Gattungen:
Gesamtlängen von 1,12 bis 1,80 Metern. Flossenformel: Dorsale 69–88, Anale 42–55, Pectorale 18–24. 72 bis 89 Wirbel.
Gesamtlänge bis zu 2,50 Meter. Flossenformel: Dorsale 218–250, Anale (I)/180–233, Pectorale 18–24. Etwa 250 Wirbel.
Zwei Seewolfarten, der Gestreifte Seewolf und der Gefleckte Seewolf, gelten in Europa als wertvolle Speisefische. Ihr Fleisch ist fest, während das des Blauen Seewolfs wässrig ist. Sie werden, vor allem vor Island, den Färöern und Grönland, als Beifang gefangen und kommen wegen ihres Aussehens meist nur als Filet auf den Markt. Im Handel werden sie als Karbonadenfisch, Kat(t)fisch oder Steinbeißer bezeichnet. Der eigentliche Steinbeißer (wissenschaftlich Cobitis taenia L., Typusart der Familie Steinbeißer) lebt jedoch im Süßwasser, ist mit den Seewölfen nicht verwandt und wie die zahlreichen anderen Arten innerhalb der Gattung Steinbeißer (Cobitis) als Speisefisch zu klein.
Die Seewölfe (Anarhichadidae, (gr.) anar(r)hichas bedeutet „Zertrümmerer“) sind eine Familie der Aalmutterverwandten (Zoarcales). Es sind marine Fische, die mit drei Arten den Meeresgrund des kalten, nördlichen Atlantik und mit zwei weiteren den nördlichen Pazifik bewohnen. Ihre Nahrung besteht aus hartschaligen Mollusken, Krabben, Hummern, Seeigeln und anderen Stachelhäutern.
Με το όνομα Αναρριχαδίδες ή Αναρριχίδες, (Anarhichadidae), φέρεται ιδιαίτερη οικογένεια ψαριών των ψυχρών θαλασσών, κυρίως των ακτών του Ατλαντικού, του Ειρηνικού, και της Βαλτικής.
Οι αναρριχίδες είναι βυθόψαρα που ζουν κοντά στις ακτές σε βάθη από 20 μέχρι 500 μέτρα. Πρόκειται για ψάρια σχετικά μεγάλα που μοιάζουν σαν τεράστια στο πάχος χέλια, με ογκώδη κεφαλή, που ξεπερνούν σε μήκος και τα 2 μέτρα. Φέρουν ένα ραχιαίο συνεχόμενο πτερύγιο, αμέσως μετά από το κεφάλι μέχρι την ουρά. Το χρώμα τους είναι γκρίζο και υπόλευκο στη κοιλιά. Το δέρμα τους φέρει περί τις δέκα σκουρόχρωμες κάθετες ραβδώσεις. Τρέφονται με αχιβάδες και καρκινοειδή τα οποία και συνθλίβουν με τα ισχυρά μυτερά τους δόντια. Παρότι έχουν άσχημη εμφάνιση, (κοντόχοντρο ρύγχος), έχουν νόστιμο κρέας. Το δέρμα τους χρησιμοποιείται στη βυρσοδεψία.
Οι αναρριχίδες ψαρεύονται με δίκτυα και με πετονιά. Η απόσπασή τους από τη θάλασσα πρέπει να γίνεται αργά και με προσοχή, δεδομένου ότι είναι μεγάλα ψάρια και θεωρούνται πολύ επιθετικά, και το δάγκωμά τους είναι επικίνδυνο.
Οι Αναρριχίδες ανήκουν στην υπόταξη των Βλεννιοειδών. Κυριότερο είδος της οικογένειας των αναρριχιδών είναι ο ανάρριχος ή "Αναρρίχας ο λύκος", (Anarrhichas lupus), εξ ου το κοινό όνομά του και ψαρόλυκος ή θαλάσσιος λύκος, (seawolf), π.χ. λύκος ατλαντικού, λύκος ειρηνικού κ.λπ. Η οικογένεια αυτή περιλαμβάνει δύο γένη τους Aναρρίχους και τους Aναρριχθείς.
Με το όνομα Αναρριχαδίδες ή Αναρριχίδες, (Anarhichadidae), φέρεται ιδιαίτερη οικογένεια ψαριών των ψυχρών θαλασσών, κυρίως των ακτών του Ατλαντικού, του Ειρηνικού, και της Βαλτικής.
Οι αναρριχίδες είναι βυθόψαρα που ζουν κοντά στις ακτές σε βάθη από 20 μέχρι 500 μέτρα. Πρόκειται για ψάρια σχετικά μεγάλα που μοιάζουν σαν τεράστια στο πάχος χέλια, με ογκώδη κεφαλή, που ξεπερνούν σε μήκος και τα 2 μέτρα. Φέρουν ένα ραχιαίο συνεχόμενο πτερύγιο, αμέσως μετά από το κεφάλι μέχρι την ουρά. Το χρώμα τους είναι γκρίζο και υπόλευκο στη κοιλιά. Το δέρμα τους φέρει περί τις δέκα σκουρόχρωμες κάθετες ραβδώσεις. Τρέφονται με αχιβάδες και καρκινοειδή τα οποία και συνθλίβουν με τα ισχυρά μυτερά τους δόντια. Παρότι έχουν άσχημη εμφάνιση, (κοντόχοντρο ρύγχος), έχουν νόστιμο κρέας. Το δέρμα τους χρησιμοποιείται στη βυρσοδεψία.
Азуулуу балыктар (тукум) (лат. Anarhichadidae) — буларга зубатки (лат. Anarhichas) азуулуулар уруусу жана кыйла түрлөрү кирет: Ыраакы Чыгыш азуулуусу (A. orientalis), таргыл азуулуу (A. lupus), чаар азуулуу (A. minor), көк азуулуу (A. latifrons), куртпалыксымак азуулуу (A. ocellatus) жана ушундай сыяктуулар.
Азуулуу балыктар (тукум) (лат. Anarhichadidae) — буларга зубатки (лат. Anarhichas) азуулуулар уруусу жана кыйла түрлөрү кирет: Ыраакы Чыгыш азуулуусу (A. orientalis), таргыл азуулуу (A. lupus), чаар азуулуу (A. minor), көк азуулуу (A. latifrons), куртпалыксымак азуулуу (A. ocellatus) жана ушундай сыяктуулар.
Anarhichadidae, the wolffishes, sea wolves or wolf eels, is a family of marine ray finned fishes belonging to the order Scorpaeniformes. These are predatory, eel shaped fishes which are native to the cold waters of the Arctic, North Pacific and North Atlantic Oceans.
Anarhichadidae was first proposed as a family in 1832 by the French zoologist Charles Lucien Bonaparte.[1] The 5th edition of Fishes of the World classifies this family within the suborder Zoarcoidei, within the order Scorpaeniformes.[3] Other authorities classify this family in the infraorder Zoarcales wihin the suborder Cottoidei of the Perciformes because removing the Scorpaeniformes from the Perciformes renders that taxon non monophyletic.[4]
Anarhichadidae is derived from the name of its type genus Anarhichas which is an Ancient Greek name for the Atlantic wolffish (A. lupus) and means "the climber", in turn derived from the Greek genital which means "to climb or scramble up". This may be an allusion to the ancient belief that wolffishes left the water and climbed up on the rocks.[5]
Anarhichadidae contains two genera and five species:[2][6]
Anarhichadidae wolfishes have a largely compressed and, in the genus Anarhichas, a moderately elongate body. Anarrhichthys has an extremely elongate body and this has given rise to its common name of wolf-eel. The long dorsal fin starts at the head and has many flexible spines and soft rays. The anal fin may have a single spine in Anarrhichthys, and again there is a large number of soft rays. The caudal fin is separate from the other median fins in Anarhichas but they are all three joined in Anarrhichthys. There is a single pair of nostrils. The scales, if present, are cycloid, tiny and do not overlap. There are well developed. movement sensitive sensory canals on the head and as the fish ages the pores grow vey large. There are 1 or 2 lateral lines made up of superficial neuromasts.[2] There are robust conical teeth in the front of the jaws and large molar like teeth to the rear of those.[3] The gill membranes are joined to the isthmus and the gill openings are set widely apart. There is no swim bladder. The counts of vertebrae are 72–89 in Anarhichas and 221–251 in Anarrhichthys.[7] The longest published total length is for Anarrhichthys ocellatus and is 240 cm (94 in).[2]
Anarhichadidae wolfishes prefer cooler waters and are found in the northern parts of the North Pacific and North Atlantic Oceans as well as in the Arctic Ocean.[3] They are demersal fishes occurring in shallow to moderately deep and cold seas.[2]
Anarhichadidae wolffishes use their large teeth to feed on a diet of shelled invertebrates such as crabs, starfishes and sea urchins, as well as other prey,[8] The peak mating season for wolffish is September to October. The male wolffish will guard the eggs 3–9 months until they hatch.[9]
Anarhichadidae wolffishes, in particular two Atlantic species, the spotted wolffish and the Atlantic wolffish, are targeted by commercial fisheries. The flesh is used for food and the skin to make leather.[7]
Anarhichadidae, the wolffishes, sea wolves or wolf eels, is a family of marine ray finned fishes belonging to the order Scorpaeniformes. These are predatory, eel shaped fishes which are native to the cold waters of the Arctic, North Pacific and North Atlantic Oceans.
Los anarricádidos (Anarhichadidae) son una familia de peces marinos incluida en el orden Perciformes. Se distribuyen por el norte del océano Atlántico y el Ártico.
Sus cuerpos son extremadamente alargados, hasta el punto que uno de ellos recibe el nombre común de anguila lobo.[1] Su aleta dorsal, con radios blandos, recorre casi toda la espalda, pero está separada de la aleta caudal.
La mayoría de las especies tienen fuertes dientes caninos y molares, especializados en triturar las conchas de moluscos y caparazones de crustáceos de los que se alimenta. Por sus hábitos sedentarios tienen las aperturas entre las branquias muy separadas y no tienen vejiga natatoria.[2]
Existen cinco especies agrupadas en dos géneros:
Los anarricádidos (Anarhichadidae) son una familia de peces marinos incluida en el orden Perciformes. Se distribuyen por el norte del océano Atlántico y el Ártico.
Sus cuerpos son extremadamente alargados, hasta el punto que uno de ellos recibe el nombre común de anguila lobo. Su aleta dorsal, con radios blandos, recorre casi toda la espalda, pero está separada de la aleta caudal.
La mayoría de las especies tienen fuertes dientes caninos y molares, especializados en triturar las conchas de moluscos y caparazones de crustáceos de los que se alimenta. Por sus hábitos sedentarios tienen las aperturas entre las branquias muy separadas y no tienen vejiga natatoria.
Anarhichadidae arrainen barruko pertziformeen ordenako familia bat da. Gehienak ur hotzetan bizi dira, iparraldeko Ozeano Atlantiko eta Ozeano Pazifikoan.
Hona hemen genero bien bilakaera:[1]
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Anarhichadidae arrainen barruko pertziformeen ordenako familia bat da. Gehienak ur hotzetan bizi dira, iparraldeko Ozeano Atlantiko eta Ozeano Pazifikoan.
Merikissat (Anarhichadidae) on ahvenkaloihin kuuluva heimo. Heimon lajeja tavataan Atlantin ja Tyynenmeren pohjoisosista.
Merikissojen heimoon kuuluu kaksi sukua ja viisi lajia. Lajit ovat sinimerikissa (Anarhichas denticulatus), merikissa (A. lupus), täplämerikissa (A. minor), idänmerikissa (A. orientalis) ja rengasmerikissa (Anarrhichthys ocellatus). Heimon suurimmat lajit voivat saavuttaa 2,5 metrin pituuden. Ruumiinrakenteeltaan ne ovat vankkoja, ja erityisesti rengasmerikissan ruumis on pitkä. Pää on suurikokoinen ja leuat ja hampaat ovat kookkaat. Selkäevä on pitkä ja myös peräevä on pitkähkö. Pyrstöevä on kooltaan pieni. Merikissalajien rintaevät ovat suuret ja viuhkamaiset ja vatsaevät puuttuvat. Merikissoilla ei ole uimarakkoa. Lajien suomut ovat pienikokoiset tai puuttuvat täysin.[2][3][4]
Merikissalajeja tavataan kylmistä vesistä Atlantin ja Tyynenmeren pohjoisosista. Ne elävät tyypillisesti rannikon läheisyydessä lähellä pohjaa. Kalojen ravintoa ovat kovakuoriset selkärangattomat eläimet, kuten merisiilit, simpukat ja meritähdet. Naarasmerikissojen mäti on suurikokoista ja lajeilla on mahdollisesti sisäinen hedelmöitys.[2][3][4]
Merikissat (Anarhichadidae) on ahvenkaloihin kuuluva heimo. Heimon lajeja tavataan Atlantin ja Tyynenmeren pohjoisosista.
Les Anarhichadidae forment une famille de poissons-loups, de l'ordre des Perciformes.
Ce sont des poissons allongés, presque serpentiformes (mais ils possèdent des nageoires pectorales, contrairement aux murènes, par exemple). Leur très grosse tête est pourvue d'une mâchoire très puissante, et leur bouche est garnie de plusieurs rangées de dents solides, recouvrant même le palais : tout cela leur permet de se nourrir d'animaux à la coque très dure, comme de gros bivalves ou des oursins.
Ce sont des poissons presque benthiques : ils demeurent souvent posés sur le fond, généralement dans une grotte, et sont de mœurs relativement cryptiques.
Selon World Register of Marine Species (20 mars 2014)[1] :
Les Anarhichadidae forment une famille de poissons-loups, de l'ordre des Perciformes.
Os anaricádidos (Anarhichadidae), peixes lobo, son unha familia de peixes mariños incluída na suborde Zoarcoidei, da orde dos perciformes.
Caracterízanse polo seu corpo moderadamente alargado (excepto o Anarrhichthys ocellatus, que é extremadamente alargado e semella unha anguía, con tamaños de ata 2 m de lonxitude), cilíndrico na parte anterior e comprimido lateralmente na parte posterior .
A aleta dorsal é única, longa, continua e de altura uniforme, desde a cabeza á cola. Posúe 69-88 radios brandos no xénero Anarhichas e 218-250 no Anarrhichthys. Na aleta anal, tamén longa e de altura uniforme, hai 42-55 e 180-233 radios, respectivamente. A aleta caudal, pequena e redondeada, está separada da dorsal e da anal por un pedúnculo curto. Faltan as aletas pélvicas (ou ventrais).
Posúen unha boca ancha, forte e poderosa, con grandes e fortes dentes caniniformes no extremo anterior e con forma de molares nos lados e no vómer.
Distribúese polas costas dos océanos Atlántico e Pacífico.
Comprende 2 xéneros e 5 especies:
Os anaricádidos (Anarhichadidae), peixes lobo, son unha familia de peixes mariños incluída na suborde Zoarcoidei, da orde dos perciformes.
Steinbítar (fræðiheiti: Anarhichadidae) eru ætt borra sem finnast á landgrunni í köldum sjó í norðanverðu Kyrrahafi og Atlantshafi. Þeir nærast við botninn á skeldýrum og krabbadýrum sem þeir bryðja með sterkum framtönnum og jöxlum. Stærstur steinbíta verður Anarrhichthys ocellatus sem nær 240 cm lengd.
Fimm tegundir steinbíta skipa sér í tvær ættkvíslir.
Steinbítar (fræðiheiti: Anarhichadidae) eru ætt borra sem finnast á landgrunni í köldum sjó í norðanverðu Kyrrahafi og Atlantshafi. Þeir nærast við botninn á skeldýrum og krabbadýrum sem þeir bryðja með sterkum framtönnum og jöxlum. Stærstur steinbíta verður Anarrhichthys ocellatus sem nær 240 cm lengd.
Gli Anarhichadidae è una famiglia di pesci ossei marini appartenenti all'ordine Perciformes.
La famiglia è limitata alle acque fredde del nord Atlantico e del nord Pacifico.[1] Un individuo di Anarhichas lupus, specie comune nell'Atlantico europeo, è stato catturato nel mar Mediterraneo, in Liguria, nel 1958, questa segnalazione per il mare nostrum rimane isolata e sostanzialmente inspiegabile.[2]
Sono pesci pigri, bentonici, che vivono in acque costiere o moderatamente profonde.[1][2]
Questi pesci hanno un aspetto caratteristico, spesso ritenuto inquietante o addirittura orribile. Il corpo ha un aspetto generale abbastanza simile ai Blenniidae: è compresso lateralmente e piuttosto allungato nel genere Anarhichas mentre è allungatissimo e quasi anguilliforme in Anarrhichthys ocellatus. La testa è grande ed è dotata di una bocca ampia armata di mascelle molto sviluppate con denti molto grandi e robusti, ben visibili anche a bocca chiusa. I denti anteriori sono caniniformi, quelli laterali e quelli sul palato (denti palatini) sono invece simili a molari. La pinna dorsale è composta di soli raggi spinosi flessibili ed è molto lunga: parte dietro la testa e raggiunge il peduncolo caudale. La pinna anale è simile alla dorsale ma parte da metà del corpo. La pinna caudale è arrotondata, di solito piccola ed è separata dalla dorsale e dall'anale solo da un piccolo spazio. In Anarrhichthys ocellatus le pinne pari sono invece unite come negli anguilliformi. Le pinne pettorali sono ampie, rotondeggianti; le pinne ventrali sono assenti. Le scaglie sono piccole e immerse nella pelle, talvolta mancano del tutto. La linea laterale è presente sulla testa, sul corpo è apparentemente assente ma in realtà è presente anche se rudimentale, suddivisa in uno o due spezzoni. La vescica natatoria è assente.[1][2]
Sono pesci di taglia piuttosto grande, che supera regolarmente il metro e mezzo di lunghezza. Anarrhichthys ocellatus è la specie più grande e raggiunge i 240 cm.[3]
Si cibano principalmente di invertebrati bentonici a guscio duro come molluschi o echinodermi.[1]
Gli Anarhichadidae è una famiglia di pesci ossei marini appartenenti all'ordine Perciformes.
Anarhichadidae sunt familia piscum ordinis Perciformium. Longitudinem ad 1.5 m et pondus 24 kg attingunt.
Haec stipula ad Perciformes spectat. Amplifica, si potes! Vilkžuvinės (lot. Anarhichadidae, angl. Wolffishes, vok. Seewölfe) – ešeržuvių (Perciformes) žuvų šeima. Paplitusios Atlanto vandenyno šiaurinėje dalyje ir Ramiajame vandenyne. Gyvena iki 600 m gylyje. Maitinasi prie dugno. Išauga iki 1,1-2,5 m ilgio.
Vilkžuvinės (lot. Anarhichadidae, angl. Wolffishes, vok. Seewölfe) – ešeržuvių (Perciformes) žuvų šeima. Paplitusios Atlanto vandenyno šiaurinėje dalyje ir Ramiajame vandenyne. Gyvena iki 600 m gylyje. Maitinasi prie dugno. Išauga iki 1,1-2,5 m ilgio.
De zeewolven[1] (Anarhichadidae) zijn een familie baarsachtige, straalvinnige zeevissen waartoe onder andere de zeewolf (Anarhichas lupus) behoort. Er zijn daarnaast nog vier andere soorten, verspreid over 2 geslachten: Anarhichas en Anarrhichthys.
De vissen uit deze familie hebben een fors lichaam. De rugvin is lang; deze begint bij de kop en bevat 69 tot 88 flexibele vinstralen bij Anarhichas en 218 tot 250 bij Anarrhichthys.
De meeste soorten hebben sterke kiezen en tanden om schelpdieren te kunnen verbrijzelen. De maximumlengte is ongeveer 2,5 meter.
Zeewolven komen voor in het noorden van de Atlantische en Grote Oceaan.
De zeewolven (Anarhichadidae) zijn een familie baarsachtige, straalvinnige zeevissen waartoe onder andere de zeewolf (Anarhichas lupus) behoort. Er zijn daarnaast nog vier andere soorten, verspreid over 2 geslachten: Anarhichas en Anarrhichthys.
Steinbitfamilien (Anarhichadidae) er ein familie piggfinnefisk som består av avlange fisk med kraftig kropp og særleg sterke kjevar som òg har gjeve gruppa namnet sitt. Steinbitane er utbreidde nord i Stillehavet og Atlanterhavet. I norske farvatn lever tre artar (av totalt fem): Gråsteinbit, flekksteinbit og blåsteinbit.
Steinbitar er store og kraftige fisk med runde hovud og avlang kropp som er delvis flattrykt frå sidene. Ryggfinnen går over heile ryggen, og har berre mjuke finnestrålar. Det er i regelen eit kort opphald mellom hale- og ryggfinnen hjå dei fleste artane, berre hjå Anarrhichthys ocellatus heng dei saman. Bukfinnane manglar, medan brystfinnane er runde og sit langt framme på hovudet. Dei har harde og skarpe tenner både i kjeften og i svelget.
Dei største steinbitane kan bli opptil 2,5 meter lange. I norske farvatn er maksimallengda rundt 180 cm.
Fiskane i familien er botnlevande, og lever som regel av muslingar, kråkebollar og krabbar som dei nyttar dei kraftige kjevane sine til å knusa. Store eksemplar tek òg mykje fisk.
Steinbitfamilien (Anarhichadidae) er ein familie piggfinnefisk som består av avlange fisk med kraftig kropp og særleg sterke kjevar som òg har gjeve gruppa namnet sitt. Steinbitane er utbreidde nord i Stillehavet og Atlanterhavet. I norske farvatn lever tre artar (av totalt fem): Gråsteinbit, flekksteinbit og blåsteinbit.
Steinbiter (Anarhichadidae) er en gruppe piggfinnefisker. Det finnes tre arter steinbit i Norge, som alle har det karakteristiske brede, runde hodet, stor munn med kraftige tenner, og tykk, seig hud. De to førstnevnte er gode matfisker:
Steinbiter (Anarhichadidae) er en gruppe piggfinnefisker. Det finnes tre arter steinbit i Norge, som alle har det karakteristiske brede, runde hodet, stor munn med kraftige tenner, og tykk, seig hud. De to førstnevnte er gode matfisker:
Gråsteinbit (Anarhichas lupus), opptil 125 cm lang. Den er blant de faste fiskene som bl.a egner seg godt til å grille. Flekksteinbit (Anarhichas minor), opptil 140 cm. Blåsteinbit (Anarhichas denticulatus), opptil 180 cm.
Zębaczowate[2] (Anarhichadidae) – rodzina morskich ryb okoniokształtnych.
Północny Pacyfik i północny Atlantyk.
Rodzaje zaliczane do tej rodziny [3]:
Zębacze są poławiane ze względu na smaczne mięso zawierające 2-6% tłuszczu i 12-18% białka[4].
Zębaczowate (Anarhichadidae) – rodzina morskich ryb okoniokształtnych.
Anarhichadidae é uma família de peixes da subordem Zoarcoidei.
Esta família é constituida por cinco espécies que estão agrupadas em dois géneros
Anarhichadidae é uma família de peixes da subordem Zoarcoidei.
Anarhichadidae (sau "Lupii de mare") este o familie de pești răpitori din ordinul Perciformes, ei sunt asemănători țiparului. Peștii din această familie sunt reprezentați de trei specii mai importante care trăiesc în apele reci de pe fundul Atlanticului și Pacificului de nord. Hrana lor constă din moluște, crabi, homari, arici de mare și alte echinoderme marine.
Acest articol referitor la subiecte din zoologie este un ciot. Puteți ajuta Wikipedia prin completarea sa.
Anarhichadidae (sau "Lupii de mare") este o familie de pești răpitori din ordinul Perciformes, ei sunt asemănători țiparului. Peștii din această familie sunt reprezentați de trei specii mai importante care trăiesc în apele reci de pe fundul Atlanticului și Pacificului de nord. Hrana lor constă din moluște, crabi, homari, arici de mare și alte echinoderme marine.
Havskattfiskar (Anarhichadidae) är en familj i underordningen tånglakelika fiskar (Zoarcoidei).[1][2] De lever på havsbotten och når en längd av 2,5 meter.[3]
Arterna kan bli cirka 25 kg tunga. De förekommer främst i klippiga områden där de hittar goda gömställen. Deras utbredningsområde ligger i kalla delar av norra Atlanten och norra Stilla havet.[3] Kännetecknande är det stora huvudet med kraftiga käkar och tänder. Födan är blötdjur, krabbor, sjöborrar och andra tagghudingar med hårt skal.
Kött från havskattfiskar används som mat och huden kan omarbetas till läder.
Familjen består av två släkten med tillsammans fem arter vilket illustreras i följande kladogram:[1][2]
Anarhichadidae (havskattsfiskar) AnarhichasЯк й в інших тварин з міцною хваткою, щелепи зубаток попереду вкорочені. Сильно розвинені жувальні м'язи випирають у вигляді жовен. Кругла голова з виступаючими з рота іклами трішки нагадує котячу, тому англійці й німці іноді називають зубаток «морськими кішками». Ця незвичайна для риби форма голови здавна привертала увагу, і за старих часів архангельські поморяни, а також ісландські рибалки любили прикрашати свої житла, вішаючи на стелі сушену голову зубатки.
Тіло зубатки досить довге; коли зубатка пливе, по ньому проходять сильні вигини, подібні до вигинів пливучого тритона. Цю чисто поверхневу подібність підсилюють довгі непарні плавці — спинний й анальний, але хвостовий плавець від них відособлений, він має округлу або усічену форму, звичайну для риб, що плавають не швидко. Грудні плавці більші, віялоподібні. Черевних плавців немає, але в далеких предків зубаток вони колись були, що видно по тазових кістках сучасних зубаток, прикріпленим до плечового пояса, як й у більшості інших риб із ряду окунеподібних. Зменшення або повна втрата черевних плавців, пов'язана з подовженням тіла й збільшенням його гнучкості, спостерігається й у багатьох інших риб з підряду бельдюговидних, до якого, крім зубаток, належать морські собачки, бельдюга й інші дрібні морські риби, серед яких зубатки виглядають велетнями.
Вони є рідними для холодних вод півночі Атлантичного і Тихого океанів, де вони живуть, на континентальному шельфі та схилі, на глибині близько до 600 м.
Родина зубаток містить 5 видів, з яких три (смугаста, плямиста й синя) живуть у північній частині Атлантичного океану й два (далекосхідна й вугревидна) у північній частині Тихого.
Зубатка звичайна або смугаста (Anarhichas lupus) озброєна сильно розвиненими бугорковидними зубами. На нижній щелепі вони далеко зрушені назад, що полегшує роздавлювання мушль. Це нагадує важіль другого роду, де вкорочення плеча супроводжується збільшенням сили. Зверху на мушлю давлять зуби, розташовані на піднебінні; найбільш великі бугорковидні зуби сидять тут у лемешевому ряді, і останній теж простирається далеко назад за ряди зубів на піднебінних костях. За цією ознакою смугаста зубатка особливо добре відрізняється від плямистої й синьої зубаток. Вона набагато дрібніша, ніж два цих види, і дотепер не зустрічалася довжиною більше 125 см й вагою більше 21 кг.
Бурі поперечні смуги на сірому або бурувато-сірому тлі добре маскують звичайну зубатку в заростях водоростей, де вона любить триматися влітку. Давно замічено, що навіть відпочиваюча в ущелинах скель зубатка нерідко повільно в'ється на місці, що підсилює подібність її смуг з водоростями, що коливаються під токами води. На глибинах, куди смугаста зубатка йде взимку, у її забарвленні з'являються жовтуваті відтінки, а смуги бліднуть і часто стають майже зовсім непомітними.
Зубатка звичайна поширена в західній частині Балтійського моря до островів Рюген й Борнхольм, у Північному морі північніше 53° пн. ш., біля Шетландских і Фарерські островів, біля берегів Норвегії, у Кольській затоці, біля північних берегів Кольського півострова, острова Ведмежого, у західних берегів Шпіцбергену, навколо Ісландії (де особливо численна), біля Гренландії й атлантичного узбережжя Північної Америки від півострова Лабрадор до мису Код. Тільки цей вид зубаток живе в Білому морі, утворює тут особливий підвид. Пересування в основному обмежуються виходом до берегів і відходом на глибини (до 450 м).
У південних районах частіше взимку, а в північних влітку самки смугастої зубатки викидують поблизу берегів від 600 до 40 тис. (при довжині риби 30—100 см) великих, 5—7 мм у діаметрі, ікринок, які міцно склеюються в кулясту кладку, що прилипає до дна. Самці, можливо, охороняють кладку, але тільки на самому початку, тому що розвиток ембріонів триває довго, протягом декількох місяців, і вилупляться вони звичайно навесні, будучи дуже великими (17-25 мм). Незабаром після вилуплення молодь починає підніматися над дном, нерідко досягаючи поверхні моря. При довжині близько 6- 7 см всі мальки переходять до життя біля дна й у товщі води ловляться рідко. Від харчування планктоном вони переходять до харчування донними організмами, насамперед молюсками й раками-пустельниками, а також офіурами, морськими зірками й морськими їжаками, крабами й т.п.
Зубатку звичайну раніше били острогою біля берегів (аматори на Білому морі б'ють ще й понині). Потім, як й інших зубаток, ловили головним чином ярусами, а в цей час добувають в основному тралом. М'ясо смугастої зубатки смачне й у юшці, і смажене, а також копчене й солоне. Звичайно, смак його, як й в інших риб, не завжди однаковий, залежить від того, як і чим харчувалася зубатка перед виловом. Недавно посолена ікра зубатки мало уступає по смаку кетовій ікрі. Печінку зубатки скандинавські рибалки вважають делікатесом. Жовч у стародавності вживалася замість мила, а головою, плавцями й костями ісландці годували овець й особливо корів, що поліпшувало якість молока.
Зубатка плямиста (Anarhichas minor) у багатьох відносинах займає проміжне положення між смугастою й синьою зубатками. Бугорковидні зуби в неї розвинені не так сильно, як у смугастої зубатки, і сошниковий ряд зубів не видається назад за піднебінні ряди. Плямиста зубатка крупніше смугастої, але, мабуть, дрібніше синьої; досягає довжини 144 cv при вазі більше 30 кг.
Тільки в мальків плямистої зубатки на тілі добре помітні поперечні смуги, широкі й чорні. Після переходу до життя біля дна вони розбиваються на окремі плями; ці плями добре відособлені один від одного, а в смуги групуються далеко не так ясно, як у смугастої зубатки. Плямиста зубатка звичайно ловиться в тих же районах, що й смугаста, але в південних районах рідше, а в північних, навпроти, частіше. Біля узбережжя Норвегії її можна зустріти лише північніше Бергена, у Північне море вона заходить дуже рідко, а в Балтійському не з'являється зовсім. Біля берегів Ісландії в середньому ловлять приблизно одну плямисту зубатку на 20 смугастих. Біля атлантичних берегів Північної Америки вже поблизу затоки Массачусетс зубатка плямиста дуже рідкісна; зате на північ уздовж західного узбережжя Гренландії вона йде набагато далі (до Тулі), ніж зубатка смугаста (до затоки Диско). Живе вона, як й інші види зубаток, в основному на материковій обмілині, але так близько до берегів, як смугаста зубатка, не підходить і заростей водоростей уникає, дає перевагу більшим глибинам (до 550 м). Як і всі інші зубатки, улітку тримається в загальному на менших глибинах, чим узимку; пересувається при цьому на трохи більші відстані, ніж смугаста зубатка.
Самиці зубатки плямистої викидують улітку 12—50 тис. ікринок (при довжині риб 87—120 см), подібних по розмірах з ікринками смугастої зубатки й теж злипаються в кладку. Однак ці кладки знаходять далі від берегів, на більшій глибині (понад 100 м), чим кладку смугастої зубатки, далі від берегів тримається й молодь, що вилупилася; у самої поверхні моря вона зустрічається рідше. До життя біля дна мальки переходять при подібних розмірах, але все-таки спочатку піднімаються вище над дном, чим мальки смугастої зубатки; таким чином, перехід до життя біля дна відбувається не настільки швидко й різко.
Їжа плямистої зубатки в загальному схожа на їжу смугастої, але включає менше молюсків, а голкошкірих — офіур, морських зірок і морських їжаків — помітно більше.
Ловлять плямисту зубатку в основному в Баренцевому морі й біля Гренландії. По смаку м'яса зубатка плямиста не уступає смугастій або навіть перевершує її. Шкіра зубатки плямистої частіше вживається на всякого роду виробів — верху для легкого взуття, сумочки, плетіння для книг і т. д. Це древнє заняття (ще в XVIII в. у Гренландії зі шкір зубаток робили сумочки для збору ягід) нині згасає зі зниженням вартості й ростом якості синтетичних матеріалів.
Зубатка синя (Anarhichas latifrons) відрізняється самим слабким розвитком бугорковидних зубів; сошниковий ряд зубів у неї багато коротше піднебінних рядів, тоді як у всіх інших видів зубаток, після переходу їх до життя біля дна, він довші піднебінних. Є точні дані про піймання в трал синіх зубаток довжиною до 138 см при вазі 32 кг, але, за деякими відомостями, на ярус виловлювалися й двометрові сині зубатки.
Забарвлення зубатки синьої однотонно-темна, плями неяскраві й нечіткі, угруповання їх у смуги звичайно зовсім непомітні. Ловиться зубатка синя в тих же районах, що й плямиста, але біля острова Ян-Майєн зустрінутий поки що тільки цей вид. Мертвий екземпляр зубатки синьої був знайдений на березі острова Принс-Патрик, далеко на захід від нині відомих районів перебування атлантичних зубаток. Віддає перевагу найбільшим глибинам (до 936 м) і робить більші пересування, чим всі інші види зубаток. У самицях, що дозрівають, знаходять 23-29 тис. ікринок (при довжині риб 112—124 см) діаметром 6-7 мм; ці ікринки викидаються навесні, улітку або восени. Кладки зубатки синьої поки що ніхто не знаходив. Дотепер описані всього 2 малька довжиною 25 й 26 мм, пійманих у травні над материковим зваленням між Лофотенськими островами й островом Ведмежим. Самиці зі зрілою ікрою звичайно ловляться поблизу від звалення, а на схід, у Баренцевому морі, зустрічаються тільки незрілі.
Перехід молоді до життя біля дна дуже сильно запізнюється: зубатка синя з'являється в тралових уловах звичайно лише при довжині 60—70 см. Харчується синя зубатка в основному хребтоплавами, медузами й рибою, а голкошкірих, ракоподібних й особливо молюсків споживає набагато менше, ніж інші види зубаток. Зуби в неї іноді зовсім не стираються, але проте міняються щорічно, як й в інших зубаток.
М'ясо зубатки синьої рідке, водянисте, а тому синю зубатку донедавна не заготовляли, викидали за борт або різали на шматки й наживляли ними ярус, особливо при лові палтуса. У м'ясі багато вітаміну А, можливо, у зв'язку зі швидким ростом; взагалі, чим більше глибини, на яких воліють триматися атлантичні зубатки, тим швидше вони ростуть: наприклад, у віці 7 років біломорська зубатка досягає в середньому 37 см, баренцевоморская смугаста 54 см, плямиста 63 см і синя 92 см.
Зубатка далекосхідна (Anarhichas orientalis) відрізняється від атлантичних зубаток більшим числом хребців (86— 88) і променів в анальному плавці (53— 55). Бугорковидні зуби дуже міцні, доросла зубатка може дробити дуже товсті мушлі. Як і всі зубатки, велика риба, принаймні до 112 см у довжину. У молоді темні смуги тягнуться не поперек, а уздовж тіла; з ростом риби вони розбиваються на окремі плями, які пізніше стають неясними й губляться в суцільному темному тлі. Далекосхідна зубатка зрідка ловиться біля азійських берегів від острова Хокайдо на півдні до східного узбережжя Камчатки на півночі, а також біля Командорських, Алеутських островів й островів Прибилова; звичайна в затоці Нортон (Аляска). Живе в прибережних заростях, харчується молюсками, голкошкірими, ракоподібними й рибою. Велику ікру викидують улітку; мальки незабаром після вилуплення починають підніматися до самої поверхні моря. Господарського значення зубатка далекосхідна не має; лише в затоці Нортон її спеціально ловлять на гачки місцеві ескімоси. Шкіру зубатки вони закладають між швів одягу й взуття; намокнувши, шкіра набухає, стягає шви й не пропускає воду.
Зубатка вугревидна (Anarhichthys ocellatus) виділена в особливий рід, і вона дійсно різко відрізняється від інших зубаток. Тіло зубатки вугревидної дуже довге, хребців і променів у спинному й анальному плавцях у неї більше 200, тобто в кілька разів більше, ніж в інших зубаток. Однак по будові зубів і формі голови вона схожа на далекосхідну зубатку. Довжиною буває до 2,5 м. З ростом риби смуги розбиваються на окремі плями, які, однак, залишаються все життя яскравими й чіткими. Мешкає біля тихоокеанського узбережжя Північної Америки від Сан-Дієго (Каліфорнія) до острова Кадьяк (Аляска). Тримається біля самих берегів, харчується молюсками, голклшкірими, ракоподібними й рибою. Розмноження не вивчене. Господарського значення не має.
Cá sói được gọi là con sói biển, là một họ cá Anarhichadidae, bộ Cá vược. Chúng có nguồn gốc từ vùng nước lạnh của Đại Tây Dương và Thái Bình Dương phía bắc, nơi họ sinh sống trên thềm lục địa và các sườn dốc, độ sâu khoảng 600 m (2.000 ft). Chúng là loài ăn tầng dưới, ăn động vật không xương vỏ cứng như sò, động vật da gai, và động vật giáp xác, mà chúng cắn vỡ bằng hàm khỏe.
Có 5 loài trong 2 chi:
Bài viết chủ đề bộ Cá vược này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Cá sói được gọi là con sói biển, là một họ cá Anarhichadidae, bộ Cá vược. Chúng có nguồn gốc từ vùng nước lạnh của Đại Tây Dương và Thái Bình Dương phía bắc, nơi họ sinh sống trên thềm lục địa và các sườn dốc, độ sâu khoảng 600 m (2.000 ft). Chúng là loài ăn tầng dưới, ăn động vật không xương vỏ cứng như sò, động vật da gai, và động vật giáp xác, mà chúng cắn vỡ bằng hàm khỏe.
Anarhichadidae Bonaparte, 1846
Зубатковые[1] (лат. Anarhichadidae) — семейство лучепёрых рыб, относящееся к отряду скорпенообразных. Обитают в умеренных и холодных зонах морей северного полушария. Некоторые виды являются объектами промысла и спортивной рыбалки.
Тело удлинённое, размеры относительно крупные. Передние зубы крупные, похожи на собачьи; дробящие зубы расположены в задней части челюстей и на нёбе[2].
В состав семейства включают пять видов в двух родах:
Взрослые особи достигают длины 110—240 см и массы 20—32 кг. Держатся недалеко от берега на глубинах до 300—1700 м. Обладают мощными широкими челюстями с бугорковидными зубами, которые позволяют раздавливать толстые стенки раковин. Зубы меняются каждый год. Питаются моллюсками, иглокожими, ракообразными, медузами и рыбой[3].
Дальневосточная зубатка
Зубатка пятнистая
Синяя зубатка
Угревидная зубатка
Зубатковые (лат. Anarhichadidae) — семейство лучепёрых рыб, относящееся к отряду скорпенообразных. Обитают в умеренных и холодных зонах морей северного полушария. Некоторые виды являются объектами промысла и спортивной рыбалки.
Тело удлинённое, размеры относительно крупные. Передние зубы крупные, похожи на собачьи; дробящие зубы расположены в задней части челюстей и на нёбе.
В состав семейства включают пять видов в двух родах:
род Зубатки (Anarhichas): Полосатая зубатка (Anarhichas lupus), обитает в северной части Атлантического океана, Северном, Норвежском, Балтийском, Баренцевом и Белом морях. Дальневосточная зубатка (Anarhichas orientalis), обитает в северных морях Тихого океана, встречается в Чукотском море. Пятнистая зубатка (Anarhichas minor), ареал — северная часть Атлантического океана, Баренцево и Норвежское моря. Синяя зубатка (Anarhichas denticulatus), ареал совпадает с ареалом пятнистой зубатки. род Anarhichthys: Угревидная зубатка (Anarhichthys ocellatus), распространена в северной части Тихого океана.Взрослые особи достигают длины 110—240 см и массы 20—32 кг. Держатся недалеко от берега на глубинах до 300—1700 м. Обладают мощными широкими челюстями с бугорковидными зубами, которые позволяют раздавливать толстые стенки раковин. Зубы меняются каждый год. Питаются моллюсками, иглокожими, ракообразными, медузами и рыбой.
Дальневосточная зубатка
Зубатка пятнистая
Синяя зубатка
Угревидная зубатка
オオカミウオ科（学名：Anarhichadidae）は、スズキ目ゲンゲ亜目に所属する魚類の分類群の一つ。2属からなり、オオカミウオなど寒冷な海に生息する底生魚のみ5種が含まれる[1]。
オオカミウオ科の魚類はすべて海水魚で、北部太平洋あるいは北部大西洋の冷たい海に分布する[1]。沿岸の浅い海から、やや深みにかけての海底で生活する底生魚の一群である。所属する5種のうち3種は大西洋産で、北アメリカやヨーロッパにおいて重要な水産資源となっている[2]。残る2種のうち、オオカミウオ Anarhichas orientalis のみが日本の近海にも生息する[2]。
肉食性で、貝類・ウニ・頭足類を主に捕食する。卵は雄あるいは雌によって保護される[2]。
オオカミウオ科の仲間は左右にやや平たく側扁した、細長い体型をもつ。顎の前方には円錐状の鋭い犬歯を、後方には大きな臼歯を備え、貝類など硬い獲物を噛み砕くことが可能になっている[1]。よく発達した頭部に比べ尾部は貧弱で、先細りの体をしていることが多い[2]。
Anarrhichthys 属に含まれる唯一の種であるウルフイール（A. ocellatus）はウナギのように著しく細長く成長し、最大で2.5mに達するなど、オオカミウオ属との形態学的差異が大きい[1][3]。
背鰭の基底は長く、柔軟な棘条のみで構成され、軟条を欠く[1]。棘条はオオカミウオ属では69-88本、Anarrhichthys 属では218-250本[3]。大きな胸鰭をもつ一方で腹鰭はなく、支持骨格のみが残存する[1]。臀鰭は42-55本（オオカミウオ属）あるいは180-233本（Anarrhichthys 属）の軟条からなり、後者では1本の棘条をもつ場合がある[3]。尾鰭は小さく、オオカミウオ属では背鰭・臀鰭と連続しない。椎骨は通常72-89個で、Anarrhichthys 属のみ250個を超える[1]。
鱗はないか、ごく微小な円鱗をもつのみ[1]。側線の発達は悪く、浮き袋はもたない[3]。両側の鰓膜は峡部で互いに接触する[1]。
オオカミウオ科には2属5種が記載される[1]。
이리치과(Anarhichadidae)는 페르카목에 속하는 조기어류 과의 하나이다.[1] 이리치 등을 포함하여 2속 5종으로 이루어져 있다. 북대서양과 태평양의 차가운 바다에서 발견된다. 수심 약 600미터 깊이의 대륙붕과 대륙사면에서 서식한다.
다음은 2015년 라드첸코(Radchenko)의 연구에 기초한 계통 분류이다.[2]
등가시치하목Cebidichthyidae
Opisthocentridae
Lumpenidae
Eulophiidae
Neozoarcidae
.jpg)
.jpg)
.jpg)
,_Chessington_Sealife_Centre.jpg)
