nomes no trilho de navegação
Tamias
Theria
Infraclase: Orde: Suborde:Sciuromorpha
Infraorden:Sciurognathi
Familia: Subfamilia:Xerinae
Tribu:Marmotini
Xéneru:TamiasIlliger, 1811
Vease'l testu
Tamias ye un xéneru de rucadores esciuromorfos de la familia Sciuridae conocíos vulgarmente como tamias, esguiles rayaos o esguiles llistaos. Son principalmente de Norteamérica, con namái una especie qu'habita n'Asia, l'esguil siberianu.
La mayoría de les taxonomíes consideren Tamias como un xéneru unitariu; pero otres #estremar en trés subxéneros: Tamias, con una sola especie, T. stratus, que vive nel este de Norteamérica, Eutamias, qu'inclúi namái l'esguil siberianu, y Neotamias, qu'entiende les ventitrés especies restantes, mesmes del oeste americanu. Anque esta clasificación escarecía en principiu de base xenética, posteriores estudios del ADN mitocondrial amosaron que les diverxencies xenétiques ente los trés grupos d'esguiles rayaos son similares a les qu'esisten ente los xéneros Marmota y Spermophilus, de la mesma familia.[1][2][3][4]
El nome del xéneru ye la trescripción del vocablu griegu ταμίας, que ye'l sustantivu correspondiente al verbu ταμιεύω, que significa, ente otres coses, 'guardar, acutar, tener en depósitu', en referencia a #el costume d'estos esguiles de recoyer y almacenar alimentu pa consumilo mientres l'iviernu.[5]
Subxéneru Tamias
Subxéneru Eutamias
Tamias ye un xéneru de rucadores esciuromorfos de la familia Sciuridae conocíos vulgarmente como tamias, esguiles rayaos o esguiles llistaos. Son principalmente de Norteamérica, con namái una especie qu'habita n'Asia, l'esguil siberianu.
La mayoría de les taxonomíes consideren Tamias como un xéneru unitariu; pero otres #estremar en trés subxéneros: Tamias, con una sola especie, T. stratus, que vive nel este de Norteamérica, Eutamias, qu'inclúi namái l'esguil siberianu, y Neotamias, qu'entiende les ventitrés especies restantes, mesmes del oeste americanu. Anque esta clasificación escarecía en principiu de base xenética, posteriores estudios del ADN mitocondrial amosaron que les diverxencies xenétiques ente los trés grupos d'esguiles rayaos son similares a les qu'esisten ente los xéneros Marmota y Spermophilus, de la mesma familia.
El nome del xéneru ye la trescripción del vocablu griegu ταμίας, que ye'l sustantivu correspondiente al verbu ταμιεύω, que significa, ente otres coses, 'guardar, acutar, tener en depósitu', en referencia a #el costume d'estos esguiles de recoyer y almacenar alimentu pa consumilo mientres l'iviernu.
Tamias és un gènere d'esciúrids, dins de l'ordre dels rosegadors. Conté una espècie vivent, l'esquirol llistat de l'Est americà, que viu a la meitat oriental de Nord-amèrica, i un parell d'espècies extintes que s'han trobat tant al Nou Món com al Vell Món. Anteriorment, aquest grup contenia més d'una vintena d'espècies addicionals, però s'han separat en un altre gènere, Neotamias.[1] El primer representant d'aquest grup aparegué durant el Pliocè.
Tamias és un gènere d'esciúrids, dins de l'ordre dels rosegadors. Conté una espècie vivent, l'esquirol llistat de l'Est americà, que viu a la meitat oriental de Nord-amèrica, i un parell d'espècies extintes que s'han trobat tant al Nou Món com al Vell Món. Anteriorment, aquest grup contenia més d'una vintena d'espècies addicionals, però s'han separat en un altre gènere, Neotamias. El primer representant d'aquest grup aparegué durant el Pliocè.
Jordegern er en lille gnaver som modsat de fleste andre gnavere går i hi om vinteren. Jordegernet lever ikke i den danske natur, men nogle arter holdes kæledyr.
Jordegern kræver meget plads og holdes bedst i en voliere. De kan være svære at gøre tamme. Jordegern kan fodres med blandinger af forskellige kornsorter og pellets, der indeholder vitaminer og mineraler. Jordegern spiser også frugt og grøntsager, f.eks. gulerødder og æbler. Grene fra frugttræer bør også tilbydes så de får brugt deres tænder.
Slægt: Tamias
Jordegern er en lille gnaver som modsat de fleste andre gnavere går i hi om vinteren. Jordegernet lever ikke i den danske natur, men nogle arter holdes kæledyr.
Die Streifenhörnchen, Backenhörnchen oder Chipmunks (Tamias) sind eine Gattung der Hörnchen (Sciuridae) innerhalb der Nagetiere. Sie enthält 25 Arten, die meisten sind in Nordamerika heimisch. Nur eine Art lebt in Eurasien, das Asiatische Streifenhörnchen, meist Burunduk (Tamias sibiricus) genannt.
Je nach Art wiegen sie 30 bis 120 g, bei einer Kopfrumpflänge von 5 bis 15 cm und einer Schwanzlänge von 7 bis 12 cm. Kennzeichnend für alle Arten ist die Streifung: Auf einem graubraunen bis rotbraunen Grund ziehen sich fünf schwarze Längsstreifen über den Rücken, unterbrochen von weißen oder grauen Zwischenstreifen. Da dies bei allen Streifenhörnchen gleich ist, ist die Streifung kein geeignetes Merkmal zur Artbestimmung.
Die Gattung ist über ganz Nordamerika vom Polarkreis bis Zentral-Mexiko verbreitet. Dabei lebt das Streifen-Backenhörnchen in der Osthälfte Nordamerikas, während sich die 23 Arten der Untergattung Neotamias die Westhälfte teilen. Der Burunduk bewohnt Eurasien von Nordeuropa bis nach Korea und Nordchina sowie die japanische Insel Hokkaidō. Aus Zuchten entlaufene Burunduks sind außerdem in Teilen Mitteleuropas heimisch geworden.
Die Streifenhörnchen leben hauptsächlich in Wäldern. So ist das Streifen-Backenhörnchen unter anderem ein Bewohner der Laubwälder Neuenglands, der Burunduk ein Tier der Taiga, und der Kleine Chipmunk lebt in den subarktischen Nadelwäldern Kanadas. Einige Arten haben sich auch auf baumlose Lebensräume spezialisiert, die aber viel Strauchwerk enthalten müssen.
Streifenhörnchen bauen ausgedehnte Tunnelsysteme, die mehr als 3,50 m lang sein können und versteckte Eingänge haben. Die Schlafbereiche werden extrem sauber gehalten, während Schalen und Exkremente in den Abfalltunneln gelagert werden.
Streifenhörnchen können zwar klettern, bleiben aber die meiste Zeit am Boden. Sie sind tagaktiv. Die nördlichen Arten sammeln Nahrungsvorräte für den Winter, die sie in ihren Bauen lagern. Weiter halten sie eine Winterruhe, die sie bei mildem Wetter öfter unterbrechen.
Obwohl sie häufig beim Sammeln von Nüssen dargestellt werden, fressen sie auch andere Nahrung wie Samen, Früchte und Insekten.
Als Einzelgänger verteidigen Streifenhörnchen den Bereich um ihren Bau gegen eindringende Artgenossen. Nur zur Paarung finden sich Männchen und Weibchen kurz zusammen. Nach einer Tragzeit von dreißig Tagen kommen vier bis fünf Junge zur Welt. Noch im ersten Lebensjahr werden sie geschlechtsreif. Während Streifenhörnchen in der Wildnis meistens nicht älter als drei Jahre werden, können sie in Gefangenschaft bis zu zehn Jahre alt werden.
Die Erstbeschreibung des Streifen-Backenhörnchens als erster Art der Streifenhörnchen erfolgte durch Carl von Linné bereits 1758 in seiner Systema naturae. 1811 beschrieb der deutsche Zoologe Johann Karl Wilhelm Illiger die Streifenhörnchen als eigene Gattung Tamias und damit als dritte Gattung der Hörnchen neben den Eichhörnchen (Sciurus) und den von Georges Cuvier beschriebenen Gleithörnchen (Pteromys).[1]
Früher bildeten die Streifenhörnchen innerhalb Unterfamilie Erdhörnchen (Xerinae) eine eigene Tribus Tamiini, jüngere Systematiken ordnen sie hingegen gemeinsam mit den Murmeltieren, Ziesel und anderen Gattungen in die Tribus der Echten Erdhörnchen (Marmotini) ein. Die Gattung Tamias wird oft in drei Untergattungen aufgeteilt, wobei zwei nur aus jeweils einer Art bestehen. Diese Untergattungen werden auch als eigenständige Gattungen diskutiert.[2]
Wegen der andersartigen Bezahnung (es besitzt als einzige Art nicht vier, sondern zwei Vorderbackenzähne im Oberkiefer) wird das Streifen-Backenhörnchen manchmal von den anderen Arten in einer eigenen Gattung abgetrennt; dies wird dann die Gattung Tamias, während die anderen Arten einer Gattung Eutamias zugeordnet werden. Bei der Abgrenzung der zahlreichen westamerikanischen Arten gibt es immer wieder Meinungsverschiedenheiten. So werden Siskiyou-, Allen-, Sonoma- und Gelbwangen-Chipmunk gelegentlich als Unterarten des Townsend-Chipmunk eingestuft, und der Durango-Chipmunk als Unterart des Graufuß-Chipmunk.
Aus dem Oligozän und Miozän ist die Gattung Nototamias bekannt, die als Vorläufer der Streifenhörnchen gilt. Die Gattung Tamias ist bereits seit dem Anfang des Miozäns belegt.
Im Allgemeinen sind Streifenhörnchen häufige Tiere. Nur eine Art wird von der IUCN (Internationale Union für Naturschutz und natürliche Ressourcen) als gefährdet geführt: der Palmer-Chipmunk, der nur in einer einzigen Bergkette Nevadas vorkommt. Im Status „stark bedroht“ stehen zwei Unterarten ansonsten nicht gefährdeter Arten: Tamias minimus atristriatus aus New Mexico, und Tamias umbrinus nevadensis aus Nevada; letztere ist seit den 1960ern nicht mehr lebend gesehen worden.
Vor allem der Burunduk wird gelegentlich in Pelztierfarmen gehalten. Daneben gibt es die Haltung in Zoos.
In Nordamerika sind viele Streifenhörnchen futterzahm und fressen Nüsse oder andere Nahrungsmittel aus der Hand.
Ob eine artgerechte Haltung in einem Käfig in der Wohnung überhaupt möglich ist, wird kontrovers beurteilt. Hauptschwierigkeit ist der große Bewegungsdrang der Tiere. Sie benötigen sehr viel Auslauf. Tatsächlich gelangen sowohl nordamerikanische als auch eurasische Arten als Heimtiere in nicht unerheblichem Umfang in den Zoohandel. Die Tiere zeigen ein für Menschen interessantes und oftmals als „putzig“ empfundenes Verhalten. Eine Zähmung ist möglich, aber zeitaufwendig und oftmals nur von begrenztem Erfolg. Die Tiere sind daher nicht für Kinder geeignet.
In Züchterhandbüchern und Reiseführern werden teilweise alle Hörnchen, die irgendwo auf ihrem Fell Streifen haben, als „Streifenhörnchen“ bezeichnet. Dies gilt zum Beispiel für Ziesel und Atlashörnchen. Den echten Streifenhörnchen tatsächlich sehr ähnlich sind die Gestreiften Palmenhörnchen und die Baumstreifenhörnchen der Tropen. Die Rotschenkelhörnchen werden manchmal als „Afrikanische Streifenhörnchen“ bezeichnet, und des Weiteren gibt es noch eine Gattung der Schwarzstreifenhörnchen.
Der aus dem Amerikanischen stammende Name Chipmunk kommt von dem lauten chip-Geräusch, das sie zusätzlich zu einem Trillern machen.
In einigen seltenen Fällen können Streifenhörnchen Träger von Krankheiten wie Tollwut sein, die bei Bissen übertragen werden können.
Berühmt geworden ist die Zeichentrick-Adaption der Streifenhörnchen, das Paar Ahörnchen und Behörnchen bzw. Chip und Chap (englisch Chip 'n Dale) aus manchen Walt-Disney-Filmen, sowie die Chipmunks der Musikgruppe und Serie Alvin und die Chipmunks.
Die Streifenhörnchen, Backenhörnchen oder Chipmunks (Tamias) sind eine Gattung der Hörnchen (Sciuridae) innerhalb der Nagetiere. Sie enthält 25 Arten, die meisten sind in Nordamerika heimisch. Nur eine Art lebt in Eurasien, das Asiatische Streifenhörnchen, meist Burunduk (Tamias sibiricus) genannt.
Burunduqlar, olasichqonlar (Tamias) — kemiruvchilar turkumining tatinsimonlar oilasi urugʻi. Shimoliy yarim shardagi oʻrmonlarda tarqalgan. Bir necha turi maʼlum. Rossiyaning sharqiy qismidagi oʻrmonlarda Osiyo B.i (T. sibiricus) uchraydi. Tanasining uz. 14 sm, dumi 9 sm ga yaqin, orqa qismida beshta qora yoʻli boʻladi. Qishda uyquga ketadi, har yili bir marta (baʼzai 2 marta) 4—10 ta bola tugʻadi. Nina barglilar urugʻi, kengbargli daraxtlar bargi, kurtagi va mevasi bilan oziqlanadi, qishga 4 kg gacha oziq (asosan kedr yongʻogʻi) toʻplaydi. B. lunjida oziq olib yuradigan xaltasi boʻladi. Oʻrmonchilik va qishloq xoʻjaligiga qisman ziyon keltiradi. Osiyo B.i kana ensefalitining ikkinchi darajali tarqatuvchisidir.
Burunduqlar, olasichqonlar (Tamias) — kemiruvchilar turkumining tatinsimonlar oilasi urugʻi. Shimoliy yarim shardagi oʻrmonlarda tarqalgan. Bir necha turi maʼlum. Rossiyaning sharqiy qismidagi oʻrmonlarda Osiyo B.i (T. sibiricus) uchraydi. Tanasining uz. 14 sm, dumi 9 sm ga yaqin, orqa qismida beshta qora yoʻli boʻladi. Qishda uyquga ketadi, har yili bir marta (baʼzai 2 marta) 4—10 ta bola tugʻadi. Nina barglilar urugʻi, kengbargli daraxtlar bargi, kurtagi va mevasi bilan oziqlanadi, qishga 4 kg gacha oziq (asosan kedr yongʻogʻi) toʻplaydi. B. lunjida oziq olib yuradigan xaltasi boʻladi. Oʻrmonchilik va qishloq xoʻjaligiga qisman ziyon keltiradi. Osiyo B.i kana ensefalitining ikkinchi darajali tarqatuvchisidir.
Hoe-le̍k-chhí, Latin hō-miâ sī Tamias, sī chi̍t lūi phòng-chhí-kho tōng-bu̍t, 1 chéng seng-oa̍h tī A-chiu tang-pak; kî-tha seng-oa̍h tī Pak Bí-chiu.
Tamias es rodentes peti e bandetosa de la familia Sciurido. Los es trovada en America Norde, estra la tamia sibir (Eutamias sibiricus). La nom de la jenera (Tamias) es de la parola elinica per "tesoror" o "manejor de casa", cual es un refere a sua rol en sprede plantas en sua abitua de colie e reserva comedas per usa en la inverno. Los es ance trovada en areas abituada par umanas, ci joia vide la ativia e la tamias e sua abita de pleni sua jenas con nozes e semes.
Tamias es un typo de rodentes parve, un sciurolo terrestrial trovate solmente in America Nord excepte le specie siberian Eutamias sibiricus.
Tamias ye un chenero de radedors d'a familia d'os sciuridos propia d'e America d'o Norte.[1]
Tamias ye un chenero de radedors d'a familia d'os sciuridos propia d'e America d'o Norte.
De wangsekiikhoarntsjes of wangpûdiikhoarntsjes (wittenskiplike namme: Tamias), foarmje in boppeskaai fan 'e klasse fan 'e sûchdieren (Mammalia), it skift fan 'e kjifdieren (Rodentia), it ûnderskift fan 'e iikhoarntsjes en sliepmûzen (Sciuromorpha), de famylje fan 'e iikhoarntsjes (Sciuridae), de ûnderfamylje fan 'e grûniikhoarntsjes en Afrikaanske beamiikhoarntsjes (Xerinae), de tûke fan 'e grûniikhoarntsjes (Marmotini) en de lyknammige ûndertûke fan 'e wangsekiikhoarntsjes (Tamiina). Dizze taksonomyske groep wurdt ek wol oantsjutten as de ierdiikhoarntsjes, de iikhoarntsjemarmotten of mei de Ingelske namme chipmunks.
Foarhinne waard dizze groep as ien skaai sjoen, mar by in resinte reorganisaasje is er ûnderferdield yn in trijetal selsstannige skaaien, wat de wangsekiikhoarntsjes sels in taksonomyske triem omheech treaun hat, sadat it in boppeskaai wurden is. Ta dizze groep hearre 25 libbene soarten, dy't op ien nei allegear útslutend yn Noard-Amearika foarkomme. De útsûndering op dy regel wurdt foarme troch it Sibearyske grûniikhoarntsje (Tamias sibiricus). Wangsekiikhoarntsjes binne lytse grûniikhoarntsjes dy't benammentlik yn wâldbiotopen libje, en dêr fan krúsjaal belang binne foar de fersprieding fan nuten en dêrmei fan beammen. Se grave ûndergrûnske hoalen wêryn't guon soarten in wintersliep hâlde, mar oaren net. Behalven plantaardich fretten snippe se ek wolris in fûgelaai. Se libje trochinoar sa'n 3 jier, mar kinne yn finzenskip 9 jier helje.
De wangsekiikhoarntsjes of wangpûdiikhoarntsjes (wittenskiplike namme: Tamias), foarmje in boppeskaai fan 'e klasse fan 'e sûchdieren (Mammalia), it skift fan 'e kjifdieren (Rodentia), it ûnderskift fan 'e iikhoarntsjes en sliepmûzen (Sciuromorpha), de famylje fan 'e iikhoarntsjes (Sciuridae), de ûnderfamylje fan 'e grûniikhoarntsjes en Afrikaanske beamiikhoarntsjes (Xerinae), de tûke fan 'e grûniikhoarntsjes (Marmotini) en de lyknammige ûndertûke fan 'e wangsekiikhoarntsjes (Tamiina). Dizze taksonomyske groep wurdt ek wol oantsjutten as de ierdiikhoarntsjes, de iikhoarntsjemarmotten of mei de Ingelske namme chipmunks.
Foarhinne waard dizze groep as ien skaai sjoen, mar by in resinte reorganisaasje is er ûnderferdield yn in trijetal selsstannige skaaien, wat de wangsekiikhoarntsjes sels in taksonomyske triem omheech treaun hat, sadat it in boppeskaai wurden is. Ta dizze groep hearre 25 libbene soarten, dy't op ien nei allegear útslutend yn Noard-Amearika foarkomme. De útsûndering op dy regel wurdt foarme troch it Sibearyske grûniikhoarntsje (Tamias sibiricus). Wangsekiikhoarntsjes binne lytse grûniikhoarntsjes dy't benammentlik yn wâldbiotopen libje, en dêr fan krúsjaal belang binne foar de fersprieding fan nuten en dêrmei fan beammen. Se grave ûndergrûnske hoalen wêryn't guon soarten in wintersliep hâlde, mar oaren net. Behalven plantaardich fretten snippe se ek wolris in fûgelaai. Se libje trochinoar sa'n 3 jier, mar kinne yn finzenskip 9 jier helje.
Визяорда (латин Tamias; рочӧн Бурундук) — вӧрса неыждыд пемӧс.
Вӧрӧ ветлігъясӧ тайӧ визув пемӧссӧ аддзывлан пӧшти быд пӧрйӧ. Урысь неуна ичӧтджык: сьӧктаыс овлывлӧ 80 граммӧдз, кузьтаыс – 16 сантиметрӧдз, пашкыр бӧжыс 11 сантиметр. Гӧныс рудовгӧрд, кынӧм улыс рудовъеджыд, мышкас да бокас кузьтаногыс тӧдчӧны сьӧд визьяс. Сувтас бӧр кок вылас да сюся видзӧдӧ тэ вылӧ, чипӧстас здук мысти да саймовтчас лӧп-колода сайӧ, но бӧр на петкӧдчылас да дзоргыштас, а сэсся пелька шаркнитас пу вылӧ бӧрӧн либӧ водзӧн, вермас и дзикӧдз воштӧдчыны.
Орда – асыввывса пемӧс. Россияын кындзи олӧ Казахстанса, Монголияса, Китайса да Японияса вӧръясын. А Кардор, Вӧлӧгда, Казань да Уфасянь рытыввывланьынджык оз нин паныдасьлы. Сук пемыд лыска вӧръяс ордаяслы оз лӧсявны. Найӧ пырджык олӧны да быдтысьӧны вӧр дорӧсъясын, вӧр діясын, кустъяса бурысьясын, ю ковтысъясын, сотчӧминъясын да важ керас местаясын.
Позйыс ордалӧн сісь мырйын, пӧрӧм пу сьӧмӧсын, горсйын либӧ му пытшкын. Мупытшса позйыс кык жыръя – ӧтарас оланіныс, мӧдарас – сёян видзаніныс. Узьланінсяньыс боквыв кодйӧ содтӧд пырмӧсъяс, кытчӧ лӧсьӧдӧ асмогасянінъяссӧ. Сёянысла ветлывлӧ верст сайӧдз, куталӧ гагъясӧс да лёльӧясӧс, пӧткӧдчӧ тшӧтш вотӧсъясӧн. Арнас тулыс кежлӧ чукӧртӧ лыска пуяслысь да гумъя быдмӧгъяслысь кӧйдыссӧ, нянь ыбъяс вылысь тусь. Позйӧдзыс ваялӧ вомкӧтш сэрӧгъясас. Запассӧ лӧсьӧдӧ тӧвся узьӧм водзвылас. Быдсикас колана сёянторсӧ тэчӧ оз кыдз веськалӧ, а торъя чукӧръясӧ. Туялысьяслӧн висьталӧм серти, тӧвся став вӧлӧгаыс пӧ визяордалӧн чукӧрмылӧ нёль килограммӧдз.
Тӧвся узьӧмсьыс орда палялӧ косму тӧлысь пуксигӧн. Сэки вӧрыс и ваыс кыз лым улын на да, сёян кумса чӧжӧснас и посйысьӧ. Пышъялан кадас айясыс косясьӧны ӧта-мӧдыскӧд, медым лоны вермысьӧн да гозйӧдчыны эньыскӧд. Пытшписӧ энь ордаяс новлӧдлӧны кынӧмас тӧлысь чӧж. Ода-кора тӧлысь помын либӧ лӧддза-номъя тӧлысь пуксигӧн найӧ чужтӧны синтӧм да гӧнтӧм нёль-ӧ-вит пи. Пиянсӧ мамыс нёньӧдӧ аслас йӧлӧн нёль вежонӧдз. Том йылӧмыс ар кежлӧ верстяммӧны да петӧны асшӧр олӧмӧ.
Визяордаяс – посньыдик да полысь пемӧсъяс, на бӧрся вӧтлысьӧны да тшапйӧдлӧны гырысьджык яй выв вӧрпаяс. 1930-ӧд воясӧ ёна паськавліс ордаясӧс кыйӧм. Сэки Коми муса вӧралысьяс быд во вӧлӧм иналӧны сюрсӧн-джынйӧн куӧдз. А сэсся вочасӧн татшӧм прӧмысыс дзикӧдз бырӧма, сы вӧсна мый кыйдӧс куяссӧ дугдӧмаӧсь босьтавны.
Коми йӧз пемӧссӧ нимтӧны кык ногӧн – ордаӧн да визя ордаӧн. Татшӧмӧсь жӧ нимъясыс сылӧн матыс рӧдвуж кывъясын: перымса комилӧн – орда, визяорда, удмуртъяслӧн – урдо. Важ йӧз гӧгӧрволӧмаӧсь кыдзи визя бока ловлысь нимъяс. Ӧнія сёрниын орд кыдзи асшӧр кыв оз паныдасьлы, сы пыдди вӧдитчӧны рочысь босьтӧм бок кывйӧн. Важ нимыс кольӧма нӧшта кык юкӧна орд/ты «ребро» пытшкын. А удмуртъяс абу вунӧдӧмаӧсь, найӧ и ӧні на шуӧны оз «бок», а «урд» либӧ «урдэс», урдъёс висе «бока болят», урд вылын кылльыны «лежать на боку» да с.в. Ылыс рӧдвуж кывъясын лӧсялана весьтас эм сӧмын марилӧн, на ногӧн ордаыд урымдо.
Визяорда (латин Tamias; рочӧн Бурундук) — вӧрса неыждыд пемӧс.
Жирх нь Tamias төрлийн, хэрэмтэй төстэй жижиг мэрэгчид бөгөөд Ази, Хойд Америкаас гаралтай. Tamias гэдэг нь Грек хэлний "нөөцлөгч", "хадгалагч" гэсэн утгатай үг бөгөөд уг амьтны өвлийн идэш хоолоо бэлдэн нөөцөлдөг зуршлаас ингэж нэрлэх болжээ. Энэ төрөлд 25 зүйл байхаас 1 нь Азийн зүүн хойд хэсэг, нэг нь Хойд Америкийн зүүн хэсэг, үлдсэн нь Хойд Америкийн баруун хэсгийн нутгаас гаралтай. Энэхүү бяцхан мэрэгчид нь ой модны экологийн системд чухал үүрэг гүйцэтгэдэг юм. Жирх нь модны үрийг авж газар булж орхидог зуршилтай ба энэ нь шинэ залуу модоор ой нөхөгдөхөд тустай.
Жирх нь холимог тэжээлтэн бөгөөд самраас гадна үр, мөөг, өндөг, жижиг мэлхий, өт, хорхой шавжаар хооллоно. Намар болоход ихэнх зүйлийн жирх үүр нүхэндээ өвлийн идэш хоолоо хурааж нөөцөлдөг. Ингээд хавар болтол нүхнээсээ барагтай гардаггүй байна. Тэд 3.5 м гаруй урт хонгил үүр хийдэг ба хэд хэдэн орцтой, түүнээ сайтар өнгөлөн далдална. Өвлийн улиралд үүрний дотор тал маш цэвэрхэн байх бөгөөд идэш тэжээлийн хаягдал, ялгадсаа гадагшлуулах тусгай хонгил байдаг аж.
Жирхийг хүний гартай харьцуулахад.
Үндэсний хүрээлэн дэх жирх.
АНУ-д.
Гэрийн тэжээвэр амьтнаар зарж буй жирхнүүд, Хятад улсад.
Жирх нь Tamias төрлийн, хэрэмтэй төстэй жижиг мэрэгчид бөгөөд Ази, Хойд Америкаас гаралтай. Tamias гэдэг нь Грек хэлний "нөөцлөгч", "хадгалагч" гэсэн утгатай үг бөгөөд уг амьтны өвлийн идэш хоолоо бэлдэн нөөцөлдөг зуршлаас ингэж нэрлэх болжээ. Энэ төрөлд 25 зүйл байхаас 1 нь Азийн зүүн хойд хэсэг, нэг нь Хойд Америкийн зүүн хэсэг, үлдсэн нь Хойд Америкийн баруун хэсгийн нутгаас гаралтай. Энэхүү бяцхан мэрэгчид нь ой модны экологийн системд чухал үүрэг гүйцэтгэдэг юм. Жирх нь модны үрийг авж газар булж орхидог зуршилтай ба энэ нь шинэ залуу модоор ой нөхөгдөхөд тустай.
Цахцалаш (лат: Tamias, эрс: Бурундуки́, ингал: Chipmunk) — царгаш-йIаьха дийнатий ваьр да бIарашдуарга дезала чура. Цахцалий 25 кеп я, царех дукхагIаяраш Iеш я ГIинбухера Америке, евразера кеп йоацар — из я сибарера цахцал (Tamias sibiricus)..
Néške'ësta hova-éve.
Tamias is a genus of chipmunks in the tribe Marmotini of the squirrel family. The genus includes a single living species, the eastern chipmunk (Tamias striatus).[1] The genus name Tamias (Greek: ταμίας) means "treasurer", "steward", or "housekeeper",[2] which is a reference to the animals' role in plant dispersal through their habit of collecting and storing food for winter use.[3]
The genus Tamias was formerly divided into three subgenera that, in sum, included all chipmunk species: Tamias, the eastern chipmunk and other fossil species; Eutamias, of which the Siberian chipmunk (E. sibiricus) is the only living member; and Neotamias, which includes the 23 remaining, mostly western, species. These classifications are subjective, and most taxonomies over the twentieth century have placed the chipmunks in a single genus. However, studies of mitochondrial DNA show that the divergence between each of the three chipmunk groups is comparable to the genetic dissimilarity between Marmota and Spermophilus,[4][5][6][7] so they are now often considered as separate genera.
In addition to the eastern chipmunk, some fossil species from Eurasia have been assigned to this genus:
One American fossil species, †Tamias aristus from the late Pleistocene, has been identified.[12]
Tamias is a genus of chipmunks in the tribe Marmotini of the squirrel family. The genus includes a single living species, the eastern chipmunk (Tamias striatus). The genus name Tamias (Greek: ταμίας) means "treasurer", "steward", or "housekeeper", which is a reference to the animals' role in plant dispersal through their habit of collecting and storing food for winter use.
Caged Tamias chipmunk, Tokyo areaThe genus Tamias was formerly divided into three subgenera that, in sum, included all chipmunk species: Tamias, the eastern chipmunk and other fossil species; Eutamias, of which the Siberian chipmunk (E. sibiricus) is the only living member; and Neotamias, which includes the 23 remaining, mostly western, species. These classifications are subjective, and most taxonomies over the twentieth century have placed the chipmunks in a single genus. However, studies of mitochondrial DNA show that the divergence between each of the three chipmunk groups is comparable to the genetic dissimilarity between Marmota and Spermophilus, so they are now often considered as separate genera.
In addition to the eastern chipmunk, some fossil species from Eurasia have been assigned to this genus:
†Tamias allobrogensis; Mein and Ginsburg, 2002 – Miocene of France †Tamias atsali; De Bruijn, 1995 – Pliocene of Greece †Tamias eviensis; De Bruijn et al., 1980 – Miocene of Greece †Tamias urialis; Munthe, 1980, described from the Miocene of Pakistan, may be more closely related to Tamiops.One American fossil species, †Tamias aristus from the late Pleistocene, has been identified.
Tamiaso estas malgranda mamulo el la familio sciuredoj de la ordo de ronĝuloj, vivanta sur arboj, kun granda vosto kaj kvin laŭlongaj strioj sur la dorso proksima parenco de la sciuroj. Ili loĝas ĉefe en Nordameriko kaj unu specio loĝas en Azio. Ili estas konsiderataj kiel unu genro kun tri subgenroj aŭ rekte kiel tri genroj.
Tamiaso estas malgranda mamulo el la familio sciuredoj de la ordo de ronĝuloj, vivanta sur arboj, kun granda vosto kaj kvin laŭlongaj strioj sur la dorso proksima parenco de la sciuroj. Ili loĝas ĉefe en Nordameriko kaj unu specio loĝas en Azio. Ili estas konsiderataj kiel unu genro kun tri subgenroj aŭ rekte kiel tri genroj.
Tamias es un género de roedores esciuromorfos de la familia Sciuridae conocidos vulgarmente como tamias, chichimocos, ardillas rayadas o ardillas listadas. Son principalmente de Norteamérica, con solo una especie que habita en Asia, la ardilla siberiana.
La mayoría de las taxonomías consideran Tamias como un género unitario; pero otras lo dividen en tres subgéneros: Tamias, con una sola especie, T. stratus, que vive en el este de Norteamérica, Eutamias, que incluye únicamente la ardilla siberiana, y Neotamias, que comprende las veintitrés especies restantes, propias del oeste americano. Aunque esta clasificación carecía en principio de base genética, posteriores estudios del ADN mitocondrial han mostrado que las divergencias genéticas entre los tres grupos de ardillas rayadas son similares a las que existen entre los géneros Marmota y Spermophilus, de la misma familia.[1][2][3][4]
El nombre del género es la transcripción del vocablo griego ταμίας, que es el sustantivo correspondiente al verbo ταμιεύω, que significa, entre otras cosas, 'guardar, reservar, tener en depósito', en referencia a la costumbre de estas ardillas de recoger y almacenar alimento para consumirlo durante el invierno.[5]
Subgénero Tamias
Subgénero Eutamias
Subgénero Neotamias
Tamias es un género de roedores esciuromorfos de la familia Sciuridae conocidos vulgarmente como tamias, chichimocos, ardillas rayadas o ardillas listadas. Son principalmente de Norteamérica, con solo una especie que habita en Asia, la ardilla siberiana.
La mayoría de las taxonomías consideran Tamias como un género unitario; pero otras lo dividen en tres subgéneros: Tamias, con una sola especie, T. stratus, que vive en el este de Norteamérica, Eutamias, que incluye únicamente la ardilla siberiana, y Neotamias, que comprende las veintitrés especies restantes, propias del oeste americano. Aunque esta clasificación carecía en principio de base genética, posteriores estudios del ADN mitocondrial han mostrado que las divergencias genéticas entre los tres grupos de ardillas rayadas son similares a las que existen entre los géneros Marmota y Spermophilus, de la misma familia.
El nombre del género es la transcripción del vocablo griego ταμίας, que es el sustantivo correspondiente al verbo ταμιεύω, que significa, entre otras cosas, 'guardar, reservar, tener en depósito', en referencia a la costumbre de estas ardillas de recoger y almacenar alimento para consumirlo durante el invierno.
Tamias Sciuridae animalia familiako generoa da[1], karraskarien artean sailkatua.
Tamias Sciuridae animalia familiako generoa da, karraskarien artean sailkatua.
Maaoravat (Tamias) on oravien heimoon kuuluva suku, jossa on noin 25 lajia. Useimmat maaoravat elävät Pohjois-Amerikassa, mutta yksi laji, siperianmaaorava, myös Aasiassa. Nisäkäsnimistötoimikunta on ehdottanut, että suvun suomenkieliseksi nimeksi vaihdettaisiin "tikutakut".[3] Suomen kielen lautakunta kuitenkin piti nimiehdotusta muun muassa tältä osin "tyylilajiltaan häiritsevän poikkeavana".[4]
Kaikki maassa elävät oravalajit, kuten murmelit ja siiselit, eivät kuulu maaoravien sukuun.
Maaoravat ovat kaikkiruokaisia. Ne syövät muun muassa jyviä, pähkinöitä, munia ja hyönteisiä. Maaoravat elävät yleensä löyhissä yhdyskunnissa. Kukin yksilö asuttaa omaa koloaan. Ainoastaan lisääntymisaikana urokset vierailevat naaraiden koloissa.
Luokittelu perustuu Wilsonin & Reederin Mammal species of the world -teokseen vuodelta 2005:[1]
Maaoravat (Tamias) on oravien heimoon kuuluva suku, jossa on noin 25 lajia. Useimmat maaoravat elävät Pohjois-Amerikassa, mutta yksi laji, siperianmaaorava, myös Aasiassa. Nisäkäsnimistötoimikunta on ehdottanut, että suvun suomenkieliseksi nimeksi vaihdettaisiin "tikutakut". Suomen kielen lautakunta kuitenkin piti nimiehdotusta muun muassa tältä osin "tyylilajiltaan häiritsevän poikkeavana".
Kaikki maassa elävät oravalajit, kuten murmelit ja siiselit, eivät kuulu maaoravien sukuun.
Maaoravat ovat kaikkiruokaisia. Ne syövät muun muassa jyviä, pähkinöitä, munia ja hyönteisiä. Maaoravat elävät yleensä löyhissä yhdyskunnissa. Kukin yksilö asuttaa omaa koloaan. Ainoastaan lisääntymisaikana urokset vierailevat naaraiden koloissa.
Tamias
Les tamias forment un genre de petits mammifères rongeurs de la famille des Sciuridae (écureuils vrais, marmottes...), présents essentiellement en Amérique du Nord. Une seule espèce est native d'Eurasie, le Tamia de Sibérie. Les tamias se différencient en plusieurs espèces souvent confondues entre elles à cause de leur ressemblance. Les termes suisse, petit suisse, ou suisse rayé sont utilisés couramment pour désigner au Canada notamment l'espèce Tamias striatus. Le nom de « suisse » vient de la similitude du pelage avec la tenue à rayures des gardes suisses du Vatican. On les nomme « chipmunk » en anglais.
Tamia de Sibérie
(T. sibiricus lineatus)
Un Tamias sonomae
On peut confondre les tamias avec certains spermophiles rayés comme Spermophilus lateralis, les écureuils palmistes (Funambulus sp.) ou encore l'Écureuil de Barbarie (Atlantoxerus getulus). Mais ces derniers ont des rayures dorsales qui s'arrêtent à la nuque et sont plus gros.
Au Québec, les espèces similaires sont[2] :
Écureuil terrestre doré (Callospermophilus lateralis)
Comparaison entre l'Écureuil terrestre doré (en haut) et le tamia rayé (en bas)
Écureuil de Barbarie (Atlantoxerus getulus)
Écureuil palmiste (Funambulus sp.)
Comme la plupart des écureuils, les tamias sont relativement omnivores, et notamment mycophages[3]. L'animal tient sa nourriture dans ses pattes antérieures et la grignote avec adresse en utilisant ses incisives comme levier pour casser une graine ou un fruit sec. Il fréquente volontiers les mangeoires disposées pour les oiseaux. Les tamias possèdent des abajoues particulièrement extensibles dans lesquelles ils stockent provisoirement les graines afin les transporter dans des cachettes.
La maladie de Lyme (ou borréliose de Lyme), maladie vectorielle causée par des bactéries du genre Borrelia, hébergées notamment par les rongeurs, est transmise à l'homme par la piqûre de tiques. La recrudescence des cas de maladie de Lyme ont conduit des chercheurs de l’Inra, du Muséum national d'histoire naturelle et de l’Institut Pasteur à étudier le rôle spécifique du tamia de Sibérie (Tamias sibiricus barberi) introduit dans les forêts d'Europe dans les années 1960, par marronnage des animaux de compagnie abandonnés par leur possesseur à proximité des grandes villes européennes. Ils ont étudié ce tamia acclimaté dans la forêt de Sénart, près de Paris. L'étude a démontré qu'il contribue de façon prédominante au risque de transmission de la maladie de Lyme pour l’homme, beaucoup plus que les rongeurs autochtones, en raison d’une prévalence d’infection élevée, mais aussi du fait qu’il héberge un plus grand nombre de tiques. Ces résultats démontrent que l’introduction d’une espèce exotique peut ne pas être anodine en matière de santé publique[4].
En conséquence, la détention de cette espèce est interdite dans l'Union Européenne depuis 2016[5].
Dans le dessin animé de Disney, on trouve des tamias, ainsi que des ratons-laveurs, parmi les animaux qui aident Blanche-Neige dans la forêt, alors que le conte est censé évoquer l'Europe de la Renaissance[6].
Les deux héros de dessin animé Walt Disney Tic et Tac sont des tamias anthropomorphes.
Trois petits tamias sont mis en scène dans le groupe de musique fictif Alvin et les Chipmunks.
Dans le film Il était une fois, Pip est un tamia.
Dans la série Happy Tree Friends, Giggles est un tamia.
Tamias
Les tamias forment un genre de petits mammifères rongeurs de la famille des Sciuridae (écureuils vrais, marmottes...), présents essentiellement en Amérique du Nord. Une seule espèce est native d'Eurasie, le Tamia de Sibérie. Les tamias se différencient en plusieurs espèces souvent confondues entre elles à cause de leur ressemblance. Les termes suisse, petit suisse, ou suisse rayé sont utilisés couramment pour désigner au Canada notamment l'espèce Tamias striatus. Le nom de « suisse » vient de la similitude du pelage avec la tenue à rayures des gardes suisses du Vatican. On les nomme « chipmunk » en anglais.
Tamias Illiger 1811 è un genere di Sciuridi comunemente detti scoiattoli striati, tamia o chipmunk.
Il genere Tamias comprende le seguenti specie:
Burundukai (lot. Tamias, angl. Chipmunk, vok. Streifenhörnchen) – voverinių (Sciuridae) šeimos graužikų gentis. Beveik visos rūšys gyvena tik Amerikoje.
Gentyje 23-24 rūšys:
Rytų Amerikos burundukas (Tamias striatus)
Mažasis burundukas (Tamias minimus)
Azijinis burundukas (Tamias sibiricus)
Burunduki, burunduku ģints (Tamias) ir vāveru dzimtas (Sciuridae) ģints, kas apvieno 25 grauzēju sugas un kas tiek iedalītas 3 apakšģintīs.[1][2] Ir sistemātiķi, kas burundukus iedala 3 ģintīs (nevis apakšģintīs). Gandrīz visas burunduku sugas mājo Ziemeļamerikā, izņemot Sibīrijas burunduku (Tamias sibiricus), kas galvenokārt izplatīts Āzijā (1960. gados introducēts arī Rietumeiropā).[3][4]
Burunduki ir mazi vai vidēji lieli vāverveidīgie grauzēji ar lielām acīm, kuplu asti un apaļiem vaigiem.[3] Atkarībā no sugas ķermena garums ir 10—18 cm, astes garums 7—13 cm, svars 30—140 g.[3][5] Mazākais ģintī ir mazais burunduks (Tamias minimus), bet lielākais austrumu burunduks (Tamias striatus).[5]
Visām burunduku sugām uz muguras ir piecas tumšas garenvirziena svītras, kuras vienu no otras atdala baltas vai pelēkas, vai brūnas joslas. Pārējais kažoka matojums ir sarkanbrūns vai pelēkbrūns. Tā kā visiem burundukiem uz muguras ir svītras, tad sugas nespeciālistam ir grūti vienu no otras atšķirt. Arī uz sejas ir baltas, melnas un rudas svītras. Visiem ir vaigu maisi, kuros burunduks var noglabāt un pārnest uz slēptuvi lielu daudzumu ar sēklām, riekstiem vai citu barību.[6] Maisos tas var sabāzt 3 reizes lielāku apjomu, salīdzinot ar savu galvu.[3]
Burunduki ir vienpatņi un pa pāriem tos var novērot tikai vairošanās sezonā.[5][6] Visi burunduki diennaktī guļ apmēram 15 stundas un aktīvi ir tikai 9 stundas.[3] Aktivitātes brīdī burunduks ir ļoti veikls, kustīgs, ātrs un enerģisks.[3]
Daļa burunduku sugu migu ierīko krūmos vai koka stumbrā, tomēr lielākā daļa rok sarežģītas alu sistēmas ar ejām un vairākiem kambariem (barības noliktavas un gulēšanas migu). Eju garums var sasniegt 3—10 m. Ieeja labirintā ir labi nomaskēta. Ejas un kambari tiek uzturēti ļoti tīri, miga izklāta ar sausām lapām un zāli.[3] Burunduki ziemas periodā guļ ziemas miegu, bet ar pārtraukumiem. Oktobra beigās tie ielien savās migās un cieši aizmieg un noguļ līdz martam vai aprīlim. Sirds ritms palēlinās un ķermeņa temperatūra pazeminās. Burunduki atšķirībā no lāča neuzkrāj tauku rezerves, tādēļ periodiski tie uz īsu brīdi atmostas, dodas uz savu pārtikas noliktavu un paēduši atkal aizmieg. Reizēm burunduki ziemā ir novēroti pat ārpus alas, meklējam sēklas.[3][5]
Burunduki ir tik mazi, ka ikviens plēsējs ir tā ienaidnieks. Tos medī pūces, vanagi, sermuļi, lapsas, koijoti, jenoti, lūši, kaķi, suņi, čūskas un reizēm mazuļus nomedī pat radiniece parastā vāvere.[3] Tā kā tiem ir tik daudz ienaidnieku, burunduki ir ļoti uzmanīgi, ātri un cenšas uzturēties savas mājas tuvumā. Pie mazākām aizdomām par briesmām slēpjas savā alā vai, ja neatrodas pietiekami tuvu tai, rāpjas kokā vai krūmā.[3]
Burunduki ir visēdāji un barojas ar jebko, ko var atrast. Labprāt apmeklē cilvēku izveidotās putnu barotavas. Barojas ar riekstiem, ogām, sēkliņām, graudiem, senēm, kukaiņiem, vardēm, ķirzakām, olām un putnēniem. Vasaras beigās un rudenī burunduki, izmantojot vaigu maisus, uz saviem kambariem sāk pastirpināti nest barības rezerves.[3][5]
Riesta laiks burundukiem ir pavasarī, tad mātītes ar čirkstošām, putniem līdzīgām čivināšanas skaņām sauc tēviņus. Uzreiz pēc sapārošanās pāris izšķiras, par mazuļiem rūpējas tikai māte. Grūsnības periods ilgst apmēram 30 dienas. Piedzimst 2—8 kaili, akli un nevarīgi mazuļi. Tie attīstās ātri un 4—6 nedēļu vecumā sāk rosīties migas tuvumā, bet 2 mēnešu vecumā kļūst patstāvīgi. Jaunie burunduki jau pirmajai ziemai barības rezerves sagādā paši.[3][5]
Burunduku ģints (Tamias)[1]
Burunduki, burunduku ģints (Tamias) ir vāveru dzimtas (Sciuridae) ģints, kas apvieno 25 grauzēju sugas un kas tiek iedalītas 3 apakšģintīs. Ir sistemātiķi, kas burundukus iedala 3 ģintīs (nevis apakšģintīs). Gandrīz visas burunduku sugas mājo Ziemeļamerikā, izņemot Sibīrijas burunduku (Tamias sibiricus), kas galvenokārt izplatīts Āzijā (1960. gados introducēts arī Rietumeiropā).
Wangzakeekhoorns, aardeekhoorns, eekhoornmarmotten of chipmunks (Tamias) zijn een geslacht van eekhoornachtige knaagdieren. De ongeveer 25 soorten worden soms gerekend tot de groep van de grondeekhoorns, waarvan slechts 1 soort buiten Noord-Amerika voorkomt, de Boeroendoek of Siberische grondeekhoorn (Tamias sibiricus) in Noord-Azië.
Deze dieren hebben een roodbruine vacht, met over de rug twee lichte en twee donkere strepen.
Het voedsel dat niet direct wordt gebruikt, wordt in de wangzakken naar ondergrondse bergplaatsen meegenomen om het daar op te slaan als wintervoorraad.
Er bestaat een gratis BASIC-interpreter genaamd Chipmunk Basic.
De wangzakeekhoorn heeft model gestaan voor de Disney-figuurtjes Knabbel en Babbel. Opvallend genoeg hebben Knabbel en Babbel, in tegenstelling tot de echte wangzakeekhoorns, korte staartjes.
Wangzakeekhoorns, aardeekhoorns, eekhoornmarmotten of chipmunks (Tamias) zijn een geslacht van eekhoornachtige knaagdieren. De ongeveer 25 soorten worden soms gerekend tot de groep van de grondeekhoorns, waarvan slechts 1 soort buiten Noord-Amerika voorkomt, de Boeroendoek of Siberische grondeekhoorn (Tamias sibiricus) in Noord-Azië.
Multimedia w Wikimedia Commons Pręgowiec[3] (Tamias) – rodzaj ssaka z podrodziny afrowiórek (Xerinae) w rodzinie wiewiórkowatych (Sciuridae).
Rodzaj obejmuje gatunki występujące w Ameryce Północnej i w Azji[4][3].
Gatunki zaliczane do tego rodzaju mają dość krótkie kończyny. Są one zakończone długimi palcami i pazurkami, które ułatwiają zwierzętom kopanie nor, wspinanie się po drzewach oraz zdobywanie pożywienia. Prowadzą dzienny tryb życia i większość czasu spędzają na poszukiwaniu jedzenia. Żerują przeważnie na ziemi i w niższych partiach lasu. Poruszają się szybko i co pewien czas zastygają w bezruchu, by sprawdzać czy w pobliżu nie ma nieprzyjaciela.
Żywią się przede wszystkim opadłymi na ziemi nasionami i owocami. Czasami także wykradają ptasie jaja i pisklęta. Podobnie do chomików, mają duże worki policzkowe, w których gromadzą pokarm.
Ich wrogami są m.in. łasice, lisy, rysie, jastrzębie i myszołowy.
Do rodzaju Tamias zaliczane są gatunki zgrupowane w trzech podrodzajach[3][4]:
Pręgowiec (Tamias) – rodzaj ssaka z podrodziny afrowiórek (Xerinae) w rodzinie wiewiórkowatych (Sciuridae).
Tâmia é o nome comum dos roedores classificados no género Tamias, da família dos esquilos (Sciuridae). O grupo inclui 23 espécies, todas elas nativas da América do Norte, excepto uma, que pode ser encontrada na Sibéria.
Tamias significa, em grego, "armazenador", uma referência ao hábito destes animais de armazenar comida para o consumo no Inverno.[1] Vinte e cinco espécies pertencem a esta família, com uma espécie no nordeste da Ásia, uma na América do Norte oriental, e o restante naturais da América do Norte ocidental.
O nome em inglês, chipmunk, originalmente pode ter sido soletrado "chitmunk" (da palavra Odawa jidmoonh, significando "esquilo vermelho"; c.f. Ojibwe, ajidamoo). Contudo, a primeira forma citada no dicionário de inglês de Oxford (desde 1842) é "chipmonk". Outras primeiras formas incluem "chipmuck" e "chipminck", e nos anos 1830 eles também foram tratados como "chip squirrels" possivelmente na referência para o som que eles fazem. Também os chamam de "striped squirrels" (esquilos listrados) ou "esquilos do sub-solo", embora este último nome se refira mais ao gênero Spermophilus. Tamias e Spermophilus são só dois dos 13 gêneros das espécies vivas de esquilos.
As tâmias orientais acasalam no início da Primavera e novamente no início do Verão, produzindo ninhadas de quatro ou cinco filhotes duas vezes cada ano. As tâmias ocidentais só se reproduzem uma vez por ano. Os jovens emergem da toca depois de aproximadamente seis semanas e vivem sozinhos dentro das duas próximas semanas.
Embora eles sejam comumente representados com as suas patas na boca, comendo amendoins, ou mais famosamente as suas bochechas cheias e salientes, as tâmias comem váriadas comidas. A sua dieta onívora compõe-se de grãos, nozes, ovos de pássaros, fungos, minhocas, e insetos. No início do Outono, muitas espécies da tâmia começam a armazenar esses alimentos nas suas tocas para o Inverno. Outras espécies fazem múltiplos pequenos esconderijos de comida. Essas dois tipos de comportamento são chamados de "armazenamento em despensa" e "armazenamento disperso". Os açambarcadores de despensa normalmente vivem nos seus ninhos até à Primavera.
Esses pequenos esquilos cumprem várias funções importantes em ecossistemas florestais. As suas atividades em colher sementes de árvore e enterrá-las, desempenham um papel crucial na sementeira. Eles consomem muitas espécies diferentes de fungos, inclusive os implicados em associações simbióticas de micorrizas com árvores, e são um vetor importante da dispersão dos esporocarpos subterrâneos (trufas) que se co-desenvolveram com estes e outros mamíferos micófagos e assim perderam a capacidade de dispersar os seus esporos pelo ar.
As tâmias desempenham um papel importante como presa de vários mamíferos predatórios e pássaros, mas são também eles próprios predadores oportunistas, em particular quanto a ovos de aves e seus filhotes. No Oregon, os azulões-da-montanha (Siala currucoides) foram observados assediando energicamente tâmias que são vistos perto das árvores de seus ninhos.
As tâmias constroem tocas extensas, que podem ter mais de 3,5 m de comprimento e várias entradas bem ocultas. Os compartimentos para dormir são mantidos extremamente limpos, sendo as cascas e dejetos colocados em túneis para lixo.
Se não forem molestados, muitas vezes são corajosos o bastante para apanhar comida das mãos de humanos. A tentação para pegar ou domesticar qualquer animal selvagem deve ser estritamente evitada, de qualquer modo. Apesar de a hidrofobia ser excepcionalmente rara (se não inexistente) em roedores, as mordidas de tâmia podem transmitir infecções bacterianas virulentas e perigosas.
.jpg)
.jpg)
_BHL9727891.jpg)
.jpg)
|coautor= (ajuda) Tâmia é o nome comum dos roedores classificados no género Tamias, da família dos esquilos (Sciuridae). O grupo inclui 23 espécies, todas elas nativas da América do Norte, excepto uma, que pode ser encontrada na Sibéria.
Spermophilus sensu stricto
Spermophilus este un gen de animale rozătoare din familia Sciuridae. În România poate fi întâlnit prin specia popândăului european.
Toate animalele din această grupă sunt rozătoare, pe partea dorsală (spate) sunt în general de culoare brună sau cenușie, iar ventral ( pe burtă ) sunt de culoare gălbuie. Cele mai multe specii poartă dungi sau pete de culori diferite. Popândăii aurii, din subfamilia Callospermophilus vara au pe cap și regiunea umerilor (omoplaților), blana de de un galben intens. Lungimea corpului diferă în funcție de specie, ea fiind între 13 și 40 cm, cu o greutate corporală între 85 g și 1 kg, iar lungimea cozii fiind între 4 și 25 cm.
Arealul de răspândire al popândăilor se întinde în Euroasia, din Austria, Asia Centrală, ajunge până în Siberia și Mongolia. În America de Nord, se află în zonele de munte, păduri, preerie, tundră și deșert, din Canada, vestul SUA și zona centrală a Mexicului. În Europa trăiesc numai două specii: popândăul european (Spermophilus citellus), și popândăul perlat (Spermophilus suslicus). În trecut el a fost întâlnit și în Germania, în apropiere de granița cu Cehia. Din anul 2006 se încearcă în Saxonia repopularea cu popândăi.
Popândăul sapă două tipuri de galerii subterane, unul pe care îl sapă tot timpul anului, în el se ascund în anotimpul cald și unul săpat pentru sezonul rece, de iarnă, unde hibernează, nasc și cresc puii. Tunelul lor este compartimentat, el are o ieșire principală și mai multe ieșiri laterale. Hrana popândăilor este mai ales de natură vegetală, ea constă din semințe, rădăcini, tuberculi și bulbi de plante. Popândăii se mai hrănesc cu nevertebrate mici, insecte. Spre toamnă încep să-și facă rezerve de hrană, pe care le depun în galeriile subterane. Perioada de hibernare durează în general din luna septembrie până în luna martie, în această perioadă se hrănesc mai rar. Înaintea perioadei de hibernare închid cu pământ gura de ieșire. Masculii apără teritoriul lor față de alți masculi, femelele nu țin cont de teritoriu, ele nu sunt gonite. Prin acest mod de viață masculii au un fel de harem, în această formă de colonie, între membri, nu se formează legături sociale strânse. Săpatul galeriilor este preluată de femelele tinere (fiice), puii masculi , când ajung la maturitatea sexuală, sunt goniți. Unii dintre acesti masculi goniți devin o pradă ușoară pentru păsările răpitoare sau animalele carnivore. Împerecherea la popândăi are loc o dată pe an, după perioada de hibernare, între lunile martie și mai, ea durează între una sau două săptămâni. Femela în funcție de specie, naște între 2 și 15 pui, greutatea noilor născuti (ca. 10 g), este în funcție de numărul lor. Puii ajung maturitatea sexuală la vârsta de 11 luni. Durata vieții masculilor este mai scurtă, ei trăiesc, din cauza luptelor pentru apărarea teritoriului, numai 6 ani, pe când femelele trăiesc cca. 11 ani.
Genul Spermophilus cuprinde 38 de specii, până în 1816, înainte de clasificarea lui Carl von Linne, genul era numit de Lorenz Oken Citellus. Aceste animale se presupune că au apărut în America de Nord în perioada miocenă, la scurt timp a apărut în Asia iar în Europa este semnalat numai în perioada pleistocenă. Speciile existente în Asia sunt descrise mai amănunțit în lucrarea Mammal Species of the World, din 1993, a lui Wilson și Reeder.
Spermophilus este un gen de animale rozătoare din familia Sciuridae. În România poate fi întâlnit prin specia popândăului european.
Jordekorrar (Tamias) är ett släkte i ekorrfamiljen (Sciuridae) bland gnagarna. Av de 25 kända arterna lever de flesta i Nordamerika och bara en enda art (Tamias sibiricus) i Eurasien.
Beroende på arten är kroppens längd (huvud och bål) 8 till 18,5 cm, vikten 25 till 142 gram och svansens längd 6 till 14 cm. Pälsen har en gråbrun, rödbrun, gulbrun eller ockra grundfärg. På jordekorrarnas rygg finns fem svarta remsor med vitt eller gråbrunt mellanrum. Det är ofta svårt att bestämma arten efter djurets utseende. Kännetecknande är dessutom kindpåsar som används för att bära föda. Varje kindpåse kan fylld vara lika stor som huvudet.[1]
Släktet finns i hela Nordamerika från polcirkeln till centrala Mexiko. Arten sibirisk jordekorre lever i Eurasien från Nordeuropa till Korea, norra Kina och Japan.[1]
Jordekorrar lever huvudsakligen i skogar. Arten Tamias striatus förekommer exempelvis i lövfällande skogar i östra Nordamerika, den sibiriska jordekorren är typisk för taigan och arten Tamias minimus lever i Kanadas barrskogar. Några arter lever i områden som saknar träd men har många buskar.[1]
Jordekorrar bygger större gångsystem med gömda ingångar. Tunneln där djuret sover är hos den sibiriska jordekorren mycket ren och andra tunnlar tjänstgör som avfallslager. Jordekorrar har förmåga att klättra i träd men stannar oftast på marken. De är aktiva på dagen. Individer i nordliga regioner samlar förråd och går i vinterdvala. Under milda vintrar vaknar de oftare och tillståndet liknar mer torpor. För några arter registrerades bon av växtdelar som placerades i träd.[1]
Födan består av nötter, frön, frukter och insekter. I sällsynta fall äts svampar och fågelägg.[1]
Jordekorrar lever ensamma och försvarar sin lya mot andra individer. Bara under parningstiden (våren till tidiga sommaren) träffar hanar på honor. Efter 28 till 36 dagars dräktighet föder honan tre till åtta ungar. Ungarna blir könsmogna under första levnadsåret. I naturen ligger medellivslängden vid tre år men i fångenskap kan de bli upp till tio år gamla. Sydliga populationer av sibirisk jordekorre och arter i södra Nordamerika kan ha två kullar per år.[1]
I Nordamerika är några arter så beskedliga att de äter ur människans hand. Om jordekorrar som husdjur finns en kontroversiell diskussion. Största problemet är jordekorrarnas rörlighet.
Arten sibirisk jordekorre hölls ibland i pälsfarmer[1] och andra arter i djurparker. Några jordekorrar som hölls som sällskapsdjur och som rymde från sina ägare bildade ett fast bestånd i delar av Frankrike, Nederländerna och Tyskland.[1]
Kända jordekorrar i populärkulturen är Disneys Piff och Puff, samt figurerna i filmen Alvin och gänget.
På engelska kallas jordekorrar chipmunks på grund av sitt läte.
Undersläkten och arter enligt IUCN:[2]
Wikimedia Commons har media som rör Jordekorrar.
Jordekorrar (Tamias) är ett släkte i ekorrfamiljen (Sciuridae) bland gnagarna. Av de 25 kända arterna lever de flesta i Nordamerika och bara en enda art (Tamias sibiricus) i Eurasien.
Бурунду́к (Tamias) — рід гризунів з родини вивіркових (Sciuridae). Об'єднує невеликих тварин, які мають характерне смугасте забарвлення, за розмірами тіла трохи менші за вивірок, а за способом життя є перехідними між дендрофільними вивірками та наземними ховрахами.
Характерною рисою бурундуків, що відрізняє їх від інших представників родини, є наявність п'яти повздовжніх темних смуг на рудому, пісковому або світло-сірому тлі. При цьому темні відмітини присутні також і на мордочці, а середня темна смуга зі спини заходить на потилицю, що відрізняє бурундуків від ксерусів.[1]
Загальна довжина тіла у різних видів коливається від 16 до 30 см, при цьому 9-15 см припадає на хвіст. Хвіст пухнастий, на решті тіла шерсть більш-менш щільно прилягає до тіла.
Родова назва Tamias латиною означає «накопичувач», що віддзеркалює таку рису поведінки, як заготівля істотних запасів до зими.[2]
Палеонтологічні, морфологічні та молекулярно-біологічні дані свідчать, що рід Бурундуки відокремився від інших білячих в Олігоцені; починаючи з верхнього Міоцену в ньому виділились три гілки, які дають початок сучасним підродам Tamias, Eutamias та Neotamias.[3][4]
Бурундук сибірський (Tamias sibiricus) та американський східний бурундук, відповідно до молекулярно-генетичних досліджень, є більш спорідненими один до одного, ніж до решти 23-х видів, що складають підрід Neotamias;[4] в минулому, з огляду на це, бурундуків навіть поділяли на два окремі роди, Eutamias та Tamias.[3] Загалом, відповідно до прийнятої класифікації роду, наявний в Євразії сибірський бурундук формує монотиповий підрід Eutamias, східний бурундук відноситься до, також монотипового, підроду Tamias, а решта видів зведені у підрід Neotamias, в якому виділяють кілька «видових груп».[4][5]
Сибірський бурундук водиться на територіях Європи та Азії від Кіровської області та Республіки Комі (Росія), що є західною межею його ареалу, до верхів'їв р. Анадир, Сахаліну та Курильських островів на сході (на півострові Камчатка відсутній). Південна межа ареалу проходить через Татарстан, південний Урал, північно-східний Казахстан, північну Монголію, центральний Китай та острів Хонсю (Японія).[6]
В Північній Америці смугастий (або східноамериканський) бурундук (Tamias striatus) населяє схід США та південний схід Канади; види підроду Neotamias розповсюджені в західній частині континенту, від річок Юкон та Макензі в Канаді, до Каліфорнії та Мексиканських штатів Дюранго та Сонора (див. карту).
Бурундук зустрічається також на Шрі-Ланці
На території України види роду бурундук не зустрічаються.
Бурундуки живуть в хвойних та мішаних лісах (у чисто широколистяних зазвичай відсутні), віддаючи перевагу узліссям, зарослим вирубкам з галявинами, вітровалам та захламленням; на півночі ареалу зустрічаються в лісотундрі, на півдні — в лісостепу та, на Американському континенті, в сухих чагарниках. Тварини найактивніші вранці та ввечері, але ведуть активне життя також протягом всього світлового дня. Сліди бурундука схожі на сліди вивірки та політухи, але менші за розміром; відбитки передніх лап чотирипалі, задніх — п'ятипалі.[7]
Всі бурундуки є територіальними видами, з територією площею від 0,04 до 1,5 га. Ці індивідуальні ділянки можуть значно перекриватися; але кожна тварина в межах своєї ділянки має так звану «зону домінування», що включає в себе нору та її найближчі околиці: з цієї зони хазяїн нори проганяє всіх інших бурундуків, і навпаки, опинившись у зоні домінування іншого бурундука, звичайно намагається полишити його ділянку якнайшвидше.[8] Загалом, розмір особистої території в бурундуків залежить від кількості їжі (при її малій кількості територія розширюється); окрім того, у дорослих тварин індивідуальна територія звичайно більша, ніж у молодих, а у самців більша, ніж у самок.
Бурундуки живляться переважно насінням; у шпилькових лісах віддають перевагу насінню ялин і кедрів, від врожаю якого у великій мірі залежить їхнє виживання взимку. Навесні бурундуки старанно відшукують у лісовій підстилці будь-яке насіння, що лишилось з минулої осені. З огляду на значну обмеженість такого трофічного ресурсу, тварини в цей період вдаються до живлення молодим листям та пагонами. Окрім того, протягом всього року, поряд з насінням, бурундуки можуть споживати також комах, земляних черв'яків, квіти, ягоди, фрукти, гриби, лишайники,[6] а в деяких випадках — навіть пташині яйця та падло. Трапляються повідомлення, що бурундуки полювали на птахів та дрібних ссавців.[8]
Лущачи шишки, бурундук обгризає їхні луски до половини, а не до основи, як це роблять вивірки.
На зиму бурундуки запасають до 5 кг відбірного насіння; загалом, більшу частину дня ці тварини проводять, збираючи їстівне насіння та розносячи його на свої «склади». Збираючи їжу, бурундук кладе її (особливо тверде насіння) в защічні мішки, які можуть значно розтягуватись. При цьому, попередньо, за допомогою довгих спрямованих вперед різців тварина вилущує насіння із стручків, бобів, та складних плодів інших типів. Коли защічні мішки заповнюються, бурундук складає назбиране насіння в житловій норі або закопує в неглибокі ямки в ґрунті, прикриваючи їх ґрунтом, листям, гілочками, та іншим лісовим опадом.
Більшість бурундуків риє нору тунельного або тунельно-камерного типу, вхід до якої звичайно добре замаскований під камінням, у чагарнику або під поваленими деревами. Кілька видів, що живуть у західній частині Північної Америки, проводять велику частину дня у кронах дерев і часом можуть влаштовувати гнізда в дуплах. У західноамериканських бурундуків нора зазвичай складається з нерозгалуженого тунелю, що йде вниз під кутом до глибини 45-85 см, і закінчується сферичною гніздовою камерою, приблизно 15 см у діаметрі. В цій камері бурундук будує гніздо з використанням теплоізолюючих матеріалів (сухої трави, пір'я, шерсті, пухнастих оболонок насіння деяких рослин, і т.ін.). Насіння та горіхи при цьому складаються в задній частині камери та під підстилкою, і споживаються протягом холодної пори року.[9] У сибірського бурундука нори звичайно глибші (50-150 см), основний тунель може робити 2-3 повороти, а в гніздах, де вирощується потомство, бувають ще 2-3 додаткові камери з запасами їжі; також сибірські бурундуки, на відміну від американських, часто влаштовують в гнізді короткі бічні відгалуження, які використовуються для випорожнення.[7]
Для всіх видів бурундуків характерна зимова сплячка, навіть в найпівденніших частинах їхнього ареалу. Близько середини липня тварини починають збирати та складати в норі велику кількість насіння та горіхів, пристосованих до тривалого зберігання. Приблизно в жовтні кожен бурундук запасає достатньо їжі для живлення протягом зими.
Після настання холодів бурундуки припиняють з'являтись на поверхні землі. Наразі в різних джерелах існують розбіжності щодо протікання їхньої зимової сплячки. Відповідно до однієї точки зору, тварини відразу впадають до торпору. Періоди торпору тривають від одного до восьми днів, а часом і більше. Між ними тварина прокидається та живиться запасеною їжею, при цьому іноді з'являючись на поверхні землі в теплі сонячні зимові дні. Згідно з іншою точкою зору, бурундук не впадає у сплячку до тих пір, поки не використає всі наявні запаси їжі.[9] Навесні самці пробуджуються зазвичай десь на тиждень раніше за самок.
Парування бурундуків відбувається навесні, через 2-3 тижні після прокидання звірів після сплячки. Кілька самців можуть намагатись паруватись з однією самкою, і кожен із самців може паруватись більш ніж з однією самкою протягом шлюбного сезону.
Вагітність триває близько 30 діб. Народжується від двох до шести дитинчат, які доглядаються без допомоги самця. Звичайно бурундуки розмножуються один раз на рік, але в Північній Америці, у теплі та врожайні на корм роки, іноді трапляються другі виводки, народжені восени.
Бурундуки народжуються голими та сліпими, вагою близько трьох грамів. Шерсть пробивається близько десятого дня від народження, вуха та очі відкриваються приблизно через місяць. У віці близько семи тижнів молодь починає залишати нору в пошуках їжі. Розміру дорослих тварин бурундуки досягають наприкінці вересня, а статевої зрілості — наступної весни (деяка кількість тварин приступають до розмноження лише на третьому році життя).
Кількість бурундуків в певній місцевості звичайно не має значних коливань з року в рік, але іноді спостерігаються локальні зниження щільності популяції, аж до майже повного зникнення.
Хижаки, що полюють (або можуть полювати) на бурундуків, є досить численними. Це яструби, ласки та інші куницеві, лисиці, койоти, змії. Зрідка бурундуки стають жертвами сов, але цьому звичайно перешкоджає денний спосіб життя бурундуків. Тим не менше, щільність популяції, характерна для бурундуків, не може забезпечити живлення жодного з перерахованих хижаків, тож ніхто з них не спеціалізується на бурундуках як на основному трофічному об'єкті.
В урбанізованих районах бурундуки стають жертвами свійських та здичавілих кішок та псів, а також доволі часто гинуть на дорогах.
Самці бурундука можуть завдати один одному серйозних поранень при сутичках за самку. Самки нападають на інших бурундуків, відганяючи їх від гнізда. Окрім того, поранення бувають при конфліктах за територію і трофічні ресурси як між бурундуками, так і між ними та більшими тваринами, що займають схожу екологічну нішу (наприклад, вивіркою).
Популяції бурундуків також регулюються врожаєм кормових рослин, хворобами та паразитами (личинки оводів, пласкі черви, блохи, кліщі); тим не менше, масштабні епізоотії серед бурундуків невідомі — можливо, з огляду на відносно низьку (порівняно з іншими гризунами) цільність популяцій.
Тривалість життя бурундуків в природі складає в середньому 2-3 роки, в неволі — 5-8 років.
Бурундуки відіграють важливу роль в розповсюдженні насіння дерев та чагарників, розносячи його по своїх трофічних запасниках. У випадку великої чисельності бурундуків вони можуть перешкоджати відновленню таких порід, як ялина або сосна, виїдаючи їхнє насіння.
Жоден з видів бурундуків не вважається таким, що є під загрозою зникнення; всі вони досить непогано пристосовуються до існування в антропогенному ландшафті поряд з людськими оселями. До Червоного Списку МСОП більшість видів бурундуків занесена як такі, що знаходяться під незначною загрозою.[10]
Бурунду́к (Tamias) — рід гризунів з родини вивіркових (Sciuridae). Об'єднує невеликих тварин, які мають характерне смугасте забарвлення, за розмірами тіла трохи менші за вивірок, а за способом життя є перехідними між дендрофільними вивірками та наземними ховрахами.
Sóc chuột, tên khoa học Tamias, là một chi sóc nhỏ có sọc trên lưng (tiếng Anh: chipmunk). Có 1 loài sống ở Bắc Mỹ và một loài sống ở Á Châu gọi là sóc chuột Siberia.
Sóc chuột có thể gồm chung 1 chi Tamias hay chia ra 3 phân chi: Tamias, gồm loài Sóc chuột ở phía đông Châu Mỹ; Eutamias, gồm sóc chuột Siberia và Neotamias, gồm 23 loài còn lại ở phía tây.
Phân chi Eutamias
Phân chi Neotamias
Tuyệt chủng:
Sóc chuột là loại ăn tạp. Các thứ nó ăn gồm có hạt, đậu, trái cây, trứng chim, cóc nhỏ, nấm, giun, côn trùng và một đôi khi những con vật nhỏ như chuột mới sinh.[2][3] Đầu mùa thu, sóc chuột bắt đầu dự trử thức ăn trong hang của chúng để dành ăn trong mùa đông. Một vài loài khác lại cất giấu thức ăn vào nhiều chỗ khác nhau. Thường thường chúng sống trong ổ cho đến mùa xuân. Chúng có thể phùng miệng ra và dùng má như là túi đựng thức ăn để đem về tổ.[4]
Sóc chuột ở bắc mĩ giao phối vào đầu mùa xuân và đầu mùa hè, mỗi lần sinh ra khoảng 4 hay 5 sóc con, 2 lần trong một năm.[2] Sóc ở á châu chỉ sinh 1 lần mỗi năm. Sóc con chui ra khỏi tổ sau khoảng 6 tuần và khoảng 8 tuần thì chúng tự đi sống độc lập.[5]
Sóc chuột có chức năng quan trọng trong sinh thái học. Chúng rải hạt của các cây và rải phấn từ những nấm mà chúng ăn, do dó giúp cho cây và nấm sinh sôi thêm.[6]
Sóc chuột xây dựng những chiếc tổ to lớn có thể dài hơn 3,5 m và có nhiều lối đi vào được giấu kín. Chỗ ngủ được giữ rất sạch sẽ. Chúng là con mồi cho những loài hữu nhủ và chim ăn thịt khác. Trong vài trường hợp chúng lại tấn công những ổ chim để cướp trứng.
Chúng thường thọ khoảng 3 năm, tuy nhiên đã có con sống khoảng 9 năm khi bị giam cầm.[7]
Khi bị giam cầm, chúng ngủ 15 giờ một ngày.[8]
Sóc chuột ở phía bắc Wisconsin, Mỹ
Sóc chuột phía tây ở Zion National Park, Utah, Mỹ
Sóc chuột phía tây ở Capitol Reef National Park, Utah, Mỹ (39 giây)
Sóc chuột phía đông (Tamias striatus), Quebec, Canada
Sóc chuột phía đông ở Erindale Park, Mississauga, Ontario, Canada
.jpg)
|coauthors= bị phản đối (trợ giúp) |coauthors= bị phản đối (trợ giúp) Sóc chuột, tên khoa học Tamias, là một chi sóc nhỏ có sọc trên lưng (tiếng Anh: chipmunk). Có 1 loài sống ở Bắc Mỹ và một loài sống ở Á Châu gọi là sóc chuột Siberia.
На зиму бурундуки впадают в спячку. Они просыпаются среди зимы, подкрепляются немного, а затем снова засыпают. Во время спячки бурундук лежит, свернувшись клубком.
Весной выходят из нор в разное время, смотря по тому, какая стоит погода. Те, у которых норы устроены на солнечном склоне и раньше освобождаются из-под снега, появляются раньше других. Если после тёплой погоды вновь холодает, бурундуки вновь уходят в норки и ждут потепления. Если в кладовых ещё сохранились запасы, то они поедают их.
В жаркие летние дни бурундуки выходят из норок очень рано, ещё до восхода солнца, и ищут корм до наступления сильной жары. Под вечер, когда жар спадёт, они выходят снова и остаются на поверхности уже до заката солнца. В густом тенистом лесу, где особенной жары не бывает, зверьки не прячутся целый день. В дождливую погоду пережидают в норах.
Ведут одиночный образ жизни и охраняют свою территорию и нору от вторжения сородичей. Только для спаривания самцы и самки в определённое время года ищут контакта друг с другом. Первые детёныши рождаются в мае; второй помёт появляется на свет обычно в августе. После беременности продолжительностью тридцать дней на свет появляются четыре или пять детёнышей. Детёныши довольно долго живут в гнезде и начинают выходить наружу только уже подросшими. Уже на первом году жизни они становятся половозрелыми. В то время как бурундуки в дикой природе, как правило, не выживают более трёх лет, в неволе они могут достигать возраста десяти лет.
При приближении человека бурундук издаёт отрывистое «цыканье» или свист. Пока человек ещё далеко, свист этот слышится сравнительно редко и чередуется с продолжительным молчанием, причём зверёк садится на задние лапки и внимательно осматривает приближающегося. Только подпустив к себе человека или его собаку шагов на 20—30, бурундук бросается бежать. На бегу он уже часто повторяет тревожный сигнал так, что издали можно по свисту узнать, сидит бурундук на месте или бежит.
Когда находят гнездо с молодыми бурундуками, мать их все время перебегает поблизости с места на место с тем же тревожным криком. От преследователя зверёк спасается не в нору, а на дерево или прячется в буреломе.
У бурундука много врагов, главным образом среди мелких хищных зверей и хищных птиц. Но иногда его преследуют и такие крупные хищники, как медведь. Как правило, он охотится не за самим бурундуком, а раскапывает норы, чтобы поживиться его запасами[3].
В местностях, где посевы расположены около леса или разбросаны отдельными кусочками в самом лесу, бурундук является опасным вредителем полей. Случалось даже, что бурундуки похищали весь урожай.
Питается бурундук главным образом растительной пищей, лишь иногда примешивая к ней насекомых. Состав его пищи очень разнообразен. Он ест семена различных диких растений, почки деревьев и кустарников, их молодые побеги, траву, разные ягоды, жёлуди, кедровые и лесные орехи, грибы. Около полей и огородов бурундук ещё больше разнообразит свой «стол», прибавляя к нему зерна хлебных злаков, гречиху, кукурузу, лён, подсолнух, горох, огурцы, сливы, абрикосы, — словом, все, что человек неосторожно посадил слишком близко от жилья бурундуков.
Зимние запасы зверька тоже очень интересно отличаются от запасов других зверьков. Кладовые его наполняются самыми разнообразными продуктами: тут и пшеница, и овёс, и гречиха, и лен, и подсолнечник, и разные дикие семена, и жёлуди, и орехи, и сушёные ягоды, и яблоки, и даже грибы. Конечно, все, что здесь перечислено, нельзя найти в одной норе, но обычно в каждой кладовой бурундука хранятся очень многие из этих продуктов. При этом разные продукты никогда не бывают перемешаны, так как зверёк раскладывает их аккуратно отдельными кучками на подстилке из сухой травы. Иногда разные виды пищи бывают даже отделены один от другого сухими листьями. Количество запасов в норе бурундука, по точным данным, доходит до 6 килограммов.
Бурундуки запасаются едой в течение всего периода, перед спячкой.
Забравшись в хлеба, бурундук, если посев не слишком густ, выбирает соломинку с хорошим колосом и, ухватившись за неё, подскакивает вверх. От его тяжести соломинка нагибается, тогда бурундук подвигается по ней, держа её между лапками, и таким образом добирается до колоса. Откусив его, он в несколько минут выбирает все зерна, прячет их в защёчные мешки и убегает. Если посев настолько густ, что наклонить соломинку мешают соседние колосья, зверёк подкусывает её снизу по кусочку до тех пор, пока не доберётся до колоса.
В неволе рекомендуется содержать бурундуков в одиночестве, так как присутствие большего количества зверьков в клетке приводит к соперничеству между ними, иногда со смертельным исходом.Бурундуки, выросшие в неволе или отловленные в молодом возрасте, легко приручаются.
Питание бурундуков должно быть разнообразным, содержать несколько разновидностей орехов, ягод, в том числе и сушёных. Большое значение для здорового содержания бурундуков имеют размеры клетки. Чем больше клетка, тем более спокойно поведение зверьков. Дно клетки должно быть выстлано специальным субстратом для грызунов (то есть древесная кора, опилки). Как и все остальные грызуны, бурундуки в неволе нуждаются в поддержании физической формы, при помощи бегового колеса.
С приходом осени, бурундуки, как и на природе, так и в неволе готовятся к зимней спячке, занимаясь подготовлением гнезда и зимних запасов. С приближением зимы, зверьки становятся более сонливыми, их активность значительно и постепенно уменьшается, пока они окончательно не впадут в спячку, которая может длиться от ноября до марта. В течение спячки, зверьки изредка просыпаются и подпитываются теми продуктами, которыми они запаслись за время подготовки к спячке.
Ранее бурундуки выделялись в отдельную трибу Tamiini в семействе беличьих. Однако более новые систематики определяют их как род в трибе Marmotini, к которой помимо них относятся сурки и суслики. Предками бурундуков считается живший в олигоцене род Nototamias. Существование нынешнего рода бурундуков доказано с раннего миоцена.
Род бурундуков зачастую разделяют на три подрода, из которых два состоят лишь из одного вида.
Чип и Дейл — мультипликационные персонажи компании «Disney».
«Элвин и бурундуки» — виртуальная музыкальная группа.
На зиму бурундуки впадают в спячку. Они просыпаются среди зимы, подкрепляются немного, а затем снова засыпают. Во время спячки бурундук лежит, свернувшись клубком.
Весной выходят из нор в разное время, смотря по тому, какая стоит погода. Те, у которых норы устроены на солнечном склоне и раньше освобождаются из-под снега, появляются раньше других. Если после тёплой погоды вновь холодает, бурундуки вновь уходят в норки и ждут потепления. Если в кладовых ещё сохранились запасы, то они поедают их.
В жаркие летние дни бурундуки выходят из норок очень рано, ещё до восхода солнца, и ищут корм до наступления сильной жары. Под вечер, когда жар спадёт, они выходят снова и остаются на поверхности уже до заката солнца. В густом тенистом лесу, где особенной жары не бывает, зверьки не прячутся целый день. В дождливую погоду пережидают в норах.
共23種。
花栗鼠属（学名：Tamias），也叫花鼠，是松鼠科地松鼠族的一屬。共有23種，其中西伯利亞花栗鼠生活在亞洲東北部，東部花栗鼠生活在美國和加拿大的東部，其餘的品種均生活在北美洲的西部。
シマリス（縞栗鼠、Tamias）は、哺乳綱ネズミ目リス科シマリス属に分類されるリスの総称。
日本では、その中でも特にアジアに分布し、亜種が日本国内にも生息するシベリアシマリス (Tamias sibiricus) を指してシマリスと呼ぶ。
体に縞があり、頬袋をもつ小型のリスである。シマリス属には24-25種が属しており、アジアのシベリアシマリスを除き、すべての種が北アメリカに分布する[1]。
シマリス属の大部分が北米大陸に分布し、シベリアシマリス（亜種チョウセンシマリス、エゾシマリス）だけが、ユーラシア大陸から東アジアにかけて分布する[2]。
頭胴長12-19センチメートル、尾長8-11.5センチメートル、体重70-120グラム[3]。 背中と顔に縞がある[2]。頬の内側には頬袋があり、木の実などたくさんの食糧を詰めて巣穴に運ぶことができる[4]。
昼行性で、単独生活を営む。樹上性リスと地上性リス（ジリス）の中間のタイプで、樹上と地上の両方で生活する。木の上も地面の上も行動範囲で、樹洞や地下に巣を作る[1]。巣穴の中では周囲に警戒する必要がないため、睡眠時間は1日平均15時間になると言われている[5]。
さまざまな捕食性の哺乳類や鳥類に捕食される。威嚇や警戒、緊張の際に、尻尾を振る動作（モビング）を行うときがあり、これには体を大きく見せ、威嚇する意味もある[6]。
冬になると、トウブシマリスは冬眠するが、北アメリカ西部のシマリスは冬眠せず、巣穴の中の蓄えに頼る[7]。エゾシマリスは1年の半分近くを地下の巣穴で冬眠して過ごす[8]。
前足でつかんでナッツを食べている姿や、頬袋を餌でふくらませている姿などが有名であるが、実際には幅広い種類のものを食べている。 雑食性で、主に種子、ナッツ、果実、芽を食べる[9][4]。ほかにも、草、根などの植物、キノコ、昆虫、その他の節足動物、イモムシ、小型のカエル、鳥の卵なども食べる[9][4][10][11][12][13]。
食物はほとんど地上で探すが、ヘーゼルナッツやドングリなどの木の実を得るために木にも登る[9][14]。人間の周囲では、耕作された穀物や野菜、農地や庭の植物も食べるため、害獣とみなされることもある[9][15]。
秋になると、多くの種が冬のための蓄えとしてこれらの食料を巣穴に集め始める。巣穴の中の1か所の食糧置き場に食料を集める種は、たいてい春になるまで巣の中で過ごす[9]。その他の種は、多数の小さな食料貯蔵庫を造る。
シマリスの木の実を収穫し貯蔵する習性は、苗木の定着に不可欠であり、森の生態系に重要な役割を果たしている。木と共生関係にある菌根を含むさまざまな種類のキノコを消費し、地下の胞子嚢果（トリュフ）の胞子の分散のための重要な媒介動物となっている[16]。
トウブシマリスは、年2回、春の初めと夏の初めに繁殖し、1回の出産で4-5子を生む[9]。 北アメリカ西部のシマリスは年1回繁殖する。子どもは生後6週間ほどで巣穴から出てきて、その後2週間以内に自立する[17]。
通常シマリス属1属に分類されるが、Tamias（トウブシマリス）、Eutamias（シベリアシマリス）、Neotamias（残りのシマリス23種すべて）の3属、または3亜属に分類されることもある。これらの分類は任意のもので、20世紀のほとんどの分類学はシマリスを1属と位置付けてきたが、ミトコンドリアDNAの研究によって、3つのシマリスのグループ間の分岐が、マーモットとジリスの遺伝的不同性に匹敵することが示されている[18][19][20][21]。
属名のTamiasは、ギリシャ語の会計係や執事、家政婦を意味しており[22]、これは、冬に使用するために食糧を集めて貯蔵しておく習性による、植物の分散におけるリスの役割を指している[23]。
日本では、シベリアシマリス (Tamias sibiricus) の亜種であるエゾシマリスが北海道に生息している。 また、大陸から移入したチョウセンシマリス (T. s. barberi) が本州から北海道にかけて定着し、北海道においては固有種のエゾシマリスと交雑する恐れが出ており、外来生物法で要注意外来生物に指定されている[25]。
飼育ケージは十分な高さと底面積が必要で、最低でも50センチ四方、海外の文献には高さ1.2メートル以上のケージを推奨するものがある[26]。安心して寝る、危険を察した際に隠れる、餌を隠す、巣作りをするなどの本能的な行動のために巣箱を用意する[1]。後方回転や反復運動など、同じ動きを繰り返し行うのは、ストレスが過度にかかっている際の異常行動のひとつ（常同行動）で、飼育環境を見直し、ストレスの原因を取り除くことが必要である[1]。
生後2か月以上の、離乳を終え十分に成長した子リスを迎える方が望ましい[1]。大人のリスも時間をかけて根気よく接することでそれなりに慣れてくるが、もとは野生動物で、慣れやすさには個体差がある[1]。性格も個体差が大きく、どちらの性別だから飼いやすい、飼いにくいとは一概には言えない[1]。
寿命は、野生下ではおよそ3年ほどであるが、飼育下では9歳まで生きることが観察されている[27]。
秋から冬にかけては、繁殖期や冬眠期の縄張り意識のために気が荒くなり、噛みつくなど攻撃的になるリスが多く[28]、この状態のシマリスはよく「噛みリス」と呼ばれる。それまでとても慣れていたシマリスが、ケージにぶつかるような攻撃をしてきたらそれは噛みリス状態である。噛みリス状態のシマリスがケージ外に出てしまった時は、軍手などではなく、溶接用の耐熱革手袋やスキー用のグローブで対応しないと噛みつかれて怪我をすることがあるので注意がいる。繁殖に関わるホルモンは光の周期に関係があるため、室内飼いでは繁殖期のタイミングが合わないことがある[1]。
日本では、昭和40年頃から広く飼育されるようになった[1]。北海道に生息しているエゾシマリスは、鳥獣保護法により、1994年から一切の捕獲および飼育が禁止されており[29][30]、ペットとして飼育されているのは輸入されたチョウセンシマリスである。
2005年に感染症予防法第56条の2として「動物の輸入届出制度」が規定され、齧歯類の輸入規制が始まった[31]。狂犬病や皮膚糸状菌症などの感染症（人獣共通感染症）を防ぐためにも、節度ある接し方を心がける、手洗いをする、飼育環境を衛生的に保つなどに気をつける[1]。
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。
シマリス（縞栗鼠、Tamias）は、哺乳綱ネズミ目リス科シマリス属に分類されるリスの総称。
日本では、その中でも特にアジアに分布し、亜種が日本国内にも生息するシベリアシマリス (Tamias sibiricus) を指してシマリスと呼ぶ。
体に縞があり、頬袋をもつ小型のリスである。シマリス属には24-25種が属しており、アジアのシベリアシマリスを除き、すべての種が北アメリカに分布する。
다람쥐속(Chipmunk, Tamias)은 설치류 분류군의 하나이다. 25종이 속해 있다. 등에 줄무늬가 있어 '줄무늬다람쥐', '얼룩 다람쥐'라고 부르기도 한다. 최근 시베리아다람쥐(다람쥐)는 시베리아다람쥐속(Eutamias)으로 재분류되었다,[1]
다람쥐속(Chipmunk, Tamias)은 설치류 분류군의 하나이다. 25종이 속해 있다. 등에 줄무늬가 있어 '줄무늬다람쥐', '얼룩 다람쥐'라고 부르기도 한다. 최근 시베리아다람쥐(다람쥐)는 시베리아다람쥐속(Eutamias)으로 재분류되었다,
.jpg)
.JPG)
.JPG)
