nimet breadcrumb-navigoinnissa
Monacha cartusiana és una espècie de cargol terrestre dins la família Hygromiidae.
Aquesta és l'espècie tipus del gènere Monacha.
La distribució d'aquesta espècie de cargol és atlàntica-mediterrània.[2]
La mida del seu ou és 1,8 mm.[3]
Monacha cartusiana és una espècie de cargol terrestre dins la família Hygromiidae.
Aquesta és l'espècie tipus del gènere Monacha.
Die Kartäuserschnecke (Monacha cartusiana) ist eine Schneckenart aus der Familie Laubschnecken (Hygromiidae) aus der Ordnung der Landlungenschnecken (Stylommatophora).
Das Gehäuse misst ausgewachsen 6 bis 10 mm in der Höhe und 9 bis 18 mm in der Breite. Die Adultgröße variiert aber extrem, auch innerhalb derselben Population. Das Gehäuse ist niedrig-kegelförmig mit 5,5 bis 6,5 Umgängen. Die Umgänge sind gerundet, jüngere Stadien haben eine deutliche Schulter im oberen Teil des Umgangs. Nur der unmittelbare Mündungsbereich fällt im Adultstadium gegenüber der Windungsspirale etwas ab. Der Mündungsrand ist etwas gedrückt, der Mundsaum ist zugeschärft und nur innen etwas verdickt. Der äußere Mündungsbereich ist bräunlich oder rötlich gefärbt. Die etwas weiter im Gehäuse liegende verdickte Innenlippe scheint als weiße Zone (hinter dem rötlichen oder bräunlichen Mündungsrand) durch das Gehäuse durch. Der Nabel ist sehr eng, häufig sogar ganz geschlossen.
Die Oberseite des Gehäuses ist matt glänzend weißlich, gelblich bis durchscheinend. Häufig sind braune Flecke oder auch schmale braune Zonen ausgebildet. Es sind nur Anwachsstreifen vorhanden und die Schale ist verhältnismäßig dünn.
Der Weichkörper des Tiers ist überwiegend hell gelb mit dunklen Pigmentflecken. Der Vorderteil ist häufig leicht rötlich, der Mantel oft mit weißen Flecken versehen. Die Tentakel sind ebenfalls gelb oder häufiger dunkelgrau und durchscheinend.
Im zwittrigen Geschlechtsapparat ist der freie Eileiter (Ovidukt) relativ lang, die Vagina im Vergleich dazu relativ kurz. Das Verhältnis ist etwa 1 zu 1. An der Seite der Vagina ist eine in Längsrichtung orientierte vaginale Ausstülpung (vaginaler Sack) vorhanden. Die Spermathek ist vergleichsweise groß, mit dickem, aber kurzem Stiel und großer Blase. Direkt unterhalb des Stiels sitzen ringförmig um die Vagina acht längliche Fortsätze der Glandulae mucosae an. Kurz vor der Einmündung des Penis in die Vagina setzt ein vaginaler Fortsatz (Appendix) an, der direkt am Ansatz kugelig-knotenförmig und dann fadenförmig ist. Dieser Fortsatz ist doppelt so lang wie die Vagina.[1]
Im männlichen Trakt des Geschlechtsapparates ist der Samenleiter vergleichsweise kurz und wenig gewunden. Er mündet in den langen mäßig dicken Epiphallus, der mit einer knotenförmigen Verdickung abrupt in den sehr dicken, aber kurzen Penis übergeht. An der Einmündung des Samenleiters in den Epiphallus ist ein dünnes Flagellum ausgebildet. Es ist deutlich kürzer als der Epiphallus. Der Epiphallus ist etwa doppelt so lang wie der Penis. Der Penis mündet unterhalb des vaginalen Fortsatzes in das Atrium. Das Atrium, der gemeinsame Ausführgang für die Geschlechtsprodukte von Vagina und Penis ist vergleichsweise kurz.[1]
Die Art ist anhand von Gehäusemerkmalen praktisch nicht von Monacha claustralis zu unterscheiden. Im Geschlechtsapparat hat die Kartäuserschnecke einen vaginalen Sack, eine Ausstülpung an der Vagina, die Monacha claustralis fehlt. Letztere Art hat eine lange Vagina (und einen sehr kurzen freien Eileiter). Die Kartäuserschnecke hat dagegen eine relativ kurze Vagina und einen relativ langen freien Eileiter. Außerdem ist bei dieser Art der Epiphallus im Durchschnitt kürzer, und der vaginale Fortsatz ist am Ansatz stark verdickt und läuft dann fadenförmig aus. Bei Monacha claustralis ist der basale Teil des vaginalen Fortsatzes wenig verdickt und nimmt im Durchmesser nur langsam ab.[1]
Die Art war wohl ursprünglich nur in West- und Südeuropa heimisch. Im Osten reichte das Verbreitungsgebiet bis Kleinasien, weiter nördlich über Südrussland bis zur Krim. Vielleicht kam sie ursprünglich auch im Oberrheintal vor. Das Vorkommen in Südengland wird auf sehr frühes Verschleppen zurückgeführt. Die Art ist inzwischen in Mitteleuropa durch neuzeitliche anthropogene Verschleppung weit verbreitet, wie die inzwischen zahlreichen Funde in Deutschland beweisen.[2][3][4] Sie ist aber inzwischen nicht nur nach Mitteleuropa, sondern auch nach Nordamerika verschleppt worden.[5]
Die Art bevorzugt offene, trockene oder auch feuchte, aber warme Habitate, wie sonnige Heckenraine und Grashänge, Straßenränder, aber auch Gärten, Parks, Weingärten und Ödländer. In der Schweiz steigt die Art bis auf 700 m, in Bulgarien bis auf 1000 m an.
Die Tiere leben von vermodernden Gräsern wie Rohr-Schwingel (Festuca arundinacea), aber auch Mittlerem Wegerich (Plantago media). Dabei werden auch die Pilzmyzele, die das Pflanzenmaterial zersetzen mit aufgenommen. Aber auch Detritus wird gefressen, wie Sandkörner im Kot zeigen. Es dürfte sich bei der Kartäuserschnecke um einen Saprophagen handeln.[6]
Die Paarung findet im September statt. Kurz darauf werden die relativ wenigen, aber großen Eier abgelegt. Pro Tier werden etwa 15 bis 20 Eier abgelegt. Der Durchmesser des Eis beträgt etwa 1,2 bis 1,3 mm[7] bzw. 1,8 mm[8] Die meisten Tiere sterben wohl nach der Eiablage. Die Entwicklung soll nur 8 bis 14 Tage dauern, bis die Jungen schlüpfen,[6] Die Tiere werden ein bis maximal zwei Jahre alt.
Die Art wurde 1774 von Otto Friedrich Müller unter dem Namen Helix cartusiana erstmals wissenschaftlich beschrieben.[9] Es handelt sich um die Typusart der Gattung Monacha Fitzinger, 1833. Art und Gattung sind allgemein anerkannt.[10] Der auf dieser Gattung beruhende Unterfamilienname Monachinae ist ein jüngeres Homonym zu der auf der Gattung Monachus beruhenden Robben-Unterfamilie Monachinae. Die Kommission für Zoologische Nomenklatur hat daher beschlossen, den Unterfamiliennamen basierend auf Monacha auf Monachainae zu ändern.[11] Monacha carthusiana (oder auch Theba carthusiana) ist ein in der Literatur weit verbreiteter Schreibfehler für Monacha cartusiana.
Die Art gilt als ungefährdet.[12]
Die Kartäuserschnecke (Monacha cartusiana) ist eine Schneckenart aus der Familie Laubschnecken (Hygromiidae) aus der Ordnung der Landlungenschnecken (Stylommatophora).
Monacha cartusiana is a species of small air-breathing land snail, a terrestrial pulmonate gastropod mollusk in the family Hygromiidae, the hairy snails and their allies.[3]
This is the type species of the genus Monacha.
The native distribution of this species is Atlantic-Mediterranean.[4] It lives in various areas including:
This species has been accidentally introduced and naturalized in:
The size of the egg is 1.8 mm.[8]
Monacha cartusiana is a species of small air-breathing land snail, a terrestrial pulmonate gastropod mollusk in the family Hygromiidae, the hairy snails and their allies.
This is the type species of the genus Monacha.
Monacha cartusiana, le Petit moine, est un escargot de la famille des Hygromiidae.
Monacha cartusiana, le Petit moine, est un escargot de la famille des Hygromiidae.
Monacha cartusiana est species parvorum et mediorum molluscorum terrestrium pulmonatorum familiae Hygromiidarum classis Gastropodorum, cochlearum pilosarum et eorum sociarum. Hic est typus generis Monachae.
Distributio huius speciei est Atlantico-Mediterranea.[2]
Magnitudo ovi est 1.8 millimetra.[3]
Vide "Monacham cartusianam" apud Vicispecies. 
Situs scientifici: • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • IUCN Red List • WoRMS: Marine Species • INPN France Monacha cartusiana est species parvorum et mediorum molluscorum terrestrium pulmonatorum familiae Hygromiidarum classis Gastropodorum, cochlearum pilosarum et eorum sociarum. Hic est typus generis Monachae.
De kleine karthuizerslak (Monacha cartusiana) is een slakkensoort uit de familie van de Hygromiidae.[1] De wetenschappelijke naam van de soort is voor het eerst geldig gepubliceerd in 1774 door Müller.
Bronnen, noten en/of referenties
Multimedia w Wikimedia Commons Ślimak kartuzek (Monacha cartusiana) – subśródziemnomorski gatunek ślimaka z rodziny Hygromiidae. Gatunek typowy rodzaju Monacha. Został introdukowany do Ameryki Północnej. W Polsce występuje na kilku stanowiskach, na które najprawdopodobniej został zawleczony przez człowieka.
Gatunek opisany przez O. F. Müllera w 1774 roku jako Helix cartusiana[2]. Jest gatunkiem typowym rodzaju Monacha, należącym do rodziny Hygromiidae, w literaturze polskojęzycznej funkcjonuje pod nazwą: ślimak kartuzek[3].
Muszla prawoskrętna, kulista, z niską, stożkową skrętką zbudowaną z 5,5–6,5 skrętów[3][4]. Dołek osiowy nakłuty (otwarty, bardzo wąski i głęboki). Otwór muszli o kształcie zbliżonym do owalnego, otoczony wargą, która ma barwę brunatną lub czerwonawą[3], a w wewnętrznej części otworu: białawą lub żółtawą[5]. Muszla ma barwę kremowo-białą, czasami ze słabo zaznaczonym paskiem na brzegu muszli, powierzchnia muszli jest gładka[3] lub bardzo delikatnie prążkowana[5]. Szerokość muszli: 9–18 mm; wysokość: 6–10 mm[3][4].
Gatunek występuje w krajach śródziemnomorskich, Azji Mniejszej, na Bałkanach, Krymie; na zachodzie sięga do Niemiec, na północy do Wielkiej Brytanii, Belgii i Holandii[3]. W Alpach występuje na terenach położonych do wysokości 700 m n.p.m., w Hiszpanii – do 1000 m n.p.m.[4]. Ma też liczne stanowiska na Węgrzech, Słowacji, Czechach[5]. Introdukowany do Ameryki Północnej[6]. Gatunek ekspansywny, jego ekspansja nasiliła się w ostatniej dekadzie XX. stulecia[5].
W Polsce jego występowanie stwierdzono w na izolowanych stanowiskach we Wrocławiu, Poznaniu[3], Kielcach[7] i nad jeziorem Żarnowieckim[5].
Zasiedla tereny otwarte, suche i nasłonecznione: ugory, łąki, przydroża, lotniska, zarośla kserotermiczne, siedliska ruderalne (brzegi dróg, opuszczone żwirowiska, kamieniołomy), ogrody, parki i winnice[3][7][5][4]. Przebywa wśród roślinności, wspina się na łodygi i pnie krzewów, ale także bywa na ziemi, wśród opadłych liści. Stanowiska poza głównym zasięgiem znajduje się zwykle na terenach przekształconych przez człowieka[5]. Występuje skupiskowo, w Polsce osiąga zagęszczenia ok. 10 osobników /m². Większą aktywność przejawia po opadach deszczu[7]. Często występuje w towarzystwie ślimaka przydrożnego[5].
Gatunek jajorodny. Osobniki składają jaja w pakietach, liczących do 100-150 jaj o średnicy ok. 1,2-1,3 mm. Okres życia osobnika to do 2 lat. Rozród ma miejsce w końcu lata, młode wylęgają się po ok. 12-15 dniach, a dojrzałość płciową osiągają po roku[4].
Gatunek nie jest zagrożony, ponieważ jest szeroko rozprzestrzeniony i jego zasięg wskutek zawlekania ulega rozszerzeniu. Na Czerwonej Liście IUCN ma status gatunku najmniejszej troski (LC)[8]. W Wielkiej Brytanii, do której został introdukowany w czasach prehistorycznych, jego populacje ustępowały z powodu zmian w sposobie użytkowania gruntów, podlegał ochronie w latach 1981-88, jego populacje powinny być uznane za zagrożone[4].
Ślimak kartuzek (Monacha cartusiana) – subśródziemnomorski gatunek ślimaka z rodziny Hygromiidae. Gatunek typowy rodzaju Monacha. Został introdukowany do Ameryki Północnej. W Polsce występuje na kilku stanowiskach, na które najprawdopodobniej został zawleczony przez człowieka.
У дорослих особин висота черепашки коливається переважно в діапазоні від 6 до 10 мм (зрідка від 4 мм), ширина (діаметр) черепашки — від 9 до 17 мм (зрідка від 6 мм). Має 5-6 обертів. Черепашка досить сплощена, з низьким конічним завитком, висота якого менша висоти устя. Стінки дуже тонкі, ламкі, сильно просвічують. Останній оберт роздутий, майже вдвічі ширший порівняно з передостаннім. Пупок вузький, не більш ніж наполовину закритий відгорнутим колумелярним краєм устя, іноді майже зовсім відкритий. Поверхня черепашки тонко радіально покреслена, на останніх обертах добре помітні хаотично розташовані невеликі вм'ятини. Забарвлення черепашки від молочно-білого до жовтуватого або сіруватого. Краї устя та губа червонувато-бурі (в окремих екземплярів — світлі).
Вид легко синантропізується, тому його ареал постійно розширюється. Зараз він досить широко розповсюджений у Європі — від Піренейського півострова, Франції та Англії на заході до Нідерландів на півночі, Балканського півострова на південному сході та західного Кавказу на сході (Hausdorf, 2000a). У межах природного ареалу M. cartusiana зустрічається на півдні України. Крім того, останнім часом спостерігається стрімке розселення цього виду по іншим регіонам, зокрема, на Подільській височині.
Степовий вид, населяє переважно відкриті та відносно сухі біотопи, де може утворювати великі колонії. Часто зустрічається в урбанізованих та інших антропогенно змінених біотопах.
Б.Хаусдорф (Hausdorf, 2000а, 2000b) вважає, що на південно-східній межі відомого зараз ареалу M. cartusiana (Болгарія, Албанія, Північна Македонія, Греція, Туреччина) його заміщує конхологічно подібний вид Monacha claustralis (Menke, 1828). За цим автором, M. cartusiana відрізняється від M. claustralis наявністю чіткого латерального вип'ячування на вагіні та дещо більшою відносною довжиною епіфалуса. Проте наведені межі внутрішньовидових коливань двох анатомічних індексів, які характеризують відносну довжину епіфалуса (відношення довжини епіфалуса до довжини пеніса та до довжини вагіни) (Hausdorf, 2000а, 2000b), по-перше, є досить великими, по-друге, частково перекриваються. Тому головною підставою для диференціації M. cartusiana і M. claustralis мала би бути наявність латерального вип'ячування на вагіні в M. cartusiana та його відсутність у M. claustralis. Оскільки обидва згадані види мають схильність до синантропізації, а Б.Хаусдорф (Hausdorf, 2000b) відмічає присутність M. claustralis на території України (Севастополь в Криму), бажано провести в майбутньому анатомічне обстеження популяцій M. cartusiana з різних регіонів України.
Поки що подібне обстеження було виконане лише в одній з антропохорних колоній у м. Львові (Гураль-Сверлова, 2012). Розтин 4-х статевозрілих (з повністю сформованою черепашкою) особин показав, що латеральне потовщення вагіни є вираженим значно слабше, ніж це показано на рисунку Б.Хаусдорфа (Hausdorf, 2000а). Воно має вигляд невеликого, часом — важкопомітного горбика, розташованого в дистальній частині вагіни, під самими слизовими залозами. Форма вагіни досить мінлива — від відносно короткої та товстої до досить довгої та стрункої, подібної на вагіну M. claustralis (Hausdorf, 2000b). Загалом форма вагіни в досліджених нами особин займала ніби проміжне положення між зображеними Б.Хаусдорфом геніталіями M. cartusiana і M. claustralis.
.JPG)
