Els xifosurs (Xiphosura) són un ordre de quelicerats de la classe merostomats. En l'actualitat són un grup pobre (tres gèneres i quatre espècies), però va ser molt ric i divers l'Ordovicià. Aquests tres gèneres són Limulus (amb Limulus polyphemus, que viu a les costes atlàntiques d'Amèrica), Tachypleus (que es troba al sud-est asiàtic) i Carcinoscorpius (també al sud-est asiàtic).
Són animals aquàtics, que viuen en aigües poc profundes i de fons sorrencs, on s'amaguen sota la superfície del llit marí, a l'aguait de petits invertebrats o detritus. Totes les seves extremitats disposen de pinces prensores i la sisena parella de potes s'ha modificat per a funcionar com a punt de suport sobre superfícies poc sòlides.
Els xifosurs (Xiphosura) són un ordre de quelicerats de la classe merostomats. En l'actualitat són un grup pobre (tres gèneres i quatre espècies), però va ser molt ric i divers l'Ordovicià. Aquests tres gèneres són Limulus (amb Limulus polyphemus, que viu a les costes atlàntiques d'Amèrica), Tachypleus (que es troba al sud-est asiàtic) i Carcinoscorpius (també al sud-est asiàtic).
Són animals aquàtics, que viuen en aigües poc profundes i de fons sorrencs, on s'amaguen sota la superfície del llit marí, a l'aguait de petits invertebrats o detritus. Totes les seves extremitats disposen de pinces prensores i la sisena parella de potes s'ha modificat per a funcionar com a punt de suport sobre superfícies poc sòlides.
Ostrorepi (Xiphosura) jsou řád vodních členovců patřící mezi klepítkatce. Mezi ostrorepy patří mnoho zaniklých skupin a rodů. Do této skupiny se řadí 42 známých rodů, z nich žijí i v současnosti jen tři rody. Skupina se téměř nezměnila za stovky milionů let a dnešní ostrorepi se těm dávno vymřelým velmi podobají, proto jsou ostrorepi označováni za živoucí fosílie. Ostrorepi patří spolu s vymřelými eurypteridy do třídy hrotnatci. Dnešní ostrorepi dosahují velikosti až 60 centimetrů, ale prvohorní byli mnohem menší, někteří měřili jen 1 centimetr.
Tělo ostrorepů je chráněno kutikulou. Ostrorepi mají hemolymfu (krvomízu), což je modrá obdoba krve obsahující měď.[1] Jejich potravou jsou drobní živočichové, které loví zahrabáni na mořském dně. Páření probíhá v mělké vodě, nakladeno je 200–300 vajíček. Vajíčka, která jsou velká 2–3 mm, jsou nakladena na pobřeží do písku. Tělo mají kryté krunýřem. Mají pět párů nohou, přičemž klepítky jsou zakončeny čtyři páry. Živí se především menšími bezobratlými živočichy. Většinou jsou zahrabaní na mořském dně, ale dokáží i plavat.
Z 42 známých rodů žijí v současnosti jen tři rody, které čítají čtyři druhy – ostrorep americký (Limulus polyphemus), ostrorep východoasijský (Trachypleus tridentatus), ostrorep kruhoocasý (Carcinoscorpius rotundicauda) a ostrorep velký (Trachypleus gigas)[2]. Nejstarší známí ostrorepi pocházejí z období siluru.
Ostrorepi (Xiphosura) jsou řád vodních členovců patřící mezi klepítkatce. Mezi ostrorepy patří mnoho zaniklých skupin a rodů. Do této skupiny se řadí 42 známých rodů, z nich žijí i v současnosti jen tři rody. Skupina se téměř nezměnila za stovky milionů let a dnešní ostrorepi se těm dávno vymřelým velmi podobají, proto jsou ostrorepi označováni za živoucí fosílie. Ostrorepi patří spolu s vymřelými eurypteridy do třídy hrotnatci. Dnešní ostrorepi dosahují velikosti až 60 centimetrů, ale prvohorní byli mnohem menší, někteří měřili jen 1 centimetr.
Molukkiravut (Xiphosura) on yksi niveljalkaisten pääjaksoon kuuluvan leukakoukullisten alajakson luokista. Molukkiravut kuuluvat kehityshistoriallisesti varhaisimmin muotoutuneisiin niveljalkaisten ryhmiin, ja niiden luokkaan sisältyykin monia sukupuuttoon kuolleita kehityslinjoja. Molukkirapujen varhaisimpien muotojen arvioidaan kehittyneen jo ordovikikaudella noin 445 miljoonaa vuotta sitten, joten ne olivat trilobiittien ja meriskorpionien ohella ensimmäisiä merkittäviä niveljalkaisten kehityshaaroja. Muun muassa hiili- ja jurakaudelta peräisin olevien fossiilien perusteella on voitu päätellä, että molukkiravut ovat muuttuneet varsin vähän viimeisen 300 miljoonan vuoden aikana, ja siksi niitä kutsutaankin eläviksi fossiileiksi.[1]
Molukkiravuista tunnetaan ainoastaan neljä nykyisin elävää lajia, jotka kuuluvat Limulidae-heimoon. Aikaisemmin Xiphosura-ryhmä luokiteltiin yhdessä meriskorpionien kanssa Merostomata-luokkaan ("tikaripyrstöt"), mutta nykyisin ryhmien katsotaan muodostavan fylogeneettisesti pikemminkin kaksi erillistä luokkaa, Xiphosura ja Eurypterida.
Nykyisin elävät molukkiravut ovat aikuisina jopa 60 cm:n mittaisia, pyrstö mukaan lukien. Molukkiravut ovat ainoita nykyisin eläviä leukakoukullisia, joilla on verkkosilmät. Sivuilla olevien verkkosilmien lisäksi ravuilla on myös keskellä päätä kaksi rakenteeltaan yksinkertaisempaa silmää, ns. pistesilmät, jotka aistivat valon voimakkuutta ja sen muutoksia mutta eivät liikettä. Muilla leukakoukullisilla kaikki silmät ovat yhden mykiön pistesilmiä, jotka tosin ovat joillakin lajeilla huomattavan kehittyneitä. Tunnetuin molukkirapujen lajeista on Limulus polyphemus, molukkirapu.
Molukkiravut (Xiphosura) on yksi niveljalkaisten pääjaksoon kuuluvan leukakoukullisten alajakson luokista. Molukkiravut kuuluvat kehityshistoriallisesti varhaisimmin muotoutuneisiin niveljalkaisten ryhmiin, ja niiden luokkaan sisältyykin monia sukupuuttoon kuolleita kehityslinjoja. Molukkirapujen varhaisimpien muotojen arvioidaan kehittyneen jo ordovikikaudella noin 445 miljoonaa vuotta sitten, joten ne olivat trilobiittien ja meriskorpionien ohella ensimmäisiä merkittäviä niveljalkaisten kehityshaaroja. Muun muassa hiili- ja jurakaudelta peräisin olevien fossiilien perusteella on voitu päätellä, että molukkiravut ovat muuttuneet varsin vähän viimeisen 300 miljoonan vuoden aikana, ja siksi niitä kutsutaankin eläviksi fossiileiksi.
Molukkiravuista tunnetaan ainoastaan neljä nykyisin elävää lajia, jotka kuuluvat Limulidae-heimoon. Aikaisemmin Xiphosura-ryhmä luokiteltiin yhdessä meriskorpionien kanssa Merostomata-luokkaan ("tikaripyrstöt"), mutta nykyisin ryhmien katsotaan muodostavan fylogeneettisesti pikemminkin kaksi erillistä luokkaa, Xiphosura ja Eurypterida.
Nykyisin elävät molukkiravut ovat aikuisina jopa 60 cm:n mittaisia, pyrstö mukaan lukien. Molukkiravut ovat ainoita nykyisin eläviä leukakoukullisia, joilla on verkkosilmät. Sivuilla olevien verkkosilmien lisäksi ravuilla on myös keskellä päätä kaksi rakenteeltaan yksinkertaisempaa silmää, ns. pistesilmät, jotka aistivat valon voimakkuutta ja sen muutoksia mutta eivät liikettä. Muilla leukakoukullisilla kaikki silmät ovat yhden mykiön pistesilmiä, jotka tosin ovat joillakin lajeilla huomattavan kehittyneitä. Tunnetuin molukkirapujen lajeista on Limulus polyphemus, molukkirapu.
Zwaardstaarten (Xiphosura) zijn een orde van geleedpotige dieren. Ze worden tegenwoordig vertegenwoordigd door slechts één familie bestaande uit vier soorten. Alle soorten worden degenkrabben (Limulidae) genoemd en leven al 175 miljoen jaar in zee. Ze zijn in die tijd nauwelijks geëvolueerd.
Deze 60 cm lange, geleedpotige dieren hebben aan de bovenzijde een hoefijzervormig pantser, dat ter bescherming dient. Aan de achterzijde van het lichaam bevindt zich een lange, scherpe stekel.
Zwaardstaarten komen voor in de Stille- en Indische Oceaan.
Zwaardstaarten (Xiphosura) zijn een orde van geleedpotige dieren. Ze worden tegenwoordig vertegenwoordigd door slechts één familie bestaande uit vier soorten. Alle soorten worden degenkrabben (Limulidae) genoemd en leven al 175 miljoen jaar in zee. Ze zijn in die tijd nauwelijks geëvolueerd.
Dolkhaler eller hesteskokrabber er en liten leddyrgruppe som er søstergruppen til edderkoppdyrene.
De mest fremtredende egenskapene er den dolkaktige halen og det runde ryggskjoldet (derav navnene). På skjoldets overside sitter to par med øyne: Medianøynene er to tettstående små prikker helt foran, fasettøynene er store og ligger mer mot sidene. Snur man dyrene på ryggen, ser man at munnåpningen, chelicerene og de fem gangbeinparene ligger under og innenfor det vide, hesteskoformede ryggskjoldet. Et særtrekk er at også bakkroppens sju første segmenter er dekket av et felles skjold. Til tross for dette krigerske utseendet lever dolkhalene kun av åtsel, leddormer, små muslinger og krepsdyr, som de graver etter i sandbunnen i grunne kystområder.
I vann beveger de seg vanligvis på ryggen. De snur seg ved hjelp av halen. På land og på havbunnen går de på bena, som beveger seg på en bølgende måte. Skallet løftes da opp og faller ned igjen; det kan lett høres når de er på land.
Mens Limulus polyphemus er en atlantisk-nordamerikansk art, finner man de tre resterende artene, som også går under navnet molukkreps, i Sydøst-Asia.
Dolkhalene omtales som levende fossiler, fordi gruppens morfologi har endret seg svært lite over de siste 150 millioner år. De ligner også overfladisk på de utdødde trilobittene, og har bevart flere egenskaper fra leddyrenes stamart som ikke lenger finnes hos edderkoppdyr, bl.a. fasettøyne, spalteføtter og bokgjeller.
Dolkhaler eller hesteskokrabber er en liten leddyrgruppe som er søstergruppen til edderkoppdyrene.
De mest fremtredende egenskapene er den dolkaktige halen og det runde ryggskjoldet (derav navnene). På skjoldets overside sitter to par med øyne: Medianøynene er to tettstående små prikker helt foran, fasettøynene er store og ligger mer mot sidene. Snur man dyrene på ryggen, ser man at munnåpningen, chelicerene og de fem gangbeinparene ligger under og innenfor det vide, hesteskoformede ryggskjoldet. Et særtrekk er at også bakkroppens sju første segmenter er dekket av et felles skjold. Til tross for dette krigerske utseendet lever dolkhalene kun av åtsel, leddormer, små muslinger og krepsdyr, som de graver etter i sandbunnen i grunne kystområder.
I vann beveger de seg vanligvis på ryggen. De snur seg ved hjelp av halen. På land og på havbunnen går de på bena, som beveger seg på en bølgende måte. Skallet løftes da opp og faller ned igjen; det kan lett høres når de er på land.
Mens Limulus polyphemus er en atlantisk-nordamerikansk art, finner man de tre resterende artene, som også går under navnet molukkreps, i Sydøst-Asia.
Dolkhalene omtales som levende fossiler, fordi gruppens morfologi har endret seg svært lite over de siste 150 millioner år. De ligner også overfladisk på de utdødde trilobittene, og har bevart flere egenskaper fra leddyrenes stamart som ikke lenger finnes hos edderkoppdyr, bl.a. fasettøyne, spalteføtter og bokgjeller.
Multimedia w Wikimedia Commons Ostrogony, mieczogony (Xiphosura) – rząd morskich stawonogów z gromady staroraków (Merostomata), znanych od syluru żywych skamieniałości zbudowanych z głowotułowia i niesegmentowanego odwłoka, który pokryty jest dwuczęściowym pancerzem złączonym elastycznym więzadłem, co umożliwia zginanie ciała. Odwłok jest zakończony długim i ostrym kolcem. Odnóża znajdują się pod pancerzem, pomiędzy którym jest otwór gębowy. Do czasów współczesnych przetrwały cztery gatunki. Rozmiarami dochodzą do 60 cm długości.
Najbardziej znanym przedstawicielem jest skrzypłocz (Limulus polyphemus), zamieszkujący wybrzeże Atlantyku w Ameryce Północnej.
Gatunki współcześnie żyjące zaliczono do rodziny Limulidae obejmującej rodzaje:
oraz wymarłe gatunki z rodzaju:
Pozostałe, wymarłe już gatunki klasyfikowane są w podrzędzie †Synziphosurida.
Ostrogony, mieczogony (Xiphosura) – rząd morskich stawonogów z gromady staroraków (Merostomata), znanych od syluru żywych skamieniałości zbudowanych z głowotułowia i niesegmentowanego odwłoka, który pokryty jest dwuczęściowym pancerzem złączonym elastycznym więzadłem, co umożliwia zginanie ciała. Odwłok jest zakończony długim i ostrym kolcem. Odnóża znajdują się pod pancerzem, pomiędzy którym jest otwór gębowy. Do czasów współczesnych przetrwały cztery gatunki. Rozmiarami dochodzą do 60 cm długości.
Najbardziej znanym przedstawicielem jest skrzypłocz (Limulus polyphemus), zamieszkujący wybrzeże Atlantyku w Ameryce Północnej.
Xiphosura este un ordin de chelicerate marine, numite și Crabii potcoavă. Ordinul include doar patru specii. Crabii potcoavă moderni sunt aproape identici cu speciile preistorice, cum ar fi Mesolimulus din Jurasic, și sunt considerați fosile vii.
Xifosurele ajung până la 60 de cm lungime. Corpul este acoperit cu o carapace puternic mineralizată, și este împărțit în prosomă - anterioar (sau cefalotorace) și opistosomă - posterior (sau abdomen).
Prosoma este acoperită dorsal de o carapace semicirculară, iar ventral se găsesc cinci perechi de membre locomotoare și o pereche de chelicere. Marginile carapacei sunt acuțite, astfel încât xifosurile pot să se miște ușor prin nisipul și mâlul bazinelor. Orificiul bucal se află ventral, în centrul prosomei și este înconjurat de coxele picioarelor. Ochii, în număr de 4, sunt amplasați dorsal pe prosomă, anterior ochilor se găsește un organ suplimentar, probabil funcționând ca un chemoreceptor. Chelicerele și primele patru perechi de picioare prezintă pe ultimul articol clește folosiți la reținerea și mărunțirea hranii. Excepție fac prima pereche de picioare la masculi, care sunt utilizate pentru a ține femela în timpul acuplarii. Marginile coxelor sunt zimțate fiind implicați, la fel, în mărunțirea hrănii. Ultima pereche este lipsită de clește și zimțuri, având în schimb structuri de curățire a branhiilor. În spatele picioarele este un set de anexe, numite chilaria, care sunt foarte reduse în dimensiune și acoperite cu fire de păr și spini. ele au rolul unor buze.
Opistosoma este nesegmentată. Lateral carapacea formează 6 țepi. Ventral, prima pereche de anexe reprezintă operculul genita, pe celelalte sunt dispuse lamemele branhiale. Opistotoma se continuă cu un țep caudal, numit și telson. La baza țepului se deschide orificiul anal.
Sistemul nervos este constituit din creier, de la care pornesc conective ce enervează membrele și operculii branhiali. Lanțul nervos ventral este alcătuit din 6 ganglioni. Sistemul circulator este de tip deschis. Inima este alungită și tubulară care continuă cu o aortă. De la aortă, pornesc alte 4 artere, care se unesc în 2 vase longitudinale puternice. Sistemul digestiv este alcătuit din: gură, esofag cu o suprafață chitinizată, stomac musculos, intestinul mediu, în care se deschid canalele ficatului în care are loc digestia intracelulară, intestin posterior ce se termină cu anusul. Organele excretoare sunt o pereche de glande coxale. Xiphosurile sunt chelicerate unisexuate. Glandele sexuale sunt pare și formate din saci tubulari ramificați. Canalele glandelor sexuale se deschid sub operculele branhiale. Acuplarea are loc în apele de suprafață sau chiar pe plajă. Femela depune 200 – 300 de ouă în nisipul plajei. Xiphosurile ajung la maturitate la vârsta de 3 ani. Xiphosurile trăiesc în mările tropicale și subtropicale. Ele se întâlnesc în Oceanul Atlantic, pe țărmurile Americii de Nord și centrale și în arhipelagul Malayez, lângă peninsula Indochina, insulele Filipine și Japoneze. Trăiesc la adâncimea de 3 – 10 m.
Cel mai cunoscut reprezentant al xifosurelor este Limulus polyphemus - specie răspândita în regiunile de coastă ale Oceanului Atlantic și Mării Caraibelor ale Americii de Nord, care atinge până la 60 cm lungime.
Crabii potcoavă sunt animle marine, bentonice, venind pe țărm doar pentru a depune ouăle. Trăiesc la adâncimi cuprinse între 10 - 40 m. Se hrănesc cu diverese nevertebrate: moluște bivaleve, polichete, nemerteni.
]
Xiphosura este un ordin de chelicerate marine, numite și Crabii potcoavă. Ordinul include doar patru specii. Crabii potcoavă moderni sunt aproape identici cu speciile preistorice, cum ar fi Mesolimulus din Jurasic, și sunt considerați fosile vii.
Тіло мечохвостів поділяється на дві тагми — головогруди й черевце, на кінці якого є довгий міцний рухливий мечоподібний відросток — хвостова голка. Головогруди вкриті товстим панциром, спереду є прості та складні очі. На черевній стороні міститься поздовжній ротовий отвір, оточений шістьма парами кінцівок. Хеліцери та педипальпи за будовою не відрізняються від ходильних ніг.
Черевце вкрите міцним панциром. На черевці є шість пар кінцівок. Перша пара утворює покришки. Вони прикривають одногіллясті ніжки із зябрами.
Покриви тіла мечохвостів характеризуються потужним розвитком кутикулярного панцира. Епікутикула добре розвинена.
У мечохвостів, як і в павукоподібних, крім міцного зовнішнього скелета є ще справжній внутрішній скелет, основну частину якого становить так званий ендостерніт — пластинка з кількома відростками, розташована в грудному відділі.
Травна система починається ротом, що веде в стравохід, який переходить у жувальний шлунок; у ньому кутикула утворює три грубі зубці. Далі йде середня кишка, куди впадають дві пари проток великої «печінки». Задня кишка закінчується анусом біля основи хвостової голки.
Мечохвости переважно хижаки. Вони живляться здебільшого кільчастими червами, а також молюсками та іншими донними організмами; можуть вживати також водорості.
Органи виділення представлені парою коксальних залоз, розташованих у головогрудях. Кожна з них має чотирилопатеве залозисте тіло, що сполучається з вивідною протокою.
Кровоносна система добре розвинена. Є довге трубкоподібне, ззаду сліпо замкнене, серце, передня аорта, короткі бічні артерії, великі дуже розгалужені поздовжні артерії, черевна артеріальна судина, яка з'єднана з передньою аортою. Гемолімфа в кінцевих ділянках судин виливається в міксоцель, де надходить до зябер. Гемолімфа синього кольору.
Нервова система складається з надглоткового ганглія, навкологлоткових конектив та черевного нервового ланцюжка. Від мозку відходять зорові та антенальні нерви. Є пара серединних простих вічок, розташованих на спинній стороні головогрудей та пара бічних складних очей, складених з багатьох оматидіїв, вкритих спільною рогівкою.
Мечохвости роздільностатеві. Яєчники парні у вигляді переплетених трубчастих мішечків. сім'яники — дрібні, міхурчасті розташовані вздовж сім'япроводів. Під час розмноження мечохвости виходять на берег. Самиця викопує ямку, куди відкладає яйця, а самець поливає їх сім'яною рідиною.
Ембріональний розвиток триває близько шести тижнів. Зародок мечохвоста проходить чотирисегментну стадію, що відповідає личинці трилобітів — протаспісу. Процес збільшення кількості сегментів відбувається в яйці, і з нього виходить цілком сформований організм.
У США з гемолімфи мечехвостів отримують реактив для перевірки чистоти медичних препаратів — Limulus amebocyte lysate (англ.). В основі дії реактиву лежить імунна реакція мечехвоста: Гемолімфа згортається, якщо препарат забруднений мікроорганізмами або продуктами їх діяльності. При відборі частини гемолімфи смертність тварин становить 3 %.
Lớp Đuôi kiếm (danh pháp khoa học: Xiphosura) là một lớp trong phân ngành động vật chân kìm (Chelicerata), xuất hiện từ đầu đại Cổ sinh, bao gồm một lượng lớn các dòng dõi đã tuyệt chủng và chỉ còn 4-5 loài thuộc về họ Sam (Limulidae) còn sinh tồn hiện nay là sam, so (sam nhỏ), sam Mỹ và sam lớn, trong đó tại Việt Nam thường gặp 2 loài là sam và so. Nhóm này gần như không thay đổi gì nhiều trong hàng triệu năm; các loài sam hiện nay trông gần giống như các loài/chi tiền sử, chẳng hạn như chi Mesolimulus thuộc kỷ Jura, và vì thế chúng được coi là các hóa thạch sống.
Xiphosura thông thường hay được đặt như là một bộ trong lớp Miệng đốt (Merostomata) hay còn gọi là lớp Giáp cổ (Palaeostraca), bao gồm thêm cả nhóm bò cạp biển (nay là lớp Eurypterida), nhưng việc sử dụng truyền thống trong quá khứ này chỉ phản ánh sự chấp nhận một nhóm cận ngành không tự nhiên. Mặc dù tên gọi Merostomata có thể được nhìn thấy trong một số sách vở, mà không có liên quan gì tới nhóm Eurypterida, nhưng một số người đã đề xuất rằng việc sử dụng như thế là không nên (ví dụ Boudreaux, 1979).
Kích thước cơ thể trưởng thành tối thiểu của các loài trong đại Cổ sinh là 1–3 cm. Các loài gần đây có thể có kích thước tới 60 cm.
Cơ thể được che phủ bằng lớp biểu bì khoáng hóa nặng, được phân chia thành phần đầu ngực (prosoma) ở phía trước và phần bụng (opisthosoma) ở phía sau có khớp động với nhau, với một gai đuôi cứng và dài, cử động được.
Phần đầu ngực có 7 đốt, được che phủ ở mặt lưng bằng một giáp (mai) hình bán nguyệt, mang các mắt (mắt đơn ở giữa và các mắt kép ở hai bên), với 6 đôi phần phụ là 1 đôi chân kìm, 1 đôi chân xúc giác và 4 đôi chân bò, còn đốt thứ 7 có thể tiêu giảm ở trưởng thành và không có phần phụ. Các khớp háng của các chân kèm theo các tấm nghiền (gnathobase) thực hiện chức năng nhai.
Phần bụng có 12 đốt, với 5 cặp chân mang (có chức năng bơi và hô hấp) là các phần phụ bị biến đổi. Phần phụ suy giảm của đốt bụng đầu tiên có thể coi là cặp chân mang nhỏ thứ sáu (chilaria). Nắp sinh dục hình tấm, nằm trên đốt 8.
Phần bụng chia ra thành phần bụng trung (mesosoma), gồm 6 đốt với các phần phụ dẹt và metasoma (phần bụng hậu) cũng 6 đốt nhưng không có phần phụ. Mesosoma có thể có tất cả các đốt hợp nhất lại để tạo thành cái gọi là thoracetron.
Các loài gần đây trong lớp Xiphosura là các sinh vật biển sống ở tầng đáy thuộc các vùng nước nông với độ sâu khoảng 4–10 m, trên các nền mềm, đôi khi phân bố sâu vào vùng cửa sông, nhưng lại gần bờ để sinh sản. Dựa trên các quần hợp trầm tích, người ta đề xuất rằng các loài trong đại Cổ sinh không phải sinh vật biển, mà sống trong vùng nước ngọt hoặc nước lợ.
Thức ăn của chúng là trai, ốc, giun đốt, động vật không xương sống khác sống ở đáy và tảo
Vào tháng 7-8, các loài đuôi kiếm lên bãi cát để sinh sản. Sam đực bám vào sam cái, sam cái đào hố đẻ trứng, sam đực tưới tinh dịch thụ tinh. Trứng lớn 1,5 – 3,3 mm, giàu noãn hoàng, được cát giữ độ ẩm và nhiệt độ. Sau khoảng 6 tuần thì trứng nở thành ấu trùng giống trưởng thành nhưng thiếu gai đuôi. Sau nhiều lần lột xác hình thành sam trưởng thành.
Lớp Xiphosura Latreille, 1802
Còn 2 nhóm nguyên thủy được đặt trong Xiphosura, nhưng hiện nay đã được chuyển sang các lớp khác:
Lớp Đuôi kiếm (danh pháp khoa học: Xiphosura) là một lớp trong phân ngành động vật chân kìm (Chelicerata), xuất hiện từ đầu đại Cổ sinh, bao gồm một lượng lớn các dòng dõi đã tuyệt chủng và chỉ còn 4-5 loài thuộc về họ Sam (Limulidae) còn sinh tồn hiện nay là sam, so (sam nhỏ), sam Mỹ và sam lớn, trong đó tại Việt Nam thường gặp 2 loài là sam và so. Nhóm này gần như không thay đổi gì nhiều trong hàng triệu năm; các loài sam hiện nay trông gần giống như các loài/chi tiền sử, chẳng hạn như chi Mesolimulus thuộc kỷ Jura, và vì thế chúng được coi là các hóa thạch sống.
Xiphosura thông thường hay được đặt như là một bộ trong lớp Miệng đốt (Merostomata) hay còn gọi là lớp Giáp cổ (Palaeostraca), bao gồm thêm cả nhóm bò cạp biển (nay là lớp Eurypterida), nhưng việc sử dụng truyền thống trong quá khứ này chỉ phản ánh sự chấp nhận một nhóm cận ngành không tự nhiên. Mặc dù tên gọi Merostomata có thể được nhìn thấy trong một số sách vở, mà không có liên quan gì tới nhóm Eurypterida, nhưng một số người đã đề xuất rằng việc sử dụng như thế là không nên (ví dụ Boudreaux, 1979).
В состав просомы входит шесть сегментов, несущих конечности: пара коротких хелицер и пять пар ходных ног. Хелицеры и первые четыре пары ног на конце несут клешни (исключение составляет лишь первая пара ходных ног самца, которые служат для захвата самки при спаривании). Конечности 6-й пары (толкательные ножки) имеют двуветвистое строение. Первые членики ходных ног несут гнатобазы — зазубренные выросты, направленные к срединной линии тела, которые служат для перемалывания пищи.
От опистосомы отходит семь пар сильно видоизменённых конечностей. Первый опистосомальный сегмент слит с просомой и несёт пару редуцированных конечностей — хилярий. Конечности второго сегмента преобразованы в широкие пластинчатые структуры — половые крышки. На их задней поверхности расположены парные половые отверстия. Остальные пять пар конечностей представляют собой органы дыхания — жаберные книжки.
Большую часть года мечехвосты обитают на заилённом дне морских мелководий на глубине 10—40 метров. Половой зрелости мечехвосты достигают на 9—12 году жизни при общей продолжительности жизни до 19—20 лет. В период нереста половозрелые особи мигрируют на песчаные пляжи, осушаемые во время отлива. Более мелкий самец цепляется за опистосомальный щит самки, в то время как она выкапывает в грунте ямку, в которую откладывает от 200 до 1000 яиц диаметром до 1,5—3,5 мм. После этого самец осеменяет яйца, и их дальнейшее развитие протекает в толще грунта. Во время сезона размножения может гибнуть до 10 % популяции взрослых мечехвостов[6].
Дробление у мечехвостов полное. Очень скоро оболочка яйца (хорион) сбрасывается, и значительная часть эмбрионального развития протекает под защитой эмбриональной кутикулы.
По окончании эмбриогенеза из яйца выходит трилобитная личинка, обладающая полным числом сегментов тела. Кроме размера, от взрослого организма её отличает отсутствие трёх пар жаберных книжек и недоразвитость некоторых внутренних органов (например, кишечника). Трилобитная личинка вскоре выбирается из песка и способна плавать с помощью конечностей опистосомы. При плавании она переворачивается брюшной стороной кверху. Кишечник и недостающие пары конечностей развиваются после первой личиночной линьки.
Мечехвосты питаются донными беспозвоночными: двустворчатыми моллюсками, полихетами и немертинами[7], причём экспериментально показано, что при питании двустворчатыми моллюсками они оказывают предпочтение моллюскам с более тонкой раковиной[8]. Известны случаи поедания водорослей[9].
В США из гемолимфы мечехвостов получают реактив для проверки стерильности медицинских препаратов — Limulus amebocyte lysate (англ.). В основе действия реактива лежит иммунная реакция мечехвоста: гемолимфа сворачивается, если препарат загрязнён микроорганизмами или продуктами их деятельности. При отборе части гемолимфы смертность животных составляет 15 %[источник не указан 402 дня].
Мечехвост на песке
Перевёрнутый мечехвост
.jpg)
.jpg)
|deadlink= (справка) В состав просомы входит шесть сегментов, несущих конечности: пара коротких хелицер и пять пар ходных ног. Хелицеры и первые четыре пары ног на конце несут клешни (исключение составляет лишь первая пара ходных ног самца, которые служат для захвата самки при спаривании). Конечности 6-й пары (толкательные ножки) имеют двуветвистое строение. Первые членики ходных ног несут гнатобазы — зазубренные выросты, направленные к срединной линии тела, которые служат для перемалывания пищи.
От опистосомы отходит семь пар сильно видоизменённых конечностей. Первый опистосомальный сегмент слит с просомой и несёт пару редуцированных конечностей — хилярий. Конечности второго сегмента преобразованы в широкие пластинчатые структуры — половые крышки. На их задней поверхности расположены парные половые отверстия. Остальные пять пар конечностей представляют собой органы дыхания — жаберные книжки.
