Ця рибка походить з Південно-Східної Азії. Водиться в невеликих водоймах, канавах, у рисових чеках. Ареал макропода — узбережна смуга боліт, рисових полів і неглибоких озер від В'єтнаму до Кореї. Риби, особливо північних частин ареалу, добре пристосовані до переохолодження води до +15 °С, невимогливі до якості води та їжі.
Макропод — одна із перших акваріумннх риб, завезених у Європу в другій половні XIX ст[1]. У 1869[2] році з китайського міста Наньгіо на військовому кораблі «Імператриця» французький офіцер привіз до Парижа екзотичних риб, які були зовсім не схожі на золотих рибок[1]. Це були відомі тепер макроподи. Вони зацікавили французького вченого-натураліста П'єра Карбоньє. Біологічні особливості, поведінка і процес розмноження вразили вченого. Рибки збудували з повітряних бульбашок гніздо, що плавало на поверхні води, відклали туди ікру, і, що найдивовижніше — самець немов нянька доглядав за мальками! Новина сколихнула уяву багатьох любителів природи. Тодішній Париж вирував. Легкість розмноження макроподів дала змогу розгорнути вигідну торгівлю. Через сім років макроподи потрапили до Німеччини, а звідти через два роки — й до Росії[1].
Його тіло видовжене, дуже стиснуте з боків, завдовжки до 10 см. Довгі спинний і анальний плавці в самця загострені й закінчуються ниточками. Такі самі вирости є й на ліровидному хвостовому плавці. Тіло макропода коричневе або зеленувато-коричневе. На боках чергуються широкі зелені й червоні вертикальні смуги. Спинний і анальний плавці сині, кінчики плавців і хвіст — червоні. Самки менш яскраві і майже удвічі менші.
Крім простої неокультуреної форми, раніше була відома варіація з великими вуалевими плавцями і яскравим забарвленням. Саме ці рибки були відомі під назвою «райських»[1]. На жаль, до наших днів ця декоративна форма не дійшла і вважається втраченою[1].
Останнім часом виведено блакитну форму макропода із світло-блакитним тілом, синім малюнком на боках і плавцях. Зустрічаються й макроподи-альбіноси з молочно-білим тілом, на якому зберігся ледь помітний червонуватий малюнок.
Розмножувати макроподів можна в посудинах невеликих об'ємів. Субстратом для нересту може бути ричія, рогата папороть або будь-які інші рослини, що плавають на поверхні води.
Дорослі статевозрілі риби перед нерестом повинні бути розсаджені на кілька днів у різні посудини. Готові до нересту плідники відразу після вміщення їх до нерестовища починають цікавитись один одним. Ініціатором нересту завжди є самець. 3годом він починає будувати з повітряних бульбашок плаваюче гніздо, куди після кожного ікрометання риби складатимуть ікру. Там вона буде знаходитись у найсприятливіших умовах, тому що ікра, розвиваючись, потребуе багато кисню.
Відомі випадки, коли самець будує гніздо не на поверхні води, а в дуплах корчів або інших місцях, де гніздо чимось захищене зверху і не може спливти.
Самка, яка готова до ікрометання, повинна мати здуте черевце, наповнене ікрою. Нерест починається з того, що самка підпливає до гнізда, біля якого плаває самець. Ікринки, які викидає самка і відразу запліднює молоками самець, падають на дно. Самець швидко збирає ікринки в рот і випльовує їх у гніздо. Так може повторюватись багато разів, поки самка не викине майже всю ікру. Після кожного ікрометання самка повинна мати змогу сховатись серед рослин, щоб перепочити. Якщо вона не матиме такої можливості, то самець може навіть вбити її. Тому після закінчення нересту самку виловлюють і відсаджують. Турботи по догляду за ікрою бере на себе самець. Приблизно через чотири дні самця також видаляють з нерестовища. Якщо цього не зробити, самець може знищити майже весь виводок.
Нерестовищем може бути невеликий акваріум. Його заповнюють на 3/4 старою акваріумною водою і на 1/4 м'якою свіжою водою. Рівень води 7—15 см для невеликих видів риб і 20 см — для великих. З дрібнолистих рослин створюють схованку для самки.
Коли все готове, до нерестовища висаджують пару риб і підвищують температуру води на 2-З °С. Оглянувши кожний закуток і переконавшись, що там немає суперників, самець розпочинає будувати гніздо. Змішуючи воду із слиною, він пускає невеликі бульбашки, з яких і будує округле гніздо — справжній повітряний замок. Кожний вид робить гніздо за «власним проектом» на "поверхні води, під листком або в печерці. Гніздо з піни допомагає зберегти ікру в брудній болотяній воді. Закінчивши будувати гніздо, самець перестає відганяти самку, навпаки, запрошує її до гнізда, виконуючи ритуальний танок. Під час метання ікри риби стискують одне одного на якусь мить і видавлюють ікру та молочко. Велика краплина жиру підносить прозорі кульки ікри на поверхню. Дбайливий батько поквапливо ловить їх ротом і випльовує в гніздо. Іноді він дозволяє самочці допомогти йому. Навіть ті ікринки, що відразу потрапили в піну, самець ще раз втягне у рот і виплюне, щоб змити з ікринки мікроорганізми. Крім механічного очищення, це й своєрідне дезинфікування ікри. Слина лабіринтових риб має здатність вбивати збудників хвороб[2].
Після нересту в гнізді залишається до 1000–2000 ікринок. Самець проганяє самку й стереже гніздо. Якщо самку вчасно не виловити з нерестовища, то самець може її вбити. Маленький вартовий нападає на кожного, хто наблизиться до гнізда.
Трапляється, що самець не набув батьківських інстинктів або йому заважають несприятливі умови, і він кидає гніздо й поїдає ікру. Такого самця треба негайно висадити з нерестовища. Ікра розвиватиметься самостійно. Щоб вона не загинула від грибкових хвороб, у воду додають 2—3 краплі 1% -ного розчину метиленового синього на кожний літр води.
Через 1—2 дні з ікри прокльовуються маленькі личинки й повисають під гніздом. Цікаво, що вигодувати мальків у перші дні допомагає гніздо. Рослинні частинки, слина, яка містить білки, втрачає до того часу бактерицидні властивості й починає розкладатися. Під гніздом збираються хмари інфузорій, коловерток, дрібних черв'яків, а потім і рачки. Такі самі скупчення дрібних істот є й серед коріння плаваючих рослин. Як тільки мальки попливуть і почнуть їсти, самця треба висадити.
Через 8—12 днів від початку живлення малькам дають циклопів. Їжі у виростковому акваріумі повинно бути багато, щоб мальки плавали серед неї. Кожних два дні 2/3 об'єму води обережно замінюють свіжою.
Лабіринт починає допомагати малькам дихати через З—5 тижнів після народження. Коли мальки дихають тільки зябрами, рівень води в нерестовищі зберігається невисоким, воду постійно продувають дуже дрібними бульбашками повітря. Не можна в цей час знижувати температуру води. Сигналом, що мальки почали дихати також за допомогою лабіринту, є їхня поведінка: вони регулярно спливають до поверхні води й заковтують повітря[2]. Тепер можна підвищити рівень води у виростковому акваріумі й поступово, на 1—2°С на тиждень, знижувати температуру води.
При додержанні всіх вимог мальки лабіринтових риб ростуть швидко й у віці кількох місяців набувають забарвлення дорослих. Якщо ріст молоді нерівномірний, то менших мальків можуть поїдати більші. Запобігти цьому можна, сортуючи мальків за розміром.
Дрібні лабіринтові риби стають статевозрілими в 7— 8 місяців, більші — трохи пізніше.
Годують мальків крутим яєчним жовтком та інфузоріямн. Пізніше, коли мальки матимуть змогу живитись більшим кормом, їм починають давати личинок циклопа. Ростуть мальки краще у великій посудині, де зручно підмінювати воду і підтримувати належну чистоту.
Риси, характерні для макропода (невибагливість до кормів, якості води, а також здатність протистояти багатьом хворобам) пояснюють його популярність в початківців. Макроподи мають здатність зчищати і поїдати водорості. Крім того, макроподи ще й санітари акваріума. Вони за кілька днів можуть урятувати його мешканців від гідр і планарій. Занесені разом з кормом із природних водойм, гідри нападають на мальків, жалять дорослих риб. Щоб позбутися їх, потрібно на кілька днів до акваріума без риб пустити голодних макроподів[2]. Тому зрозуміло, чому вже понад сто років ця чудова рибка успішно культивується акваристами всього світу.
Гурамі, макроподам потрібен акваріум на 50—70 л. Головну роль під час утримання цих риб відіграє не об'єм води для дихання, а вільне місце, де б риби могли плавати.
Пара макроподів може досить довго жити в невеличкому добре засадженому рослинами акваріумі при температурі 18— 30 °С, навіть якщо їх годувати виключно штучними кормами.
До якості води риби не вимогливі, але раз на тиждень треба замінювати 1/10 об'єму води свіжою, бо у свіжішій воді півники й макроподи б'ються особливо часто[2]. Риби люблять яскраве освітлення. На поверхню води такого акваріума пускають плавати ричію, водяну папороть, пістію тощо.
Влаштовують в акваріумі й кілька схованок з рослин, корчів, каміння. Годують риб будь-яким кормом: живим, рослинним, зрідка сухим. Гурамі, макроподи й півники їдять молюсків, спритно витягаючи їх за ногу з черепашки.
Старі самці, особливо півники й макроподи, стають з кожним нерестом усе агресивнішими і часто вбивають самку[2]. Відібраних рибок розлучають на тиждень-два й посилено годують різноманітною їжею, уникаючи давати циклопів і дафній, бо після годівлі ними риби нерідко поїдають потомство[2].
Гніздо з бульбашок
Тільки що вилупилися мальки, які ще не покинули гніздо бульбашки
Вилюплюються мальки
.jpg)
