Omenankehrääjäkoi (Yponomeuta malinellus) on kehrääjäkoiden heimoon kuuluva pieni perhoslaji. Se on paikoin merkittävä omenatarhojen tuholainen.
Omenankehrääjäkoi muodostaa yhdessä tarhakehrääjäkoin (Yponomeuta padellus) ja sorvarinpensaankehrääjäkoin (Yponomeuta cagnagellus) kanssa lajiryhmän, jonka lajeja on tavattoman vaikeaa erottaa toisistaan ulkonäön tai edes genitaalipreparaatin avulla. Perhosen etusiivet ovat puhtaan valkoiset ja niissä on 12–16 mustaa pistettä asettuneena kolmesta neljään siivensuuntaiseen riviin. Pisteiden määrä on selvästi pienempi kuin samaan sukuun kuuluvalla tuomenkehrääjäkoilla (Yponomeuta evonymellus). Siiven kärjen siipiripset ovat harmahtavia, kuten joskus myös etusiiven keskiosa. Takasiivet ovat tasaisen ruskeanharmaat. Tuntosarvet ovat lähes etusiipien pituiset ja pää sekä huulirihmat ovat valkoiset. Siipiväli vaihtelee 18–24 mm.[1][2][3]
Omenankehrääjäkoin levinneisyys ulottuu Länsi- ja Keski-Euroopasta Itä-Aasiaan, mutta se on levinnyt vieraslajina myös Kaukasukselle ja Keski-Aasiaan sekä osaan Pohjois-Amerikkaa.[3][4] Suomessa sen levinneisyys rajoittuu Ahvenanmaalle sekä eteläiseen ja lounaiseen Suomeen. Pohjoisimmat yksittäishavainnot ovat Vaasa-Joensuu-linjalta. Perhoset lentävät yhtenä sukupolvena heinä-elokuussa.[5]
Päivisin perhoset piilottelevat pääasiassa lehtien alapinnoilla ja aloittavat lennon illan hämärtyessä. Tällöin niitä myös lentää kirkkaiden valojen luokse. Naaras on valmis parittelemaan reilun viikon kuluttua kuoriutumisestaan.[4] Yksittäinen aikuinen perhonen elää 20–30 vuorokautta.[3] Kukin naaras tuottaa noin 150 munaa, jotka se laskee ravintokasvin oksille pieninä ryhminä. Munaryhmää peittää naaraan tuottama, punertavanruskea erite, joka kovettuu kuoreksi ja suojaa syksyn aikana munista kuoriutuvaa toukkaryhmää talven yli. Toukat poistuvat tästä suojasta vasta keväällä, jolloin ne aluksi tunkeutuvat aukeaviin silmuihin ja miinaavat omenapuiden nuoria lehtiä. Puiden kukinnan alkaessa toukat poistuvat miinoista ja siirtyvät syömään lehtiä ulkopuolelta. Tästä lähtien toukat elävät lähisukuisten lajien tapaan suurina ryhminä erittämästään silkistä muodostuvan tiiviin seitin suojissa ja syövät lehdet kokonaan suurimpia lehtisuonia lukuun ottamatta. Myös koteloituminen tapahtuu tiiviinä ryhminä seitin suojiin.[2][4]
Omenankehrääjäkoi on joillakin alueilla merkittävä omenatarhojen tuholainen, sillä lehtensä menettäneet puut eivät tuota normaalin suuruista satoa yleensä vielä seuraavanakaan vuonna. Tuhoja torjutaan hävittämällä puista pudonneet lehdet sekä mahdolliset toukkaryhmät seitteineen. Biologisena torjuntana on käytetty Ageniaspis fuscicollis-kiilupistiäistä,[3] joka munii oksille aseteltuihin munaryhmiin ja jonka toukat syövät kehrääjäkoin viimeisen toukkavaiheen toukat sisältäpäin.[6]
Toukan ravintokasveja ovat omenat (Malus).[3]
Omenankehrääjäkoi (Yponomeuta malinellus) on kehrääjäkoiden heimoon kuuluva pieni perhoslaji. Se on paikoin merkittävä omenatarhojen tuholainen.
De appelstippelmot (Yponomeuta malinellus) is een vlinder uit de familie van de stippelmotten (Yponomeutidae). De voorvleugellengte van de vlinder bedraagt zo’n 10 millimeter. De vlinder is uiterst moeilijk, zelfs met microscopisch onderzoek aan de genitaliën, te onderscheiden van de meidoornstippelmot, de kardinaalsmutsstippelmot en wilgenstippelmot. Hij komt verspreid over Europa voor. De soort overwintert als rups.
De waardplanten van de appelstippelmot zijn soorten appel. De rupsjes mineren na het overwinteren in het jonge blad, later leven de rupsen als groep in een spinsel.
De appelstippelmot is in Nederland en in België een algemene soort, die verspreid over het hele gebied kan worden gezien. De soort vliegt van juni tot in oktober.
De appelstippelmot (Yponomeuta malinellus) is een vlinder uit de familie van de stippelmotten (Yponomeutidae). De voorvleugellengte van de vlinder bedraagt zo’n 10 millimeter. De vlinder is uiterst moeilijk, zelfs met microscopisch onderzoek aan de genitaliën, te onderscheiden van de meidoornstippelmot, de kardinaalsmutsstippelmot en wilgenstippelmot. Hij komt verspreid over Europa voor. De soort overwintert als rups.
Дрібний сніжно-білого кольору метелик з чорними крапками на передніх крилах, задні крила сріблясто-сірі. Розмах крил 18 міліметрів. Забарвлення гусениць змінюється від темно-сірого до жовто-білого. На спинці розташовано два ряди чорних крапок. Довжина дорослої гусениці від 17-18 до 25 міліметрів. Яйця овальні, плоскі, сірого кольору.
Гусінь шкідника вражає лише яблуні. Зимують гусениці першого віку під яйцевими щитками. Рано навесні вони вгризаються в бруньки, а коли розвивається листя, вгризаються всім виводком в листок і днів 10-15 живуть всередині листка, живлячись його м'якоттю. Пошкоджена верхня половина листка звичайно засихає. Перед цвітінням або під час цвітіння яблуні гусениці вилазять з листової пластинки через один отвір, роблять павутинний намет, обплітаючи спершу один, а потім кілька листків. Живуть колоніями і живляться листям. У міру поїдання листя вони переходять на сусідні гілки, утворюючи там нове гніздо. У кожному виводку налічується 20-70 гусениць. При масовому розмноженні яблуневої молі зустрічаються дерева, суцільно обплутані павутиною[1], із зовсім об'їденим листям. Протягом 35-40 днів гусениці виростають і заляльковуються в своїх павутинних гніздах. Кожна гусениця плете окремий павутинний щільний білий кокон веретеновидної форми, розміром трохи більший від вівсяного зерна. Кокони розташовуються щільно один біля одного, утворюючи суцільний жмут. Всередині кокона гусениця перетворюється на лялечку жовтого кольору. У червні з лялечок виходять метелики і відкладають яйця на гілки у вигляді щитків. Одна самка відкладає 20-100 яєць. Гусениці, що вийшли з яєць, не виходять з-під щитка, деякий час живляться, згризаючи, верхню частину кори під щитком, потім впадають у стан діапаузи до весни наступного року. Мають однорічну генерацію.
Механічне обрізання окуклених колоній з окремих гілок при одиночних враженнях, хімічна обробка при масових враженнях, використання феромонових пасток.[2] Природні вороги-паразити — личинки жука Ageniaspis fuscicollis), належить до їздців, які відкладають в гусінь свої яйця. Заражена гусінь має дещо змінену форму, проте продовжує поїдати листя. Після окуклення гусіні вона гине, ввиду розвитку личинок жука. Майже не поїдається птахами. Малоефективним є обтрушування дерев.
Yponomeuta malinellus là một loài bướm đêm thuộc họ Yponomeutidae. Nó được tìm thấy ở châu Âu.
Sải cánh dài 16–20 mm. Con trưởng thành bay từ tháng 6 đến tháng 10.[1]
Yponomeuta malinellus là một loài bướm đêm thuộc họ Yponomeutidae. Nó được tìm thấy ở châu Âu.
Sải cánh dài 16–20 mm. Con trưởng thành bay từ tháng 6 đến tháng 10.[1]
Яблонная моль[2] (лат. Hyponomeuta malinella) — мелкая моль из семейства горностаевых молей (Yponomeutidae), опасный вредитель яблоневых деревьев.
Распространена в Европе — на Британских островах, в Финляндии, Швеции; в Азии — в Корее, Японии, сибирской части России, Манчжурии (Китай), Иране, Пакистане; в Северной Америке — в Британской Колумбии (Канада) и США (штаты Вашингтон и Орегон). [1]
Тело яблонной моли белого цвета, с бархатистым блеском. Усики нитевидные, закинутые в спокойном состоянии назад; нижнегубные щупальца выдаются вперёд. Передние крылья белые, с 18—20 чёрными точками, расположенными тремя неправильными продольными рядами; у вершины крыла эти 3 ряда соединены очень мелкими чёрными крапинками; задние крылья с обеих сторон, так же как и передние с нижней стороны, — пепельно-серые; длина около 20 мм. Яблонная моль встречается в Средней и Южной Европе. Бабочки начинают появляться в первой половине июня и первые дни держатся обыкновенно в траве, а затем днем сидят неподвижно на нижней стороне листьев, а вечером и ночью оживлённо летают. Самки откладывают яички преимущественно на 2—4-летние сучья яблонь, выбирая для этой цели кору с гладкой поверхностью.
Яички прикрыты жёлтой слизью (выделение придаточных половых желез), образующей над кучкой яичек род щитка, принимающего впоследствии серовато-бурый цвет; кучки эти продолговатой формы, 4—5 мм в диаметре и заключают 15—65 удлиненно-овальных желтоватых яичек. Через 3,5—4 недели после кладки вылупляются желтоватые гусеницы с тёмно-бурой головой, которые остаются зимовать под щитком, съедая хорион яичек и подгрызая немного под собой кору. Весной гусеницы поселяются в паренхиме молодых листочков яблони, переходя из одних листочков в другие; при этом кожица листьев как сверху, так и снизу остаётся нетронутой. Поражённые листочки буреют, засыхая и опадая с деревьев.
Через некоторое время гусеницы выходят наружу, покрывая верхнюю сторону листьев паутинной тканью, под которой и живут обществами. Во второй половине мая гусеницы поселяются на вершинах ветвей, устраивая большие гнезда из паутины; гнездо постепенно расширяется и захватывает все новые и новые листья, так что число гусениц в гнезде может доходить до 1000; иногда гусеницы окутывают всё дерево сплошь паутиной.
Взрослые гусеницы, известные в некоторых местностях под названием майского червя, достигают 1,8 см длины, грязновато-жёлтого цвета с чёрной головой и чёрными грудными ногами; на спинной стороне находятся 2 продольных ряда чёрных пятен, рядом с которыми находится по 2 чёрных точки; такие же точки находятся с боковых сторон гусеницы. В конце мая — начале июня гусеницы окукливаются в белых продолговатых коконах, располагающихся группами (до нескольких сот и даже 1500 штук) в пазухах разветвлений яблони; куколки желтовато-красного цвета. При сильном размножении яблонная моль может наносить весьма значительный вред яблоням; сильно пострадавшие деревья совершенно не приносят плодов в течение двух лет.
Химические средства не являются эффективным способом борьбы при распространении на обширных территориях.
Яблонная моль (лат. Hyponomeuta malinella) — мелкая моль из семейства горностаевых молей (Yponomeutidae), опасный вредитель яблоневых деревьев.
Распространена в Европе — на Британских островах, в Финляндии, Швеции; в Азии — в Корее, Японии, сибирской части России, Манчжурии (Китай), Иране, Пакистане; в Северной Америке — в Британской Колумбии (Канада) и США (штаты Вашингтон и Орегон).